— Щось украли? — Г’ю наповнив мій келих.

— Нічого, — похмуро сказав я. — Звичайно, я не залишив там ні грошей, ні цінних речей, а паспорт у чергового або в поліції, наскільки я знаю.

— Тоді що вони шукали? — Г’ю мовчки запропонував тост і зробив ковток.

— Це дуже, дуже довга історія, — зітхнув я. — Але вона пов’язана саме з тим, про що нам треба поговорити.

Г’ю кивнув.

— Добре, тоді почнімо.

— Якщо ви теж візьмете участь.

— Авжеж.

Я випив півсклянки вина для хоробрості й почав усе із самого початку. Мені не потрібне було вино, аби набратися сміливості й розповісти Г’ю Джеймсу всю історію Россі. Якби я не розповів йому все, тоді не дізнався б усю його історію. Він слухав, не видавши ні звуку, і було видно, що історія його поглинула, але коли я розповів про рішення Россі поїхати в Стамбул, він підскочив.

— Боже, оце так! — вигукнув він. — Я й сам думав туди їхати. Я був там двічі, але ніколи не шукав Дракулу.

— Дозвольте мені полегшити ваше завдання.

Цього разу я наповнив його келих і розповів йому про пригоди Россі в Стамбулі, а потім про його зникнення, після чого в Г’ю округлилися очі, хоча він нічого не сказав. І нарешті я описав нашу з Хелен зустріч, не упустив нічого, крім її претензій до Россі. Я розповів про всі наші подорожі й дослідження і про зустріч із Тургутом.

— Розумієте, — закінчив я, — після всього цього я не дивуюся, що в моєму номері все перевернули догори ногами.

— Отакої… — він замислився на хвилину. На той час ми вже встигли з’їсти велику кількість тушкованого м’яса й соління, і Г’ю з сумом відклав виделку, яка більше не знадобилася. — Це неймовірно, що ми тут зустрілися. Але я дуже вражений зникненням Россі, дуже вражений. Це досить жахливо. Я б і не подумав, перш ніж почув вашу історію, що під час вивчення Дракули можуть відбуватися незвичайні речі. За винятком, звичайно ж, того, що протягом усього часу в мене було якесь дивне почуття стосовно цієї книги. Ученому не варто керуватися тільки дивними почуттями, але так воно і є.

— Я бачу, що не зловжив вашою довірливістю, хоча боявся, що буде саме так.

— Ці книги, — задумливо сказав він. — Я нарахував чотири: моя, ваша, професора Россі й та, що належить професорові зі Стамбула. Дуже дивно, що існує чотири такі схожі книги.

— Ви коли-небудь зустрічалися з Тургутом Бора? — запитав я. — Ви казали, що були в Стамбулі кілька разів.

Він похитав головою.

— Ні, я ніколи не чув цього імені. Але ж він займається літературою, тож на історичному факультеті ми не могли зустрітися, як і на будь-якій конференції. Я був би вам дуже вдячний, якби ви познайомили нас колись, якщо, звичайно, можете. Я ніколи не був у тому архіві, що ви описали, але читав про нього в Англії й мав на думці туди дістатися. Ви позбавили мене проблеми, саме так ви й сказали. Знаєте, я ніколи не думав про дракона у своїй книзі як про карту. Це неймовірна ідея.

— Так, до того ж, можливо, саме вона стала для Россі питанням життя й смерті, — сказав я, — але тепер ваша черга. Як ви знайшли свою книгу?

Г’ю спохмурнів.

— Як у вашому й у двох інших випадках, я не знайшов, а одержав книгу, хоча звідки й від кого, я не можу сказати. Можливо, мені треба розповісти вам трохи про себе, — він замовк, і я відчув, що ця тема була важкою для нього. — Бачте, я закінчив Оксфорд дев’ять років тому і потім почав викладати в Лондонському університеті. Моя сім’я живе в Камбрі — небагата родина. Вони боролися, як і я, за те, щоб у мене була краща освіта. Я завжди почувався чужим, особливо у школі, куди мене влаштував мій дядько. Напевно, я вчився краще, ніж інші, намагаючись бути відмінником. Історія із самого початку захопила мене.

Г’ю витер губи серветкою й похитав головою, ніби згадуючи забави юності.

— Наприкінці другого курсу в університеті я зрозумів, що справи в мене йдуть непогано, і це підбадьорило мене. Потім почалася війна, й усе обірвалося. Я провчився приблизно три роки в Оксфорді. Там, до речі, я вперше почув про Россі, хоча жодного разу не зустрічався з ним: він, мабуть, виїхав в Америку невдовзі після того, як я вступив до університету.

Він погладив підборіддя великою обвітреною долонею.

— Я дуже любив учитися, але країна мені була набагато дорожчою, і я відразу ж записався в армію, у військово-морський флот. Мене відправили на кораблі в Італію, а через рік я повернувся додому, поранений у руки й ноги.

Він обережно доторкнувся до білого рукава сорочки, трохи вище манжети, ніби знову відчув там кров.

— Я видужав досить швидко й хотів повернутися на фронт, але мене не взяли, під час вибуху на кораблі у мене було ушкоджене око. Тому я повернувся в Оксфорд і намагався ігнорувати звуки сирени, і відразу після закінчення війни одержав диплом. Три останні тижні були найщасливішими в моєму житті, незважаючи на всі негаразди: ворогів прогнали, я практично закінчив своє навчання, дівчина, яку я кохав більше за своє життя, нарешті погодилася вийти за мене. У мене не було грошей, але ж все одно ніде не було їжі, я їв сардини у своїй кімнаті й писав любовні листи додому, — вибачте, ви не заперечуєте, що я розповідаю все це? Я старанно готувався до іспитів, з мене аж сьомий піт сходив. І, звичайно ж, за цей час я дуже заслаб. — Г’ю взяв пляшку токайського, що була вже порожня, і, зітхнувши, поставив її назад. — Я майже закінчив усі справи, і ми призначили дату весілля на кінець липня. Увечері перед останнім іспитом я працював допізна, переглядаючи свої записи. Я знав, що вже вивчив усе, але просто не міг зупинитися. Я працював у якомусь кутку бібліотеки мого коледжу, схований з усіх боків книжковими полицями, так, щоб не дивитися на ще кількох таких самих божевільних, які переглядали свої конспекти. У таких маленьких бібліотеках завжди знайдеться трохи милих книжок, і я дозволив собі відвернутися на мить й дістав томик сонетів Драйдена, що знаходився на відстані простягнутої руки. Але я змусив себе поставити його на місце, гадаючи, що буде краще, якщо я викурю сигарету й спробую сконцентруватися. Я поставив книгу назад на полицю й вийшов у двір. Була чудова весняна ніч, я думав про Елспет і про будиночок, який вона обставляє для нас, про свого найкращого друга, який мав бути моїм свідком і який загинув на нафтових полях у Плоєшті разом з американцями, а потім я знову повернувся в бібліотеку. Я був здивований, коли побачив, що книга Драйдена лежала в мене на столі, ніби я ніколи не ставив її на місце, і я почав думати, що вже божеволію після цієї роботи. Я вирішив поставити її назад, але місця на полиці не виявилося. Я був упевнений, що книга стояла поруч із Данте, але зараз там була інша книга, палітурка якої було дуже старою, на корінці було витиснено невеликий малюнок. Я витяг її, і вона розкрилася в мої руках на… ну, ви знаєте де.

Доброзичливе обличчя Г’ю зблідло, він став ритися в кишенях сорочки, а потім штанів, поки не знайшов пачку сигарет.

— Ви палите? — він закурив й затягнувся. — Мене зацікавив вигляд цієї книги, дуже старої, і зловісний дракон. Я був уражений тим самим, що вразило вас у вашій книзі. О третій годині ранку бібліотекаря поблизу не було, тому я пішов у каталог і пошукав там, але дізнався лише про ім’я Влада Тепеса та його походження. Оскільки в книзі не було бібліотечного штампа, я взяв її додому.

Я погано спав і не міг сконцентруватися навіть на іспиті, який мав бути вранці. Я думав тільки про те, щоб потрапити в інші бібліотеки, можливо в лондонські, щоб довідатися, що можу знайти. Але в мене не було часу, а коли я поїхав додому, то взяв із собою цю книгу й постійно розглядав її. Елспет одного разу побачила це, а коли я розповів їй, вона дуже стривожилася. Це відбулося за п’ять днів до нашого весілля, і все-таки я не міг не думати про книгу або не говорити про неї з Елспет, поки вона попросила мене припинити це.

Якось ранком — за два дні до нашого весілля — на мене напало раптове натхнення. Недалеко від села моїх батьків був великий особняк, що входив до маршруту автобусних екскурсій, споруджений в епоху короля Якова І. Під час шкільних екскурсій цей будинок здавався мені нудним, але я згадав, що знатний чоловік, який побудував його, колекціонував книги і що в нього було багато всього з різних куточків світу. Оскільки в Лондон я міг поїхати тільки після весілля, я вирішив, що піду в бібліотеку того популярного серед туристів будинку, пошукаю там, можливо, навіть знайду щось про Трансільванію. Я сказав батькам, що піду погуляти, а вони подумали, що я пішов до Елсі.