До речі, присівши біля малого, я побачила в купі мідяків, котрі залишають йому «на харчування» жартівники, і українські гроші.
Казка третя. «ВАЗА» — НЕВАЗА
Навесні 1628 року на Стокгольмській верфі при величезному скупченні люду відбувалася урочиста подія: на воду спускали велетенський галеон. Публіка була в захваті: військовий човен хмав форму... торта.
Таку дивовижу було побудовано за безпосередньої участі найулюбленішого правителя шведів — короля Густава II Адольфа з династії, котра носила ймення Ваза.
Шведи обожнювали свого короля. По-перше, він був пишним красенем, по-друге — розумником, котрий зійшов на трои у сімнадцятирічному віці. Його називали не інакше як «золотим». А у золотого короля і човен має бути відповідним! Тому цей військовий галеон, названий на честь династії — «Ваза», з безліччю гармат і різьблених, вкритих позолотою скульптур на бортах, мав вигляд загогулистого весільного пирога з нагромадженням прикрас і віньєток. Під музику оркестру і шал публіки «пиріг» повільно спустився на воду, здіймаючи хвилі. Цим величним видовищем король та решта глядачів насолоджувалися рівно... п'ятнадцять хвилин. Після цього громіздка посудина пішла на дно, забравши з собою всю команду — п'ятдесят матросів...
Підняти цю золоту споруду з дна морського вдалося лише через 333 роки. Судно збереглося в досить пристойному стані — завдяки позолоті, котрою воно було вкрито. І хоча фарби повимивались, але безліч скульптур, вбудованих у борти човна — ангели, святі, барельєфи королівських осіб, — лишилися у своєму первісному вигляді. Тепер цей витвір зберігається в унікальному музеї, який так і називається — «Музей одного човна».
Еріксону таку мізерну суму, що її вистачило хіба що на один ніс. Ображений скульптор промовчав і почав працювати.
Через рік король отримав величезний ящик, на самому дні якого сиротливо сиділа ось ця дев'ятисантиметрова фігурка. До неї було прикладено записку: «Скільки заплатив — стільки отримав!»
Король теж був не в тім'я битий: він звелів установити цей «грандіозний монумент» у самому центрі Старого міста — нехай люди побачать, яку халіуру зробив уславлений майстер! Ось такими «люб'язностями» обмінялися Король і Творець. І обидва програли. Адже замість того, щоб осміювати чи одного, чи іншого або брати участь в обговоренні їхніх амбіцій, прості люди полюбили Хлопчика, мов рідного сина.
Бронзовий сирітка досі збирає довкола себе купу туристів. А побіля нього розгортаються зворушливі історії. Бабусі, жіночки і дівчатка щозими плетуть для нього вовняні капелюшки і шалики. А серед туристів народилася прикмета: якщо погладити Хлопчика по голівці, неодмінно побуваєш у Швеції ще раз. Тому голівка нещасного карлика, затерта тисячами долонь, виблискує на сонці, мов золота...
До речі, присівши біля малого, я побачила в купі мідяків, котрі залишають йому «на харчування» жартівники, і українські гроші.
Казка третя. «ВАЗА» — НЕ ВАЗА Навесні 1628 року на Стокгольмській верфі при величезному скупченні люду відбувалася урочиста подія: на воду спускали велетенський галеон. Публіка була в захваті: військовий човен мав форму... торта.
Таку дивовижу було побудовано за безпосередньої участі найулюбленішого правителя шведів — короля Густава II Адольфа з династії, котра носила ймення Ваза.
Шведи обожнювали свого короля. По-перше, він був пишним красенем, по-друге — розумником, котрий зійшов на трон у сімнадцятирічному віці. Його називали не інакше як «золотим». А у золотого короля і човен має бути відповідним! Тому цей військовий галеон, названий на честь династії — «Ваза», з безліччю гармат і різьблених, вкритих позолотою скульптур на бортах, мав вигляд загогулистого весільного пирога з нагромадженням прикрас і віньєток. Під музику оркестру і шал публіки «пиріг» повільно спустився на воду, здіймаючи хвилі. Цим величним видовищем король та решта глядачів насолоджувалися рівно... п'ятнадцять хвилин. Після цього громіздка посудина пішла на дно, забравши з собою всю команду — п'ятдесят матросів...
Підняти цю золоту споруду з дна морського вдалося лише через 333 роки. Судно збереглося в досить пристойному стані — завдяки позолоті, котрою воно було вкрито. І хоча фарби повимивались, але безліч скульптур, вбудованих у борти човна — ангели, святі, барельєфи королівських осіб, — лишилися у своєму первісному вигляді. Тепер цей витвір зберігається в унікальному музеї, який так і називається — «Музей одного човна».
Дивлячись на нього, так і уявляєш, як кілька сторіч тому цей золотий велетень пірнув у вічність.
Золото гарно блищить, але... погано тримається на поверхні...
Казка четверта. КОЛИ ОЖИВАЄ КАМІННЯ
Міллес-гарден — це божевільний сон божевільного творця. А простіше — маєток-садиба родини скульптора Карла Міллеса.
Уявіть собі будинок, подвір'я якого всіяне фонтанами, басейнами і локальними садками, котрі сходинками спускаються до води. В садках — джунглі з унікальних рослин, насіння яких було зібрано з усього світу.
...Тиха музика з-під пальців води, що стікає у басейни по заокруглених камінцях. Глибокі тіні від дерев і фігурно вистрижених кущів. Тиша і спокій... Ти розслаблюєшся, майже медитуєш, дослухаючись до цієї тиші і хмеліючи від квіткових ароматів. І раптом помічаєш, як із-за куща на тебе пронизливо дивиться... Одноріг. Від несподіванки кидаєшся за найближче дерево і наштовхуєшся на націлену в тебе стрілу ху-ліганистого Купідона.
Розслабленість вмить минає: відчуваєш себе жертвою прихованих мисливців. Звідусіль на тебе полюють зловісні очі міфічних істот. Де б ти не був, їхні погляди пронизують тебе. Кущі і дерева — лише спосіб їх маскування.
Карл Міллес зі своєю дружиною-художни-цею населили ці мальовничі пенати безліччю дивних істот, яких тут більше, ніж туристів.
Впадає у вічі несподіване еклектичне і майже безтямне поєднання стилів — від античності до модерну. Кам'яні боги, звірі, ельфи, комахи, що причаїлися за кожним рогом, почуваються тут справжніми господарями. Якщо поглянути на них «косо» — випробувано на собі! — погляд химери стає погрозливим.
Воронь Боже заблукати (а таке цілком можливо) і залишитись тут до ранку. Затопчуть. Залоскочуть. Або — перетворять на собі подібних...
Казка гґята. ПРОСТО КАЗКА
...І нарешті про лисих, котрих бачила Пеппі.
А також про дракона Катле, Карлсона та бешкетника Еміле. І про решту персонажів най-відоміших шведських казок. Для них тут також створено окремий світ, котрий має назву Юні-бакен — містечко, якого немає на мапі. Адже це — витвір фантазії архітекторів, що поринули в дитинство.
Як і кожне місто, Юнібакен починається зі справжнього вокзалу. Сідаєш у казковий потяг і їдеш до того будинку, на даху якого живе Карлсон. А потім робиш зупинку біля вілли «Курка», де мешкає Пеппі. Там можна стрибати на ліжках, кидатися подушками, гойдатися на гойдал-і (і, грати в хованки... Одне слово, витівати те, що тобі суворо забороняли робити в дитинстві. Слухняність та чемна поведінка карається суворими поглядами місцевих мешканців!
На подвір'ях казкових персонажів можна поблукати серед панорамних композицій і майстерно зроблених фігур, злитися з ними і
завмерти, зображаючи одну з них. До речі, багато хто так і робить, щоб потім голосно «гавкнути» на інших відвідувачів. Відповіддю може бути тільки сміх. Можна розлягтися на траві поруч із якимось восковим гномом (не виключено, що він теж «гавкне» — і маєш сприйняти цей жарт мужньо!) чи посидіти на підвіконні з Пеппі...
Йти звідси не хочеться: за межами Юнібаке-на дитинство закінчується...
Р. 5.
Як відомо, у Швеції відбувається церемонія нагородження Нобелівською премією з літератури, медицини або фізіології, хімії та фізики. Тому одне з місць, яке вам неодмінно порадять відвідати, — «Сіті Хол», де проходить урочиста церемонія. Але по-святковому цей зал прикрашають лише раз на рік, а до того — тут можна ходити, дивуючись тому, наскільки все просто. Звісно, мало хто втримується від спокуси сфотографуватися на трибуні, де виголошують свої промови генії світу. Екскурсоводи, як правило, збуджують вашу фантазію, переповідаючи, що «ось саме тут» охайними рядами стоять накриті столи, а «там» грає оркестр, а «звідти» виходять гості, вбрані за етикетом: немає фрака — і вхід заборонено, навіть якіцо ти номінант...