11 березня. Темрява загусає над нами безмірно; її осяває, тільки відблиск води, одкидуваний назад від білої заслони над нами. Хмари гігантських, блідно-білих птахів безнастанно летять понад нас із туману; і їх крик — те саме Текелі–лі! — і вони зникають з очей. Ну-ну заворушився був на дні човна; ми доторкнулись його і побачили, що він уже мертвий. І так поринули ми в обійми того водопаду, і безодня розкрилася там поглинути нас. Але тут на нашім шляху стала людська постать в широких шатах, повершаючи величчю все живуще. І тіло її було чисто біле непорушною білістю снігу.
УВАГА
Обставини недавньої смерти містера Піма, смерти наглої і лихої, добре відомі вже нашій публічності із щоденної преси. Є небезпека, що нечисленні кінцеві розділи повісти — небіжчик, в той час, коли подане вище уже друкувалось, тримав іще їх у себе на перегляді — непоправно для нас згубилися, силою того самого випадку, що через нього загинув сам автор. Правда, що ціла справа може іще скластись інакше, і рукопис, коли б його врешті таки пощастило відшукати, подасться до відома читачам.
Щоб зарадити цій утраті, вжито усіх можливих засобів. Той джентлмен, котрого ім’я згадується в передмові, як очевидно з поданих у ній свідчень, спроможен би був заповнити прогал, але відмовився цього труду і мав на те зовсім достатні причини, посилаючись на загальну неточність поданих йому даних та своє власне недовір’я що до цілковитої правдивости оповідання в останніх його частинах. Пітерс, що від нього можна було б сподіватися деяких відомостей, досі живий і пробуває десь в Іллінойсі, але поки не пощастило його відшукати. Згодом, може, він знайдеться, і тоді безперечно подасть матеріял, потрібний для завершення повісти містера Піма.
Приходиться вельми шкодувати за утратою двох чи трьох кінцевих розділів (бо їх, справді, було всього два чи три), бо вони, запевне, містили в собі матеріял що до самого полюсу або, принаймні, дуже близьких його околиць; до того ж, авторові твердження що до цих країв, може невдовзі справдити чи заперечити урядова експедиція, що саме тепер лагодиться вирушати в Південний океан. До однієї точки оповідання зовсім можливо тут подати деякі уваги; і автора цієї замітки дуже мало б потішити, коли б його зауваження дещо підняли довір’я читачів до описаних вище вельми дивних подій. Ми говоримо власне за провалля на острові Тсалаль та всі оті рисунки на сторінках 170 та 171.
Містер Пім подав ці рисунки без пояснень і рішучо говорить про вибоїни при кінці найдальшого на схід провалля, що вони лиш мали химерну подібність до альфабетичних знаків — словом, що вони в дійсності не були такими знаками. Це запевнення зроблено таким простим способом і підперто таким довідним аргументом — а саме тим, що уламки, знайдені в поросі, якраз припадали до вибоїн на стіні — що ми мусили були серйозно узяти ці доводи; та й ніякий розсудливий читач не подумав би іншого. Але що факти, відносні до всіх цих фігур у цілому, є надзвичайно дивні (надто коли їх брати в звязку із відомостями, поданими у цілому уступі), може, годиться сказати тут скільки слів про всі оті фігури — до того ж, згадувані факти очевидно уникли уваги містера Піма.
Фігура 1, фігура 2, фігура 3 та фігура 5, коли їх звязати між собою достоту в такому порядкові, як переходилося самі провалля, та одкинути малі бічні відноги (ці останні, як має читач пригадати, були тільки засобами сполуки між головними тунелями і мали цілком одмінний від них характер) своїми зарисами дадуть Етіопський словесний корінь — корінь «бути темним» — звідки походять всі вислови на означення темноти, похмурости.
Що до лівої, найдальшої на північ вибоїни на рисункові 4, то Пітерсів здогад про неї був, як-найпевніше, цілковито слушний — гієрогліфічний її вигляд походив справді від її штучности і вона мала справді виображати людську постать. Читач має перед собою цей рисунок і може знайти в нім чи не знайти означену подібність, але решта вибоїв дає сильну опору Пітерсовому здогадові. Горішній їх ряд це очевидно арабський словесний корінь «бути білим», звідки походять всі вислови на означення світла і білости. Долішній ряд не так наочне ясний. Знаки дещо побиті й порізнені; одначе, немає сумніву, що в непошкодженому стані вони складали собою повне єгипетське слово
— «Країна Півдня». Повинно тут зазначити, що наведене тлумачення підпирає Пітерсову думку про «найдальшу на північ» фігуру. Простягнена її рука показує на південь.
Оці висновки одкривають широке поле для надзвичайно цікавих здогадів та міркуваннів. Може, їх треба розглядати в звязку із деякими, зовсім побіжно накресленими точками повісти; хоча завершити цей звязок до цілковитої повноти не дається жодним видимим способом. Текелі-лі! так кричали налякані тубільці Тсалалю, знайшовши труп білого звіря, виловленого із моря. Те саме вигукував в трепеті Тсалальський бранець, забачивши в містера Піма білу тканину. Так саме кричали скоролетючі, білі, гігантські птахи, вилітаючи з імлистої білої заслони Півдня. Нічого білого не бачено на Тсалалі, ні в дальшій подорожі у краях поза ним. Не єсть неможливо, що слово «Тсалаль», назва острова, де були провалля, при пильному філологічному розсліді, появило б якісь звязки із самими цими проваллями, або з Етіопськими письменами, так таємнично вибитими в їхніх переходах.
«НАЧЕРТАВ Я ЙОГО МІЖ ГОРАМИ, І ПОМСТА МОЯ ТАМ У ПРАХОВІ СКЕЛЬНІМ»
Примітки
У творчому добутку класика американської літератури Едґара Аллана По (іноді помилково замість «Аллан» пишуть «Аллен», як і в даному перекладі) чимало новел, віршів, есе… І лише один роман – «Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету». Уперше він був опублікований 1838 року, причому автором був указаний не Едґар По, а Артур Пім, тобто головний герой роману, від ім’я котрого ведеться оповідка. Отже перше видання цього твору було літературною містифікацією. Попервах, у XIX сторіччі, багато хто з критиків уважали цей роман творчою невдачею Едґара По; навіть він сам назвав в одному з листів «Повість Артура Піма» «найдурнішою книгою». Але до середини XX сторіччя критики виявили у творі чимало переваг, зокрема чітку ритмічну структуру та символізм. Цей роман вплинув на багатьох інших письменників, що вдалися до теми морських пригод.
В українському перекладі Бориса Ткаченка «Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету» було видано 1928 року у Харкові видавництвом ДВУ. Дана публікація 2017 року є відтворенням видання 1928 року, тому в ній збережено тогочасний правопис, що подекуди відрізняється від сучасного.
1. pro, contra (лат.) — за і проти. (Примітка перекладача)
2. прозиваний між моряками Дорк Пітерс ― Dirk ― старовинне, dork ― кинжал. (Примітка перекладача)
3. кільки фадомів якірного ланцюга – Фадом – шестифутовий сажень. (Примітка перекладача).
4. заважили б від 120 до 150 фунтів — В англійців є два фунти: один, приблизно рівний нашому давньому, другий — ½ ф. (Примітка перекладача)