5 - Пан - у давньогрецькій міфології бог лісів і пасовищ, заступник мисливців і пастухів; як бог дикої лісної природи, він має козлячі роги, вуха, бороду, ноги та хвіст; як патрон пастушого життя, він винайшов пастушу музику - гру на дудці; як уособлення лісної відлюдності він навіває своїм ворогам неподоланний «панічний» жах (що виникає без видимої причини), а тому може подеколи виступати також як бог війни (див. розд. 23 - 28 кн. II). Культ Пана, як він зображений в «Дафнісі і Хлої», становить поетичну фікцію, бо він і в найдавнішій Греції не був загальнопоширеним, а в елліністичну й римську добу образ Пана швидко перетворився на чисто літературну фігуру та на предмет учених міфологічних мудрувань.
6 - Мітілена - головне місто на острові Лезбосі, яке ще в добу Римської імперії зберігало не абияке значення й багатство (теперішнє Мітіліні).
7 - Дафніс - «пастуше ім’я», за пізньо-грецькою літературною міфологією, Дафніс, син Гермеса (див. прим. 51) і якоїсь німфи, обожествленнй після своєї смерті, патрон сіцілійських пастухів, був засновником давньогрецької пастушої («буколічної») ідилічної поезії (в якій його доля зчаста править за тематику твору).
8 - Хлоя - в античній міфології давній епітет богині родючої землі Деметри - означає, власне, «молода зелень, зелена поросль, брость»; втім, «пастуший» характер цього імени залишається дещо сумнівним,- можливо, що це лише літературна фікція.
9 - Що його ім’я було їм невідоме - автор визнає цим самим чисто літературний характер образу Ерота, як бога кохання, за своїх часів (див. прим. 4).
10 - Який знав Ерота і на ім’я і на ділі - тут, як і в більшості місць, де автор називає Ерота, доводиться мати на увазі, що в давньогрецькій мові ім’я цього бога є, разом з тим не що інше, як звичайне означення «кохання» чи «любові» (erôs - звідси сучасне «ерос»), і що в античній графіці імена власні нічим не виділяються проти загальних імен; таким чином, чи не кожна згадка про Ерота містить у собі щось подібне до гри слів.
11 - Вакханки - учасниці оргіастичннх містерій бога Вакха (див. прнм. 13), що вбирались у шкури оленів та ланей.
12 - Зевс - верховне божество давніх греків, бог неба, грому й блискавки, батько більшості інших головних богів та богинь (тотожній з римським Юпітером), був, за давньогрецькою легендою, вигодований козою Амалфеєю на острові Кріті.
13 - Діоніс (або Вакх) - давньогрецький (пізніше і римський) бог вина та зв’язаних з його вжитком оргіастичних містерій; античне мистецтво зображує його здебільшого у вигляді безбородого жоноподібного юнака.
14 - Сатири - напівлюди, напівкозли, що складають, за давньогрецькою міфологією, постійний почет Діоніса (див. прим. 13).
15 - Мірта - міртове дерево, присвячене Афродіті (див. прим. 36), листя якого вживалось в античності, між іншим, для весільних прикрас, отже мало певне символічне (любовне) значення.
16 - Пітіс-сосна - німфа (див. прим. 2), що є уособленням сосни (pithys і значить по-давньогрецькому «сосна»).
17 - Тірські пірати - тобто пірати з давнього міста Тіра в Фінікії (на побережжі південної Сірії і північної Палестіни); їх поява тут - суто-літературна умовність і свідомий анахронізм з боку автора, бо фінікійці піратствували в Греції лише в так звану гомерівську епоху (тобто в X - VIII вв. до нової ери), а ніяк не пізніше; автор стилізує тут свій виклад саме під Гомера, у якого (в «Одіссеї») чимало говориться про фінікійських піратів.
18 - Карійці - давні жителі Карії (південно-західного кінця Малоазійського півострова) та суміжних островів, плем’я не грецького походження (отже «варварського», як і фінікійці з Тіра, за умовною античною термінологією), яке, проте, вже рано зазнало грецького впливу, особливо щодо зовнішнього побуту та технічних виробів, в тому числі і щодо корабельного будівництва. Карійці й сами мали в античності лиху славу розбійників і піратів.
19 - Лускуваті панцери, тобто панцери з металічної (чималого розміру) луски, були вживані переважно вже в римську добу замість суцільних металічних панцерів попередніх часів.
20 - Наколінники - звичайно металічні, що захищали переважно передню сторону ноги; дуже архаічна, як на римську добу, зброя, мабуть запозичена автором безпосередньо з гомерівського епосу, де вона часто згадується.
21 - Кронос - за античною міфологією давній володар богів, батько й попередник Зевса (див. прим. 12), пізніше ототожнений римлянами з їх Сатурном і витлумачений як бог часу.
22 - Ехо-луна - німфа, що в античній міфології є уособленням луни, і чиє ім’я (êchô) значить по-давньогрецькому «луна».
23 - Метімнійці - мешканці Метімни - найбільшого після Мітілени (див. прим. 6) міста на острові Лезбосі, на північному його побережжі (теперішня Маліва).
24 - Стадій (менш правильно - стадія) - давньогрецька міра довжини, що становить приблизно 200 метрів.
25 - Дельфін… показував чільному караблеві дорогу - різні повір’я про дельфінів, ніби вони сприяють мореплавцям, показують їм дорогу, застерігають їх перед бурею і т. ін. - були дуже поширені в античні часи.
26 - Полягали, щоб бенкетувати - в античні часи завжди бенкетували не сидячи, а лежачи на боці.
27 - Сірінга-дудка - німфа, що в античній міфології є усобленням пастушоі дудки із сполучених між собою семи очеретяних цівок (по-давньогрецькому «сірінга» - syrinx); цю «сірінгу» не слід змішувати (як це звичайно робиться) із справжньою - далеко складнішою - античною «флейтою». Поданий нижче міф про Сірінгу - досить поширений в пізньоантичній художній літературі (порівн, латинський виклад його в 1 книзі «Метаморфоз» Овідія, вірші 689 - 713).
28 - Сіцілійський козопас - натяк на сіцілійське походження давньогрецької пастушої (точніше, стилізованої під пастушу) «ідилічної» поезії.
29 - Дріади (або Гамадріади) - в античній міфології, німфи (див. прим. 2) окремих дерев, що живуть і вмирають разом з ними.
30 - Щитоносці - тобто піхотинці з відносно важкою зброєю.
31 - Пташиний клей - клей, на який ловили, як і тепер ловлять, птахів.
32 - Скіфія - населена в античні часи давніми скіфами країна на північ від чорного моря (від Дуная до Уральських гір) - правила в античному письменстві за зразок холодних і сніжних країв.
33 - Далекосяглий - тобто той, чия зброя далеко сягає - напівпародійне застосування гомерівського епітета, вживаного у Гомера тільки про богів і богинь.
34 - Ітіс - за давньогрецькою міфологією син фракійсьного царя Терея і афінської царівни Прокни, яка, вкупі з своєю сестрою Філомелою, вбила Ітіса, щоб помститись за зраду його батька; боги, караючи цей злочин, обернули цих двох сестер на ластівку та солов’я, щоб вони своїми співами вічно оплакували долю Ітіса.