As the sailor looked in, the gigantic animal had seized Madame L’Espanaye by the hair, (which was loose, as she had been combing it,) and was flourishing the razor about her face, in imitation of the motions of a barber. The daughter lay prostrate and motionless; she had swooned. The screams and struggles of the old lady (during which the hair was torn from her head) had the effect of changing the probably pacific purposes of the Ourang-Outang into those of wrath. With one determined sweep of its muscular arm it nearly severed her head from her body. The sight of blood inflamed its anger into phrenzy. Gnashing its teeth, and flashing fire from its eves, it flew upon the body of the girl, and imbedded its fearful talons in her throat, retaining its grasp until she expired. Its wandering and wild glances fell at this moment upon the head of the bed, over which the face of its master, rigid with horror, was just discernible. The fury of the beast, who no doubt bore still in mind the dreaded whip, was instantly converted into fear. Conscious of having deserved punishment, it seemed desirous of concealing its bloody deeds, and skipped about the chamber in an agony of nervous agitation; throwing down and breaking the furniture as it moved, and dragging the bed from the bedstead. In conclusion, it seized first the corpse of the daughter, and thrust it up the chimney, as it was found; then that of the old lady, which it immediately hurled through the window headlong.
As the ape approached the casement with its mutilated burden, the sailor shrank aghast to the rod, and, rather gliding than clambering down it, hurried at once home — dreading the consequences of the butchery, and gladly abandoning, in his terror, all solicitude about the fate of the Ourang-Outang. The words heard by the party upon the staircase were the Frenchman’s exclamations of horror and affright, commingled with the fiendish jabberings of the brute.
I have scarcely anything to add. The Ourang-Outang must have escaped from the chamber, by the rod, just before the breaking of the door. It must have closed the window as it passed through it. It was subsequently caught by the owner himself, who obtained for it a very large sum at the Jardin des Plantes. Le Bon was instantly released, upon our narration of the circumstances (with some comments from Dupin) at the bureau of the Prefect of Police. This functionary, however well disposed to my friend, could not altogether conceal his chagrin at the turn which affairs had taken, and was fain to indulge in a sarcasm or two, about the propriety of every person minding his own business.
“Let them talk,” said Dupin, who had not thought it necessary to reply. “Let him discourse; it will ease his conscience. I am satisfied with having defeated him in his own castle. Nevertheless, that he failed in the solution of this mystery, is by no means that matter for wonder which he supposes it; for, in truth, our friend the Prefect is somewhat too cunning to be profound. In his wisdom is no stamen. It is all head and no body, like the pictures of the Goddess Laverna — or, at best, all head and shoulders, like a codfish. But he is a good creature after all. I like him especially for one master stroke of cant, by which he has attained his reputation for ingenuity. I mean the way he has ‘de nier ce qui est, et d’expliquer ce qui n’est pas.’”*
________________________
* Rousseau, Nouvelle Heloise.
Примітки
До перекладу Володимира Горбатька
1. Браун Томас (1605—1682) — англійський лікар і письменник, автор трактату «Поховання в урнах», з якого По взяв епіграф до оповідання.
2. Шахіст. — По в статті «Шаховий автомат Мельцеля» розкрив шахрайство з сенсаційним автоматом для гри в шахи, в якому був схований живий шахіст, що й переставляв фігури. У статті він виклав думки, подібні до тих, з яких починається оповідання «Вбивства на вулиці Морг».
3. Хойл Едмонд (1672—1769) — автор «Короткого трактату про гру у віст», у якому виклав правила гри, що діяли в часи По.
4. Френолог — послідовник вчення про зв'язок психічних властивостей людини з будовою її черепа. Засновником френології був німецький лікар Франц Йосиф Галль (1758—1828). По цікавився питаннями френології, опублікував рецензію на книгу Л. Майлз «Френологія».
5. Дюпен. — В часи По відомі три брати Дюпени: Адре Марі Жан Жак — фахівець з кримінального права, обраний 1840 р. головою палати депутатів Франції; Шарль — математик, у 30-х рр. морський міністр франції; Філіпп — відомий адвокат.
6. Передмістя Сен-Жермен — аристократичний район у Парижі.
7. Давня філософія Двоїстої Душі — філософська доктрина про матеріальну і духовну основу буття.
8. Пале-Рояль — палац у Парижі, збудований на початку XVIІ ст. для кардинала Рішельє.
9. Театр «Вар'єте» — паризький театр, заснований 1790р. у Пале-Роялі; з 1807 р. — на бульварі Монмартр. Ставились водевілі, згодом оперети і соціально-побутові п'єси.
10. Кребійон Проспер Жоліо (1674—1762) — французький актор і драматург, його трагедія «Ксеркс» зазнала гучного провалу.
11. Ніколс Томас Лоу (1815—1901) — американський лікар, письменник, громадський діяч, зустрічався з По, про що розповів у книзі «Сорок років американського життя. 1821—1861».
12. Ламартін Альфонс (1790—1869) — французький поет-романтик, історик і політичний діяч.
13. Perdidit antiquum litera prima sonum — Втратила давня літера перше звучання (латин.).— Рядок з твору «Фасти» Овідія.
14. ... як мсьє Журден вимагав принести йому robe-de-chambre — pour mieux entendre la musique. — Журден — герой комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич». Простосердий і марнославний Журден, пнучись в аристократи, одягав халат, «щоб краще відчути музику». (... robe-de-chambre — pour mieux entendre la musique. — ... халат, щоб зручніше слухати музику (фр.).)
15. Відок Франсуа Ежен (1775—1857) — організатор і перший керівник паризької кримінальної поліції, автор «Мемуарів», у яких розповідав про своє надто барвисте і строкате авантюрне життя. «Мемуари» широко використовувались у документальній та художній літературі про злочинність і злочинців. Саме ім'я Відока стало прозивним.
16. Істина не завжди знаходиться на дні колодязя. — Дюпен перефразовує афоризм, який приписують давньогрецькому філософові Демокріту (бл. 460—370 до н. е.): «Істина живе на дні криниці».
17. Кюв'є Жорж (1769—1832) — французький зоолог, автор праць з порівняльної анатомії, палеонтології і систематики тварин.