Сонце починало сідати. Була восьма вечора.

Тихо. Тепло. Кінець осені. Прохолода в повітрі, як передчуття.

Сусанна зайшла в двері, що виходили в сад. У квартирі з новим джутовим килимом було тихо. Матильда була сама в кухні-їдальні, додавала оцтову заправку в салат із біб-латука.

— Ти чула? — пробурмотіла Сусанна, та враз вмовкла, коли Матильда повернулася обличчям до неї. Раніше Сусанні здавалося, що коли вона заходила в квартиру, то потрапляла просто в сонце, настільки сліпучими були її стіни, свіжопофарбовані в яскравий жовтий колір. Але зараз цей колір «підігравав» ясно-коричневим веснянкам на обличчі Матильди. У неї була асиметрична стрижка: біляве волосся торкалося щоки з правого боку, а з лівого — коміра, що підкреслювало її високі вилиці. Сусанна раптом відчула, як це привабливо. Дивно. Увесь цей час Матильда здавалася простачкою, затьмареною світлом свого чоловіка, але зараз дві частини картинки склалися. Матильда була надзвичайно чарівна.

— Чула що? — спитала Матильда.

— О, Матильдо! Твоє волосся, — вигукнула Сусанна. — Як гарно.

Матильда легенько доторкнулася до волосся, запитала:

— Дякую. То що я мала почути?

— Так ось, — почала Сусанна й прихопила дві пляшки вина, на які Матильда вказала підборіддям. Йдучи за Матильдою сходами під’їзду до чорного виходу, вона продовжила: — Пам’ятаєш Крістіну з нашого класу? Із отієї акапельної групи «Солоденькі голоси»? Чорне волосся, і ну, така гарненька пампушечка. Мені здається, Лотто й вона… — Сусанна прикусила язика: «Ой, леле, що ж ти мелеш». Матильда зупинилася на сходинці, а потім махнула рукою, наче кажучи: «А, нехай. Лотто парується з усіма, як велелюбна мавпа бонобо», що таки було правдою, і Сусанна мусила це визнати, й вони вийшли в сад. Зупинилися, зачаровані красою осені. Лотто й Матильда простелили на траві дешеві простирадла із секонд-хенду, а друзі поприносили в кого що було, виклали на середину і тепер тихенько ніжилися, заплющивши очі, під останніми променями прохолодного осіннього сонця, попиваючи холодне біле вино й бельгійське пиво, чекаючи, поки хтось перший простягне руку й візьме шматочок.

Матильда поставила миску із салатом і запросила:

— Пригощайтеся, народ.

Лотто усміхнувся їй і взяв ще теплу міні-спанакопіту[5] з повної тарілки. Всі решта, осіб із десять, накинулися на їжу, і розмова полилася далі.

Сусанна стала навшпиньки й прошепотіла на вухо Матильді:

— Крістіна. Вона наклала на себе руки. Повісилась у ванній. Ні з того ні з сього, оце тільки вчора. Ніхто й не здогадувався, що вона була нещасна. У неї був хлопець і все, що треба: робота в клубі «Сьєрра», квартира в гарному районі Гарлема. Так безглуздо.

Матильда притихла, з її обличчя зійшла звична легка посмішка. Сусанна стояла на колінах і їла кавун, розрізаючи великі скибки на маленькі шматочки: вона більше не їла нормальної їжі, бо їй дали нову роль на телебаченні, про що їй було ніяково говорити в присутності Лотто. Це, звісно, був не «Гамлет», в якому він так блискуче зіграв у останньому семестрі в коледжі. Це була просто робота, роль підлітка в мильній опері, вона чудово розуміла, що це був просто заробіток. Та все ж це було більше, ніж те, що Лотто отримав відтоді, як вони закінчили коледж. Він був дублером у кількох постановках позабродвейських театрів, у нього була крихітна роль в «Акторс Театр» у Луїсвіллі. І це все за півтора року. Вона знову бачила Лотто таким, яким він був у кінці того «Гамлета», вклонявся у пропотілому наскрізь костюмі, а вона відчувала благоговійний трепет, кричала «Браво!» із залу, не отримавши роль Офелії, яку зіграла дівчина з величезними грудьми, гола в сцені зі ставком. Дешева повія. Сусанна відкусила шматок кавуна і проковтнула з відчуттям перемоги. Вона сильніше любила Лотто, коли жаліла його.

Матильда трималася трохи осторонь компанії. Вона здригнулася від холоду і щільніше закуталась у кофту. Бордовий листок злетів із японського клена й сторчма впав у соус зі шпинату й артишоків. У тіні під деревом було прохолодно. Скоро настане довга зима, холодна й біла. Замете цей вечір, цей сад. Вона увімкнула різдвяні гірлянди, якими вони обвили гілки клена, і дерево засвітилося вогнями, ставши схожим на дендрит. Вона сіла позаду чоловіка, бо їй хотілося заховатися, а його спина була така чудова, широка й м’язиста, що вона сховала в ній обличчя, і їй стало так затишно. Вона слухала його голос, приглушений грудною кліткою, з легким нальотом південного акценту.

— …сидять два діди на ґанку, точать ляси, — почав Лотто розповідати анекдот. — Прибігає старий пес, побродив біля них, всівся й почав вилизувати своє хазяйство. Старанно лиже, сьорбає, ковтає. Тоді один дід підморгує другому й каже: «Ех, чоловіче, як би мені хотілося теж так зробити». А той відповідає: «Тьху! Так пес же тебе покусає».

Всі засміялися, не так з анекдоту, як з того, як Лотто його розповів із яким гумором. Матильда знала, що то був улюблений анекдот його батька. Гавейн реготав у кулак і червонів щоразу, як Лотто його розповідав. Тепло її чоловіка крізь смарагдову сорочку поло почало розтоплювати грудку страху всередині Матильди.

Крістіна жила на поверсі першокурсників. Матильда якось наткнулася на неї в душі й почула, що вона плаче. Матильда впізнала її чудовий альт і вийшла, вирішивши, що краще не порушувати чийогось індивідуального простору, не лізти людині в душу й не нав’язувати свого співчуття. Тепер, озираючись назад, Матильда шкодувала про своє рішення. Вона відчула, як усередині неї піднімається хвиля гніву на Крістіну, і видихнула в спину Лотто, щоб заглушити цей гнів.

Лотто простяг позад себе лапищу, згріб нею Матильду й умостив її боком собі на коліна. У нього бурчало в животі, але він спромігся проковтнути лише кілька шматочків: він уже тиждень чекав на дзвінок із відповіддю, боявся вийти з хати, щоб не пропустити його. От Матильда й придумала влаштувати таку собі вечірку в складчину, щоб він якось розвіявся. Йшлося про роль Клаудіо у драмі Шекспіра «Міра за міру» наступного літа в Центральному парку. Він уявляв, як стоїть у камзолі перед тисячами людей, що сидять на садових стільцях. Носяться кажани. Над головою рожевим спалахують сутінки. Закінчивши коледж, Лотто хапався за будь-яку роботу, хоч би й у невеликих ролях. Він вступив у театральну профспілку Еквіті. Тепер був наступний крок до вершини.

Він зазирнув у квартиру через вікно — телефон на каміні вперто мовчав. За ним стояла картина, яку Матильда кілька місяців тому принесла з художньої галереї, де вона працювала вже цілий рік. Після того, як її автор вискочив, мов ошпарений, пожбуривши картину в стіну, розбивши підрамник, власник галереї Аріель наказав викинути її на смітник. Натомість Матильда взяла розтрощену картину, натягла її на підрамник, вставила в раму й почепила позаду мідного Будди. Це була якась синя абстракція, що нагадувала Лотто отой момент перед світанком, коли між двома світами з’являвся ледь помітний просвіт-щілинка в іще один, якийсь туманний, невловимий світ. Як би його назвати?.. Несьогосвітній. Як сама Матильда. Уже кілька разів, приходячи додому після прослуховувань, він бачив, що вона сидить у темряві, дивлячись на картину, тримаючи келих червоного вина обома долонями, з якимось відсутнім виразом обличчя.

— Щось сталося? — злякався він, коли якось після чергового прослуховування для шоу, в якому йому навіть не хотілося брати участі, прийшов додому і побачив, що вона знову сидить у темній кімнаті. Він поцілував її за вухом.

— Ні. Просто я така щаслива.

Він не розповідав, що це був довгий день, що йому довелося дві години чекати на вулиці під дощем, що потім він нарешті зайшов і прочитав свій уривок, а виходячи, почув, як директор сказав: «Бездоганно. Жаль, що він такий здоровенний». Що його агент не відповідає на дзвінки. Що зараз він не відмовився б від ситної вечері. Хоча насправді йому було байдуже. Якщо вона щаслива, тож не піде від нього. За час їхнього короткого подружнього життя стало болісно очевидним, що він не вартий навіть солі, якою вона пітніє. Ця жінка була святою. Вона заощаджувала, вела господарство, іноді сплачувала їхні рахунки, якщо він нічого не приносив. Він сидів біля неї, поки зовсім не стемніло, а потім вона припала до нього з шурхотом шовку й раптово поцілувала, і він поніс її в ліжко, забувши про вечерю. Зараз Матильда піднесла до губ Лотто шматочок бургера з лососем. Йому не хотілося їсти, але вона дивилася на нього, в її очах блищали золоті цяточки, і він узяв шматочок із виделки. Потім легенько поцілував її веснянкувате перенісся.