З уст в уста переказували, що посковзнувся робот Вася на рівному місці. Й треба ж: досі не спотикався, а тут спіткнувся. В яблунівську лікарню йти не хоче і в районну поліклініку їхати також не бажає, бо що там йому поможе, терапевт чи ортопед, хірург чи невропатолог. Розказували колгоспники, що лежить робот на дивані, стогне й лається крізь зуби у якісь там критерії ефективності, у фактори й функціональні перетворення факторів!

Зайшов подивитись на робота Васю й зоотехнік Невечеря. Зоотехнік і є зоотехнік, він на худобі знається, а не на людях, але ж робот Вася не людина, то чом не поглянути? Лице в робота Васі позеленіло, індикатори тьмяно світились. «Еге ж, – подумав зоотехнік Невечеря, – та в нього барахлять не тільки оптичні датчики, а й дальномір, а й система контактних датчиків. Це ж він уже не зможе знаходити свої координати в просторі. Так гепнувся, що й сам до пуття не відає за свої запаси енергії, за температуру двигунів та за стан ліній зв’язку... Слабує й інформаційний зв’язок робота Васі з довколишнім середовищем, себто з колгоспом «Барвінок».

– А щоб несвітський сором побив оптимальні параметри структури, – бубонів робот Вася, бо йому й пам’ять відбило. – Паралелепіпеди... дискретний характер... цільові функції... єдині критерії... сто факторіал... тисяча елементів... синус, косинус, логарифм...

– Синус, косинус, логарифм?– з недовірою в голосі перепитав зоотехнік Невечеря.

– Брамапутра! – скрикнув робот Вася.

– Брамапутра? – перепитав зоотехнік.

– Критерій оптимальності... максимізація функціональна... межі обмежень...

– Межі обмежень? – намагався втямити те марення зоотехнік Невечеря.

І, звісно, що міг утямити з марення пошкодженого робота навіть такий кваліфікований спеціаліст! Він би зрозумів, якби йшлось про сибірку чи сап коней, про правець чи бруцельоз, про сказ, туляремію, бешиху, ящур. Але межі обмежень чи максимізація функціонала? Критерій оптимальності? Ні, зоотехнік таких речей втямити не міг, бо еін спеціаліст іншого профілю.

Народ, заходячи до червоного кутка й співчутливо дивуючись із хвороби робота Васі, всяку всячину торочив.

Коли, мовляв, до лікарні чи поліклініки не хоче, коли й зоотехнік йому не зарадить своїм умінням, коли й від ветеринара ніякої помочі не діждешся, то, може, пошукати для робота Васі знахарку чи шептуху, метку бабцю-ворожбитку? Але ж у Яблунівці немає знахарок та шептух і по інших селах не чувати. А може, вдатись до народної медицини, полікувати травами, нехай йому халепа! Бач, як він дрижить, цей робот Вася, то, може, проти його нервових болячок прислужився б ряст Маршаллів, себто ряска жовта?.. Апетит у нього кепський, то годилося б понапувати відваром із Петрових батогів, себто цикорію дикого?.. А якщо в робота Васі рак шлунка чи злоякісна пухлина, а якщо в нього там кишки заболіли, то можна було б до циру вдатись – до такого березового гриба, що росте на корі... А може, в робота Васі завелись паразити? Хай би причастився чемерицею? Говорили й про череду, й кінський каштан, і про царську свічку-дрябчик, і про жаливу, перебирали в пам’яті лікувальну силу ялового золотника, вовчих ягід, жовтого латаття, гадючника шестипелюсткового, черемки лугової, калгана-зав’язника, перстача сріблястого, липуха-дідовника, цибулі ведмежої...

Робот Вася, звісно, слухав усі ці балачки, бо велись балачки в червоному кутку, й раптом, кліпаючи повіками та моргаючи пригаслими індикаторами, сказав:

– Либонь, не поможе ні мох дубовий моїм мікрофонам, ні вовчі зуби (себто кульбаба) моїм реле, ні баб’ячі прокльони (себто омела) моїм акумуляторам. Щоб я до світа сонця не бачив, коли мені вже не треба йти туди, звідки прийшов. Смерть не розбирає чина – бере колгоспника і робота-селянина.

– Хома ще не приїхав із Америки, а ти вже надумав, поживши довго, померти швидко, – дорікнув зоотехнік Невечеря. – Якось невдобно. Почекай, поки той позичений чоловік повернеться з далеких мандрів додому, а тоді вже й пропадай ні за копійку. Передаси Хомі трудову естафетну паличку – й гайда, скатертиною дорога.

– А що вдію, коли наспіла пора крутнутись догори черева? – мало не заплакав робот Вася.

– Як там не болієш, але околієш, – обрадував добрим словом зоотехнік Невечеря. – Поки що не вмирай, Васю, прошу тебе як друг, товариш і брат. Аби видужати, мобілізуй внутрішні сили. Адже не пробував мобілізуватись внутрішньо, ні? Ось і дарма, ось і видно, що ти як сьогодні привезений, що ти хоч не в лад, зате широко ступаєш!

– Ай справді! – вигукнув робот Вася. Й вилаявся: п’ять нулів помножив на п’ять нулів і одержану суму знову помножив на п’ять нулів. – І як я раніше не здогадався?.. Бач, хотів удатись до курячої гречки чи нечіпай-зілля, а про невикористані запаси внутрішніх сил і забув! – І робот Вася знову лайнувся в якісь критерії ефективності та суму співмножників, у якісь фактори й методи інтегральних оцінок, а ще в чотири шкали: найменувань, порядків, інтервалів і відношень.

І не встигли всі довкола в червоному кутку отямитись, як робот Вася порожевів на обличчі, індикатори його знову наллялись живим розумним світлом. Звівся з дивана, ступив лівою ногою, правою – хоч би що, обидві здорові, наче й не послизався на гною, наче й не збирався віддавати богу свою механічну душу робота.

– Авжеж, – бубонів радісно, пританцьовуючи, – треба передати трудову естафетну паличку Хомі. Раз узяв – оддай, оддай, коли не твоя...

Й, наче нічого не сталось, робот Вася підтюпцем вискочив із червоного кутка й кинувся мерщій до вил-згрель.

РОЗДІЛ П'ЯТДЕСЯТ ВОСЬМИЙ,

Пригадуєте, що свого часу у Великому Вербчому чи то в Сухолужжі було створено на громадських засадах комітет із програмним завданням: націоналізувати Хому перед поїздкою до Америки? Комітет цей не розпався, продовжував діяльність у тому ж напрямку, особливо ж активізувався тоді, коли стали ширитись чутки про можливе викрадення грибка маслючка. Авжеж, коли Хому викрадали в Яблунівці і возили силоміць на зустріч із читачами роману «Позичений чоловік», тим паче можуть викрасти в Америці, де такі акції практикуються здавен. Викрасти старшого куди пошлють можуть із будь-якою метою.

Наприклад, із метою наживи. Підпільний гангстерський синдикат викрадає Хому, а взамін від колгоспу «Барвінок» вимагає колосальну суму, не меншу за награбовані шахом в іранського народу десятки мільярдів доларів.

І колгоспові доведеться запускати руку в спільну касу й витрачати зароблені колгоспниками гроші на американських гангстерів, бо інакше вони не віддадуть Хому. А не віддадуть Хому, хто працюватиме в «Барвінку» замість грибка маслючка? Робот Вася до пори до часу, та й, як бачите, робот Вася – не вічний, може покалічити будь-який блок, а Хома – безвідмовний, вічний, на ньому трималась і тримається робота в колгоспі.

А можуть викрасти і з політичною метою. Еге ж, якесь лівацько-екстремістське угрупування з маоїстськими лозунгами. Викрадуть Хому, щоб шантажувати правління колгоспу «Барвінок» у Яблунівці. Мовляв, що не віддамо доти, поки ви в себе порядки не поміняєте. Й почнуть вимагати, щоб солодким кували, а гірким лікували, щоб усі наші тюті поставили собі полив’яні носи, щоб одне шило, а друге пороло. Звісно, лівакам-екстремістам не вдасться поставити на своєму, бо буде в Яблунівці по-їхньому, але ж оббрешуть перед усім світом, як оті, що прийшли з Борзни та чорзна-що зверзли. І навіть під катуванням грибок маслючок не дасть їм фальшивої заяви, що в Яблунівці всі такі багаті, мов собаки на блохи, що в них ні кола, ні двора, тільки й ходу, що з воріт та в воду, що вони ділять одинадцять груш на дванадцять душ.