Парад планет!

Колишній радник вашінгтонської адміністрації нагадував, що грибок маслючок ніколи не кидав слів на вітер, що слова в нього ніколи не розходилися з ділом. Тому всі його великі й малі дива та чудеса слід розглядати лише в плані підготовки до коронної цілі, яку він поставив у житті, а саме — організація й проведення параду планет.

Отож, резюмував колишній радник вашінгтонської адміністрації, парад планет, обіцяний старшим куди пошлють, — не вигадка, не міф і не сон рябої кобили, як не є вигадкою, міфом чи сном рябої кобили всі попередні фантастичні діяння чудотворця Хоми. Парад планет може спричинитись до непередбачених катаклізмів у вільному світі, взагалі здатен поставити під сумнів існування вільного світу з усіма його суспільними цінностями. Зловісна, мов невідворотний фатум, рука Хоми! Дбаючи про виживання, вільний світ повинен мати за священний обов’язок непримиренну боротьбу з рукою Хоми, повинен так дестабілізувати становище, щоб парад планет, обіцяний старшим куди пошлють, не відбувся ніколи. Очевидно, найдужче можуть зарадити нові зразки тактичного й стратегічного озброєння, нові бойові ракети, нові бомбардувальники, нові авіаносці, нові підводні човни, нова бактеріологічна й хімічна зброя. Колишній радник вашінгтонської адміністрації закликав озброюватись і озброюватись, щоб гідно боротися з рукою Хоми, щоб відвернути грізний парад планет, який для вільного світу страшніший за інфляцію, безробіття, голод, наркоманію, розпусту й злочинність.

Авжеж, парад. планет має увінчувати чудотворство Хоми, проте парад планет не є конечною мрією старшого куди пошлють, а тільки засобом... А тільки засобом домогтися безсмертя, яке судилось лише богорівним! Бо тільки богорівним до снаги таке грандіозне космічне явище, як задуманий на ближчий час грибком маслючком парад планет!

Коли в Хоми завелись по світах хомопоклонники, що поклоняються його імені, що тешуть, рубають, ліплять, виплавляють схожих на нього бовванів, бо коли вже Хома колись у сільському Будинку культури прочитав атеїстичну лекцію, де, ведучи з яблунівськими колгоспниками мову про древню єгипетську релігію, руками й ногами відхрещувався від усяких богів, то неспроста в цьому житті й боввани, й оте затяте відхрещування. Авжеж, мусив лицемірити й лицемірив перед правлінням колгоспу «Барвінок», щоб йому передчасно не скрутили рогів, а сам плекав і плекає мрію про обожнювання свого імені, про безсмертя. Насправді він у гордині своїй замірився так високо, як не замірявся ні Тамерлан, ні Чінгісхан, ні Александр Македонський, ні Наполеон. Старший куди пошлють, організовуючи парад планет і в близькому майбутньому бачачи себе богорівним, замислив підкорити весь світ, причому не тільки в часі теперішньому, як то прагнули видатні полководці й воєначальники, а й у часі майбутньому, як то вдавалось лише основоположникам великих релігій — православ’я, каталицизму, ісламу.

Отже, старший куди пошлють Хома Хомович Прищепа з яблунівського колгоспу «Барвінок» із його невсипущою роботою на корівнику, з його невичерпною афористичною мудрістю, зітканою з прислів’їв, приказок, нісенітниць і каламбурів, із його незчисленними дивами й чудесами — це не що інше, як нова світова релігія, що завтра посперечається з православ’ям, католицизмом, ісламом.

І вже всоте чи вдвохсоте колишній радник вашінгтонської адміністрації закликав озброюватись і переозброюватись, щоб не спасувати перед могутньою рукою чудотворця Хоми.

Звісно, у кого совісті нема — нема й сорому. Колишньому радникові страх як заздрісно, що його народ американський не переобрав на новий строк, а Хома Хомович як був у високому званні старшого куди пошлють, так і зостався. Отож від заздрощів і почав наклепи зводити на грибка маслючка, отож і заходився роздебендю-вати про страшну руку чудотворця Хоми, щоб та істерія допомогла вибити асигнування на потреби Пентагону.

Якби журнал «Ньюсуїк» із тією мілітаристською зловорожою маячнею потрапив до Хоми з Мартохою, то вони, почитавши статтю, в один голос мовили б так:

— У них там брехня на столі, а правда під порогом, але ж у Яблунівці правда та кривда — як вогонь та вода, ми тут добре робимо — добро й буде, а доброму скрізь і завжди добре!

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ШОСТИЙ,

Слушно споконвічна яблунівська мудрість стверджує, що хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить. Золотоокий академік Йона Ісайович Корогли спершу й справді спішив, тому-то Хому не тільки гнівив, а й смішив, а недавно тихо пішов — і на великий ум найшов!..

По осені гожій настала гожа зима, війнуло сніжком, задзвеніло музикою морозу. Полетіли птахи до вирію, а разом із ними наче повідлітали мрії, почуття людські, щоб напровесні повернутись разом із птахами. Яблунівка, вчасно впоравшись із польовими роботами, грала весіллями, так що голові сільради Перекучеренку Василю Гна-товичу клопотів не бракувало. Листоноші Федору Горбатюку взимку теж добавилось мороки, бо хлопці, місяців зо два тому призвані до армії, скучаючи за селом, густо писали розчулені листи матерям і нареченим..

Якось Хома — у засніженому кожусі, у скрипучих битих валянках, почервонілий із холоду — весело ввалився до хати, принісши хмару білого морозу.

— Мартохо! — крикнув ще з порога радісно, мовби жар-птицю зловив. — Маємо листа від академіка Йони Ісайовича Корогли!

Мартосі від здивування й шитво з рук випало, стала біліша за сніг, бо від того академіка вічно сподівайся якоїсь халепи.

Може, Йона мав послати, за звичаєм, свого листа на правління колгоспу, та переплутав?..

— Йона має таку пам’ять, що не переплутає! — гримів срібною сурмою дзвінкого голосу старший куди пошлють, дістаючи з великого конверта цупкі аркуші паперу й читаючи урочисто: — «Дорогий і шановний Хомо Хомовичу, добрий день!»

— Дорогий і шановний Хомо Хомовичу... — злякано повторила Мартоха, яка вже того академіка боялась, наче скаженого пса. — Звертається, наче не перед добром...

Того зимового вечора вони читали й перечитували листа від золотоокого Корогли, якого Хома з Мартохою між собою називали просто Йоною. У перших рядках свого послання передавши щире вітання від колег по шефству маститих Мастодонтова-Рапальського й Козака-Мамариго, знаменитий тюрколог в улесливій манері сповіщав грибка маслючка, що вже, либонь, так і не приїде в Яблунівку, аби лікувати синдром Хойзінгера. Справа в тому, що пам’ятного літнього вечора Йону Ісайовича до глибини душі потрясло, як просто й ефектно в дерезі за курником старший куди пошлють із допомогою звичайної циганської голки полікував чималий гурт академіків. Славно прислужившись народною рефлексотерапією, старший куди пошлють мимохіть прищепив йому, Йоні Ісайовичу Корогли, дерзновенну думку, що він може позбутися свого триклятого синдрому Хойзінгера.

А що їхати в Яблунівку до грибка маслючка не дозволяла гіпертрофована гординя, то він сам вдався до вивчення голкотерапії, домігшись тут значних успіхів. І якщо Хома лікував і лікує академічну чи колгоспну публіку лише циганською голкою, то Йона Ісайович пішов далі, розширивши свій інструментарій. Наприклад, лікуючи радикуліт, вельми поширений у вченому світі, він нагрітим металевим стрижнем припалює колегам частину вуха. Також вельми поширений у вченому світі головний біль, то Йона Ісайович, наслідуючи деякі дикі бразільські племена, крихітними стрілами коле колегам п’яти — хай то під час міжнародного симпозіуму чи на захисті докторської дисертації. Беручи приклад із ескімосів, Йона Ісайович успішно практикує навіть із загостреними камінчиками, колючи тими камінчиками і вуха, і п’яти, й інші частини тіла, де є так звані активні точки. Гай-гай, він став неабияким магом акупунктури, себто голковколювання, він знає близько семисот точок на людському організмі, досконало вивчив усі канали, якими ці точки зв’язуються, він утямив механізм дії точок стабілізуючих, тонізуючих, заспокійливих, точок-глашатаїв. Тепер Йона Ісайович освоює електропунктуру, себто лікування з допомогою електричного струму. А ще використає кібернетику. Підпряже лазерний промінь!