— Знаю, — перебив його Саймон. — Ви майстер на подібні фокуси.

— Які там фокуси! — сердито пробубонів чорт. — Були гігантські технічні труднощі. Але не варто копирсатись у минулому. Я — в бібліотеку, а завтра в цей час…

— Ні, — різко перебив його Саймон, — ми розписалися півгодини тому. Повертайтесь рівно через двадцять три з половиною години. Не буду підганяти вас, — іронічно додав він, коли чорт стривожено подивився на годинника. — Випийте чарку вина і, перш ніж піти, познайомтеся з моєю дружиною.

— На роботі я ніколи не випиваю, і не маю часу знайомитися з вашою дружиною… в усякому разі зараз.

Він щез.

Тієї ж миті увійшла дружина Саймона.

— Знову підслухувала під дверима! — з м’яким докором звернувся до неї чоловік.

— Звичайно, — здавленим голосом промовила вона. — І я хочу знати, дорогий, чи справді важке це запитання. Тому, що коли це не так… Саймоне, правду кажучи, мене просто бере жах!

— Будь спокійна, запитання важке, — безтурботно відповів Саймон. — Не всі це одразу розуміють. Бачиш, — лекторським тоном вів далі він, — кожен легко знайде два цілих числа, квадрати яких у сумі теж дають квадрат! Наприклад, 32 + 42 = 52, тобто просто 9 + 16 = 25. Втямила?

— Угу!

Вона поправила чоловікові галстука.

— Але ніхто ще не зміг відшукати два куба, які при додаванні теж давали б куб, або більш високі степені, які давали б аналогічний результат, — напевне, їх просто немає. І все-таки, — тріумфуючи докінчив він, — до цього часу не доведено, що таких чисел не існує! Тепер зрозуміла?

— Звичайно. — Дружина Саймона завжди розуміла наймудріші математичні моменти. А якщо попадався надто міцний горішок, чоловік терпляче пояснював їй усе по кілька разів. Тому в місіс Флеґґ лишалось мало часу на інше.

— Зварю каву, — сказала вона й пішла.

Чотири години опісля, коли вони сиділи й слухали третю симфонію Брамса, чорт з’явився знову.

— Я вже вивчив основи алгебри, тригонометрії і планіметрії, — заявив він тріумфуючи.

— Швидко працюєте! — похвалив його Саймон, — я певен, що сферична, аналітична, проективна, нарисна і неевклідові геометрії не становитимуть для вас труднощів.

Чорт наморщився.

— Їх так багато? — згаслим голосом запитав він.

— О, це далеко не все. — У Саймона був такий вигляд, неначе він сповіщав радісну звістку. — Неевклідові вам сподобаються, — посміхнувся він. — Для цього вам не треба сушити собі голову над кресленнями. Креслення нічого не скажуть. І коли ви не в ладах з Евклідом…

Чорт застогнав, побляк, як давня кіноплівка, і щез. Дружина Саймона хихикнула.

— Мій дорогий, — проспівала вона, — я починаю думати, що ти переможеш!

— Тсс! Остання частина! Чудово!

Ще через шість годин щось спалахнуло, кімнату заслав дим, і чорт знову опинився тут, як уродивсь. У нього з’явилися мішки під очима. Саймон Флеґґ прогнав з лиця усмішку.

— Я вивчив усі ці геометрії, — з похмурим задоволенням промовив чорт. — Тепер буде легше. Я, мабуть, готовий взятися за вашу маленьку головоломку.

Саймон похитав головою.

— Ви надто поспішаєте. Напевне, ви не примітили таких фундаментальних методів, як аналіз безконечно малих, диференціальні рівняння й числення конечних різниць. Потім є ще…

— Невже все це треба? — зітхнув чорт.

Він сів і почав терти кулаками напухлі повіки. Бідолаха не міг стримати позіхів.

— Не можу сказати напевно, — байдуже відповів Саймон. — Але люди, трудячись над цією «маленькою головоломкою» скуштували всіх розділів математики, а задача ще й досі не розв’язана. Я запропонував би…

Але чорт не був схильний вислухувати поради Саймона. На цей раз він щез, навіть не вставши із стільця. І зробив це досить незграбно.

— Мені здається, він стомився, — зауважила місіс Флеґґ. — Бідний чортяка!

Проте в її тоні важко було вловити співчуття.

— Я теж стомився, — відгукнувся Саймон. — Ходімо спати. Я гадаю, до завтра він не з’явиться.

— Можливо, — погодилась дружина. — Але про всяк випадок я надіну сорочку з чорним мереживом.

Настав ранок нового дня. Тепер подружжю видалась доречнішою музика Баха. Тому вони поставили пластинку з Ландовською[3].

— Ще десять хвилин, і, якщо він не повернеться з розв’язком, ми виграли, — сказав Саймон. — Я віддаю йому належне. Він міг би скінчити курс за один день, до того, з відзнакою, й одержати диплом доктора філософії[4]. Одначе…

Почулось шипіння. Знялася червона грибоподібна хмарка, розносячи запах сірки. Перед подружжям на килимкові стояв чорт і відхекувався, викидаючи клубки пари. Плечі його опустились. Очі були налиті кров’ю. Пазуриста лапа все ще стискала паку списаних аркушів і помітно тремтіла. Напевне, в нього розгулялися нерви.

Мовчки він жбурнув купу паперу на підлогу і взявся люто топтати його роздвоєними ратицями. Нарешті, витративши весь запал, чорт заспокоївся, й гірка посмішка скривила йому рот.

— Ви виграли, Саймоне, — прошепотів чорт, дивлячись на математика з незлобивою пошаною. — Навіть я не зміг за цей короткий час вивчити математику так, щоб здолати таку важку задачу. Що далі в неї заглиблювався, то гірше посувалось діло. Неєдине розкладання на множники, ідеальні числа — о Ваал…! Ви знаєте, — довірливо повідомив він, — навіть найкращі математики інших планет, — а вони лишили вас далеко позаду, — не добились розв’язання. Ех, один молодик на Сатурні — він трохи нагадує гриба на ходулях — усно розв’язує диференціальні рівняння в окремих похідних. Але й він спасував. — Чорт зітхнув. — Бувайте здорові!

Чорт щезав дуже повільно. Очевидно, він таки добре стомився.

Саймон міцно поцілував дружину. Але вона з невдоволеною гримасою, вдивляючись у лице чоловіка, який своїми думками літав далеко в хмарах, спитала:

— Любий, що там ще не гаразд?

— Ні, нічого… Але, розумієш, я хотів би ознайомитися з його роботою, взнати, як близько він підійшов до розв’язання. Я бився над цією проблемою не менше…

Він не доказав і вражено витріщив очі: чорт знову був у кімнаті. Він мав дуже збентежений вигляд.

— Я тут забув… — промимрив він. — Мені треба… ой!

Він нагнувся над розкиданими паперами й почав їх дбайливо збирати й розгладжувати.

— Ця штука захоплює, — сказав він, не дивлячись Саймонові у вічі. — Просто не відірвешся! Якби тільки мені пощастило довести одну простеньку лему! — Побачивши, що на лиці Саймона спалахнула жагуча цікавість, він опустив очі, неначе просив вибачення. — Послухайте, професоре, — пробурчав чорт, — я не маю сумніву, що й ви потрудилися над цим. А чи пробували ви безперервні дроби? Ферма, безперечно, користувався ними, і… Будьте ласкаві, лишіть нас удвох.

Останні слова адресувалися місіс Флеґґ. Чорт сів поряд з Саймоном, підібгавши під себе хвоста, і показав на аркуші, змережані математичними знаками.

Місіс Флеґґ зітхнула. Занурений у роздуми чорт здався їй надто знайомим: він майже не відрізнявся од старого професора Аткінса, колеги її чоловіка по університету. Варт двом математикам поринути у вивчення якоїсь болісної і заманливої задачі, і вони…

Вона покірно вийшла з кімнати, тримаючи кофейника в руці. Безперечно, мала відбутися тривала, втомлива конференція. У цьому місіс Флеґґ була певна. Адже недарма вона була дружиною відомого математика.

Примітка

Оповідання Артура Порджеса “The Devil and Simon Flagg” в українському перекладі Людмили Василенко представлено за виданням «Кришталеві небеса», Київ, «Веселка», 1969 (друге видання, вперше цю збірку видано 1966 року). Цей твір був також перекладений українським перекладачем Антоном Тихим, що той другий переклад надруковано у журналі «Всесвіт» №№ 3-4, 2010 року, під заголовком «Диявол і Саймон Флеґ».