Изменить стиль страницы

Ми з Хелен перезирнулися, і я подумав, що бачу в її очах такий самий побожний страх, який відчував сам. Цей шматочок історії був так само реальним, як плиткова підлога під нашими ногами або дерев’яний стіл під нашими руками. Люди, з якими все це відбулося, насправді жили, дихали, відчували, думали, а потім померли, як і ми… помремо. Я відвернувся, будучи не в змозі витримати спалах емоцій на її сильному обличчі.

Тургут скрутив згорток і почав розкривати другий пакет, у якому знаходилося ще два згортки.

— Отут лист від паші у Валахії, у якому він обіцяє надсилати султанові Мехмеду будь-які документи про Орден Дракона, які вдасться знайти. А це звіт про торгівлю на Дунаї 1461 року, недалеко від володінь Ордену Дракона. Кордони цього району не були чітко визначені, як ви розумієте, вони постійно змінювалися. Тут список спецій, шовку, коней, які паша повинен був віддати за овечу вовну.

Наступні два згортки виявилися такими ж звітами. Потім Тургут розпакував менший пакет, у якому був плаский шматок пергаменту.

— Карта, — сказав він.

Я мимоволі потягнувся до портфеля, у якому знаходилися начерки Россі й записи, але Хелен непомітно похитала головою. Я розумів її: ми не досить добре знали Тургута, щоб відкривати перед ним усі наші таємниці. Не зараз, вирішив я про себе; зрештою, схоже, він відкрив перед нами всі свої секрети.

— Я ніколи не розумів, що показує ця карта, друзі мої, — сказав нам Тургут. У його голосі чувся жаль, він задумливо погладжував вуса. Я уважно подивився на пергамент і з тремтінням помітив акуратну, хіба що злегка вицвілу версію першої карти, яку змалював Россі — довгі вершини гір, на північ від них звивається річка. — Це не нагадує мені жоден із регіонів, які я вивчав, до того ж неможливо довідатись, як ви кажете, масштаб цієї карти. — Він відклав її убік. — А ось інша карта, що, здається, збільшує частину першої карти, — я знав, я вже бачив усе це, і збудження зросло в мені. — Гадаю, ці гори показують західну частину першої карти, чи ні? — Він зітхнув. — Але більше немає ніякої інформації, до того ж ви бачите, що тут не так уже й багато написів, крім висловів із Корану і якогось дивного напису, одного разу я переклав її, вона звучить так: «У цьому місці він похований у злі. Читачу, словом витягни його».

Я простягнув руку, щоб зупинити його, але Тургут говорив дуже швидко, він застав мене зненацька.

— Ні! — крикнув я, але було запізно, Тургут здивовано поглянув на мене. Хелен дивилася то на мене, то на Тургута, містер Ерозан в іншому кінці холу відірвався від роботи й теж поглянув на мене. — Пробачте, — прошепотів я. — Просто я дуже захоплений тим, що бачу ці документи. Вони такі… цікаві.

— О, я дуже радий, що ви знаходите їх цікавими. — Серйозне обличчя Тургута просто засяяло. — А ці слова насправді звучать дивно. Від них, ну, знаєте, аж здригаєшся.

Тієї миті у залі почулися кроки. Я нервово обернувся, очікуючи побачити самого Дракулу, як би він не виглядав, але це був усього лише невисокий чоловік у білій кепці і з довгою сивою бородою. Містер Ерозан пішов до дверей, щоб привітати його, а ми повернулися до наших документів. Тургут витяг із шухляди ще один пергамент.

— Це останній документ у цій шухляді, — сказав він. — Я ніколи не міг його зрозуміти. Він позначений у бібліотечному каталозі як бібліографія Ордену Дракона.

Моє серце тенькнуло, і я помітив, як почервоніла Хелен.

— Бібліографія?

— Так, друже мій, — Тургут обережно розклав документ перед нами на столі. Це був старий і досить подертий документ, написаний грецькою дуже акуратним почерком. Верхня частина обтріпалася, ніби колись він був частиною довшого документа, унизу теж було відірвано шматок. На манускрипті не було ніяких орнаментів, тільки акуратно виведені рядки слів. Я зітхнув: ніколи не вивчав грецької, а цей документ міг розшифрувати лише фахівець.

Ніби відчуваючи мою проблему, Тургут дістав записну книжку зі свого портфеля.

— Я попросив перекласти це одного вченого з Візантії, що працює в нашому університеті. Він має чудові знання про їхню мову й документи. Це список літературних творів, хоча багато з них я ніколи не зустрічав раніше. — Він розкрив свій блокнот і вирвав звідти сторінку. Вона була всіяна акуратними записами турецькою. Цього разу зітхнула Хелен. Тургут ударив себе в чоло: — О, перепрошую, — сказав він, — дозвольте мені перекласти, і ми продовжимо: Геродот «Поводження з військовополоненими», Фесей «Про причину катувань», Ориген «Трактат про перші принципи», Ефімій Старший «Доля проклятих», Губент із Гента «Трактат про природу», святий Фома Аквінський «Сізіф». Бачите, досить дивна колекція, деякі книги в ній дуже старі. Мій друг — візантійський учений — сказав мені, наприклад, що станеться диво, якщо знайдеться раніше не відома версія цього трактату, написана одним із перших християнських філософів Оригеном. Більшість його праць було знищено після того, як його звинуватили в єресі.

— Якій єресі? — Хелен зацікавилася. — Я впевнена, що десь читала про нього.

— Його звинуватили, бо у своєму трактаті він говорив про те, що, згідно з християнською логікою, навіть Сатана може врятуватися й воскреснути, — пояснив Тургут. — Мені продовжити зі списком?

— Якщо не заперечуєте, — попросив я, — чи можете ви записувати для нас назви англійською, поки ви читаєте їх?

— Із задоволенням! — Тургут відкрив свою записну книжку й дістав ручку.

— Що ти скажеш на це? — запитав я в Хелен. Її обличчя говорило більше, ніж будь-які слова: «Ми пройшли весь цей шлях заради списку старих книг?» — Я знаю, що поки це здається нісенітницею, — сказав я їй, понизивши голос, — але давай поглянемо, до чого це все.

— А тепер, друзі мої, дозвольте зачитати вам інші назви. — Тургут швидко записував їх. — Майже всі вони пов’язані з катуваннями, убивством або ще із чимось неприємним, ось послухайте: Еразмус «Щастя вбивці», Йохан фон Вебер «Канібали», Джорджіо Падуанський «Проклятий».

— А ці праці не мають дат? — запитав я, нахиляючись над документами.

Тургут зітхнув.

— Ні. На деяких із цих назв мені не пощастило знайти посилання, але з тих, які я визначив, жодна не написана пізніше 1600 року.

— Проте все це після смерті Дракули, — прокоментувала Хелен.

Я здивовано подивився на неї. Мені це не спадало на думку. Це була проста думка, але дуже слушна.

— Так, мадам, — сказав Тургут, підводячи на неї очі. — Найдавніша із цих праць була написана через сто років після смерті Дракули й султана Мехмеда. На жаль, я не зміг дізнатися, як і коли ця бібліографія потрапила в колекцію султана Мехмеда. Мабуть, хтось пізніше додав її, можливо, уже після того, як колекція з’явилася в Стамбулі.

— Але до 1930 року, — міркував я.

Тургут уважно подивився на мене.

— Саме цього року ця колекція виявилася під замком, — сказав він. — Чому ви це сказали, професоре?

Я відчував, що червонію, для цього було дві причини: перша — я сказав занадто багато, так багато, що Хелен у розпачі відвернулася від мене, вражена моєю дурістю, а друга — я ще не був професором. Я замовк. Мені ніколи не подобалося брехати, я завжди намагаюся не робити цього, якщо можна хоч якось уникнути відповіді.

Тургут уважно розглядав мене, і я відчув, соромлячись, що до цього не помічав неймовірної проникливості його темних очей, навколо яких були тонкі зморшки. Я глибоко зітхнув, вирішивши, що пізніше з’ясую стосунки з Хелен. Я весь цей час довіряв Тургуту, а він міг би допомогти нам, якщо знав більше. Але все одно, щоб зволікти рішучий момент, я ще раз поглянув на список документів, який він складав для нас, а потім подивився на турецький текст, із якого він перекладав. Я не міг поглянути йому в очі. Скільки з того, що я знав, я міг йому розповісти? Якщо я розповім йому повністю все, що довелося пережити тут Россі, чи повірить він мені, чи не буде сумніватися в нашій серйозності й розсудливості? Саме тому, що я опустив свої очі в нерішучості, я помітив дещо дивне. Рука потягнулася до оригіналу грецького документа, бібліографії Ордену Драконів. Не все там було написано грецькою мовою, і я міг спокійно прочитати ім’я, що було наприкінці списку: Бартоломео Россі. За цим ім’ям ішла фраза латиною.