Нарешті, не досягти успіху в жодному з моїх задумів, я надумав новий план дії. По-перше, я засну на короткий час, поки все ще день, щоб прокинутися задовго до Дракули, аби він не застав мене сплячим. Мені вдалося проспати годину чи дві — мабуть, мені треба буде знайти кращий спосіб вимірювати час у такому вакуумі. Я спав біля каміна, поклавши під голову складений піджак. Ніщо не могло змусити мене забратися назад у саркофаг. А на теплих каменях мені все-таки вдалося заспокоїтися.
Коли я прокинувся, то насамперед прислухався до хоч якихось звуків, але в кімнаті було тихо, як у домовині. На столі біля мого стільця стояла смачна їжа, хоча Дракула все ще нерухомий лежав у своїй труні. Я пішов шукати друкарську машинку, яку бачив раніше. І відтоді я став писати швидко, наскільки міг, щоб записати все, що зі мною відбувається. Таким чином, я знайшов спосіб вимірювати час, тому що знав свою швидкість друку — скільки сторінок можу надрукувати за годину. Я пишу ці останні рядки при світлі однієї свічки. Я загасив інші, щоб зберегти їх. Я вмираю з голоду й дуже змерз у темряві, далеко від вогню. Зараз я сховаю ці сторінки, поїм що-небудь і візьмуся за роботу, яку Дракула приготував мені, щоб, коли він прокинеться, побачив мою старанність. Завтра я спробую писати далі, якщо буду досі ще живий і залишуся самим собою.
Другий день
Написавши попередні сторінки, я склав їх і засунув за найближчу шафку, звідки легко зможу дістати їх і де їх не видно ні під яким кутом. Потім запалив нову свічку й повільно пішов між столами. У величезній кімнаті були десятки тисяч книг, можливо, сотні тисяч, з огляду на згортки й інші манускрипти. Вони лежали не тільки на столах: купи книг були складені в шафах, а також розкладені уздовж стін на важких полицях. Середньовічні книги, здавалося, перемішалися з фоліантами доби Відродження й сучасними виданнями. Поруч із томиком Фоми Аквінського я знайшов історичні хроніки Шекспіра — книгу in quatro.
Тут були величезні праці з алхімії шістнадцятого сторіччя і шафа, повна оздоблених арабських згортків (мабуть, оттоманського походження). Там були пуританські проповіді про чаклунство, маленькі томики поезій дев’ятнадцятого сторіччя, величезна кількість праць із філософії й кримінології нашого сторіччя. Ні, у них не було нічого, що вказувало б на час, але я побачив інший принцип систематизації.
На те, щоб розкласти ці книги в історичному порядку, як у звичайній бібліотеці, підуть тижні або місяці, але оскільки Дракула складав їх відповідно до власних інтересів, я залишу їх, як є, і просто намагатимуся визначити систему їх розташування. Я подумав, що перший розділ починався від стіни біля нерухомих дверей, містився у трьох шафах, займав два великих столи, я б назвав його «Керування державою та військові стратегії».
Там я знайшов Макіавеллі, рідкісні зразки Падуа й Флоренса. Я знайшов біографію Ганнібала, написану англійцем у вісімнадцятому сторіччі, і грецький манускрипт, що міг бути сучасником Александрійської бібліотеки, — «Геродот про афінські війни». І знову мене почав проймати дрож, коли я перегортав книгу за книгою, рукопис за рукописом, і кожна здавалася ще більш разючою, ніж попередня. Я знайшов перше видання «Mein Kampf» із загнутими сторінками і французький щоденник, написаний від руки, забруднений коричневими плямами, що належав, судячи з дат записів, до часів «царського терору» — з погляду уряду. Пізніше мені треба буде переглянути його уважніше — автор ніде не написав свого імені. Я знайшов великий том наполеонівських тактик у перших військових кампаніях, надрукований, за моїми розрахунками, у час, коли імператора заслали на острів Ельба. У коробці на одному зі столів я знайшов жовтий аркуш із машинописним кириличним текстом; я майже не знаю російської, але зрозумів із заголовку, що це була особиста вказівка Сталіна одному з його генералів. Я не міг прочитати його, але в ньому було багато російських і польських імен.
Там були такі предмети, призначення яких я взагалі не міг збагнути, було багато книг і манускриптів, мені зовсім не знайомих. Я був уражений тим, що серед такої величезної кількості праць не було жодної, присвяченої отаманській стратегії керування державою, що так турбувало Даркулу за життя. Я тільки-но почав складати список усього, що міг визначити, більш-менш розділяючи їх по сторіччях, як раптом відчув холод, що посилювався, мов принесений вітром, але без вітру, і, обернувшись, побачив його дивну постать за десять футів від мене, по той бік стола.
На ньому був той самий червоно-фіолетовий одяг, який я бачив у саркофазі, і він здавався мені вищим і кремезнішим, ніж минулої ночі. Я мовчки чекав, чи кинеться він на мене одразу — цікаво, чи пам’ятає він, що я хотів забрати в нього кинджал? Але він злегка нахилив голову, наче вітаючись.
— Як я бачу, ви вже почали свою роботу. У вас, без сумніву, є до мене питання. Спочатку поснідаємо, а потім поговоримо про мою колекцію.
Я побачив, як щось блиснуло на його обличчі в темряві (напевно, око). Він пішов не людською, але поважною ходою назад до вогню — там знову була гаряча їжа й питво, включаючи гарячий чай, що зігрів мої промерзлі кості.
Дракула сидів і дивився на бездимний вогонь, прямо тримаючи голову над широкими плечима. Сам не бажаючи того, я пригадав свідчення про його смерть, що збігалися в одному: голову відокремили від трупа. Як він повернув собі голову, якщо це не ілюзія? Комір його гарної туніки був піднятий до підборіддя, темні кучері спадали прямо на плечі.
— А тепер, — сказав він, — давайте проведемо невелику екскурсію.
Він знову запалив свічки, і я ходив за ним від стола до стола, поки він запалював там свічники.
— Нам треба взяти щось почитати.
Мені не сподобалося те, як світло від свічки грало на його обличчі, коли він нахилявся над кожним новим вогником, і я намагався замість цього дивитися на назви книг. Він став майже поруч зі мною, коли я зупинився перед згортками й арабськими книгами, які помітив раніше. Я зрадів з того, що він був усе ще за кілька кроків від мене, але все одно від нього йшов неприємний запах, і я поборов невелике запаморочення. Мені треба бути обережним, подумав я: хто знає, що очікує на мене цієї ночі?
— Я бачу, ви знайшли мої трофеї, — мовив він. У його холодному голосі почулося задоволення. — Це мої оттоманські документи. Деякі з них дуже старі, від перших днів їхньої диявольської імперії, а на цій полиці матеріали останнього десятиліття. — Він посміхнувся в мерехтливому світлі. — Ви не можете собі уявити, яким задоволенням була для мене загибель їхньої цивілізації. Звичайно, їхня віра не мертва, але султани зникли назавжди, а я пережив їх.
Я подумав, що він розсміється, але наступну фразу він сказав серйозним тоном:
— Тут знаходяться великі книги, написані для султана про його великі землі. Ось, — він доторкнувся до згортка, — історія Мехмеда, нехай він згниє в пеклі, написана християнським істориком, що виявився підлабузником.
Нехай він теж згниє в пеклі. Я намагався сам знайти цього історика, але він помер, перш ніж я зміг його знайти. Отут відомості про кампанії Мехмеда, написані його власними підлесниками, тут також написано про падіння Великого міста. Ви не читаєте арабською?
— Дуже погано, — зізнався я.
— А! — здавалося, його це побавило. — У мене була можливість вивчити їхню мову й писемність, поки я був бранцем. Ви знаєте, що мене віддали їм у заставу?
Я кивнув, намагаючись не дивитися на нього.
— Так, мій власний батько віддав мене батькові Мехмеда як заставу того, що ми не будемо розпалювати війну проти імперії. Уявіть: Дракула — застава в руках безбожників! Я не гаяв там часу — вивчив про них усе, що тільки міг, аби перевершити їх в усьому. Саме тоді я заприсягнувся робити історію, а не бути її жертвою.
Його голос був таким гнівним, що я мимоволі подивився на нього й побачив, яким жахливим було його обличчя: ненависть переповняла його, куточки його рота піднялися під довгими вусами. І тоді він розсміявся, і звук цей був застрашливим.