Я не міг змусити себе ні читати, ні писати. У мене, звичайно ж, не було бажання відкривати свій портфель, котрий я поклав під ліжко, на якому спала Хелен. Але години спливали, у коридорі не було загадкового звуку, ніби хтось шкребеться, ніхто не дихав у замкову щілину, з-під дверей не йшов ніякий дим, а за вікном не лунало тріпотіння крил. Нарешті ледь уловима сірість порушила темряву кімнати, Хелен зітхнула, ніби відчула настання дня. Потім перші промені сонця просочилися крізь віконниці, і вона поворухнулась. Я взяв свій піджак, дістав з-під ліжка портфель і якомога тихіше пішов, щоб почекати її внизу, у холі.

Ще не було й шостої, але в будинку звідкись уже долинав аромат кави, і я, на свій подив, побачив Тургута, який сидів на одному з візерунчастих крісел із чорною папкою на колінах. Вигляд у нього був неймовірно свіжий і бадьорий, і коли я ввійшов, він підскочив і потис мені руку.

— Доброго ранку, друже мій, дякую Аллахові за те, що я відразу вас знайшов.

— Так, я теж йому вдячний за те, що ви тут, — відповів я, сідаючи в крісло поруч із ним. — Але що ж змусило вас прийти так рано?

— О, я не міг бути спокійним, коли в мене для вас такі новини.

— У мене для вас теж є новини, — сказав я серйозно, — але спочатку ви, професоре Бора.

— Тургут, — виправив він мене розсіяно. — Подивіться сюди. — Він почав розв’язувати папку. — Як я вам і обіцяв, учора ввечері я переглядав свої документи. Я зробив копії матеріалів в архіві, як ви й бачили, я також зібрав багато даних про те, що відбувалося в Стамбулі в період життя Влада, а також безпосередньо після його смерті.

Він зітхнув.

— У деяких із цих документів ідеться про загадкові явища, які відбувалися в місті, смерті, чутки про вампірів. Я також зібрав інформацію із книг, у яких написано про Орден Дракона у Валахії. Але вчора ввечері я нічого нового знайти не міг. Тоді я зателефонував своєму другові, Селіму Аксою. Він не працівник університету — він власник магазину, але дуже розумна людина. Він знає про книги стільки, скільки не знає ніхто в Стамбулі, а особливо про книги, присвячені історії й легендам нашого міста. Він був дуже люб’язний, більшу частину вечора ми оглядали книги в його бібліотеці. Я просив його пошукати інформацію про будь-які похорони когось із Валахії тут, у Стамбулі, наприкінці п’ятнадцятого сторіччя, або пошукати якусь зачіпку, яка може говорити про те, що тут може знаходитися могила когось із Валахії, Трансільванії або Ордену Дракона. Я також показав йому, і не вперше, копії моїх карт та книгу із драконом і виклав йому вашу теорію про те, що ці зображення позначають місцезнаходження могили Проколюючого. Разом ми перегорнули чимало сторінок про історію Стамбула, переглянули старі картинки, записні книжки, у які він записує безліч інформації, яку знаходить у бібліотеках і музеях. Селім Аксой дуже працьовитий. У нього немає дружини, дітей, немає інших інтересів. Історія Стамбула забирає всю його енергію. Ми працювали допізна, до самої ночі, бо його особиста бібліотека настільки велика, що навіть він не міг уявити, що ми там можемо знайти. Нарешті ми знайшли дещо дивне — листи, зібрані в томик кореспонденції міністрів султана з іншими країнами імперії в п’ятнадцятому й шістнадцятому століттях. Селім Аксой сказав мені, що він купив цю книгу в книжковій крамниці в Анкарі. Вона була видана в дев’ятнадцятому сторіччі одним із стамбульських істориків, якого цікавили записи того періоду. Селім сказав мені, що більше жодного разу не зустрічав примірників цієї книги.

Я терпляче чекав, почуваючи важливість усього цього вступу, звернувши увагу на старанність Тургута. Він, виявляється, був дуже гарним істориком.

— Ні, Селім жодного разу не бачив іншого видання цієї книги, але він вважає, що документи, наведені там, не підробка, тому що він уже бачив один із цих листів в оригіналі, в архіві, який ми відвідували вчора. Йому теж дуже подобається той архів, знаєте, я часто зустрічав його там, — він посміхнувся. — Отож у цій книзі, коли наші очі майже склеплювалися від утоми і світанок уже от-от був на підході, ми знайшли лист, що може вплинути на хід вашого дослідження. Укладач вважає, що цей лист був написаний наприкінці п’ятнадцятого століття. Я переклав його для вас.

Тургут витяг сторінку з папки.

— На жаль, перший лист, на який відповідає цей, відсутній. Бог знає, де він може бути, можливо, його вже й немає зовсім, інакше мій друг Селім знайшов би його вже давно.

Він відкашлявся й почав читати уголос.

— «Найпочеснішому міністрові громадських порушень», — він зупинився. — Це був хтось на кшталт шефа сучасної поліції, ну ви самі знаєте. — Я не знав, але кивнув, і він продовжив: — «Вельмишановний міністре, я провів розслідування, як ви й просили. Багато ченців були згодні співпрацювати з нами за певну договірну суму, і я сам досліджував могилу Те, що вони повідомляли мені, — правда. Вони більше ніяк не можуть це пояснити, лише говорять про свій жах. Я рекомендую провести нове слідство в Стамбулі. Я залишив двох охоронців у Снагові, щоб стежити за будь-якою підозрілою діяльністю. Завжди ваш, в ім’я Аллаха».

— А підпис? — запитав я.

Моє серце шалено калатало. Навіть після безсонної ночі мій розум був ясним.

— Немає ніякого підпису. Селім вважає, що він був одірваний від оригіналу, це могло статися випадково, а може, для того, щоб утаємничити ім’я автора листа.

— Або, можливо, його не підписали заради таємності, — припустив я. — У тій книзі більше не було ніяких листів, які стосувалися б цього питання?

— Жодного. Ні попередніх, ні наступних. Це фрагмент. Ми дуже довго й ретельно шукали після цього в книгах мого друга й паперах, але нічого не знайшли з цієї теми. Він сказав мені, що ніколи не бачив слова «Снагов» у жодному документі про історію Стамбула, наскільки він пам’ятав. Він читав ці листи кілька років тому, цього разу він помітив це слово тільки тому, що я сказав йому, що Дракулу могли поховати його послідовники. Можливо, він насправді бачив десь це слово, але не пам’ятає.

— Боже мій, — сказав я, думаючи не про ту можливість, що містер Аксой бачив це слово десь в іншому місці, а про неймовірний зв’язок між Стамбулом і далекою Румунією.

— Так, — Тургут посміхався так безтурботно, ніби ми обговорювали меню на сніданок. — Суд громадських порушень був дуже занепокоєний чимось тут, у Стамбулі, так занепокоєний, що послав когось на могилу Дракули в Снагові.

— Але що ж вони знайшли врешті-решт!? — вигукнув я, ударивши кулаком об підлокітник крісла. — Про що говорили там ченці? Чому вони були налякані?

— Те саме турбує й мене, — запевнив мене Тургут. — Якщо Влад Дракула спочивав там із миром, чому тоді вони турбувалися про нього за сотні кілометрів від нього, у Стамбулі? Якщо могила Влада Дракули насправді в Снагові, як і була, тоді чому на картах не позначено регіон?

Мені залишалося тільки з повагою відзначити точність його питань.

— Є ще дещо, — сказав я. — Ви вірите в те, що могила Дракули може насправді виявитися в Стамбулі? Це б пояснило хвилювання Мехмеда, а також присутність вампірів.

Тургут сплеснув у долоні й підняв угору великий палець.

— Це важливе питання. Нам потрібна буде допомога. Можливо, Селім допоможе нам.

Ми мовчки сиділи й дивилися один на одного в погано освітленому холі пансіону, нас огортав запах кави — нові друзі, об’єднані старою історією. Тургут підвівся.

— Очевидно, нам треба шукати далі. Селім пообіцяв відвести нас в архів, тільки-но ми будемо готові. Він знає джерела з історії Стамбула п’ятнадцятого сторіччя, які я не дуже ретельно переглядав, тому що вони виходили за межі мого інтересу до Дракули. Ми разом оглянемо їх. Без сумніву, містер Ерозан буде щасливий показати нам усі ці матеріали до того, як відчиниться бібліотека, якщо я зателефоную йому. Він живе поруч із архівом і може відкрити його для нас до того, як Селім піде на роботу. Але де ж міс Россі? Вона вже встала?

Від цих слів у мене в голові закрутилися думки, я не знав, з якої проблеми почати. Розмови про бібліотекаря, друга Тургута, нагадали мені про нашого бібліотекаря-ворога, якого я майже забув, зрадівши з нового листа. Тепер я мав випробувати довірливість Тургута, розповідаючи йому про візити мерця, хоча він і так міг вірити в те, що історичні вампіри можуть існувати й зараз. Його питання про Хелен нагадало мені, що я залишив її саму на непробачно тривалий час. Я хотів, щоб вона спокійно прокинулась, і очікував, що вона спуститься за мною сходами якомога швидше. Чому вона досі не з’явилася? Тургут продовжував говорити.