— Мартохо, що маю робити, те зроблю сьогодні, а що маю з’їсти, те з’їм завтра!

— Не дай Бог коня лінивого, а тракторозавра ревнивого!

— Мартохо, мої серце й мотор до тебе летітимуть, мої очі й срари на тебе глядітимуть!

— Співай, Хомо, вона довга...

— Мартохо, жила зі мною у платтячку і в щастячку, еге ж? Хоч я й тракторозавр, але ти й далі матимеш і долю, і льолю.

Мартоху тішило, що тракторозавр Хома не відцурався яблунівської народної мудрості, як ото подеколи трапляється з деким, що йому ще ой як далеко до справжнього тракторозавра, а він уже не тільки від своєї мудрості відбіг, а й до чужої не добіг.

Мліючи серцем, наче в дівоцтві, Мартоха горнулась до законного свого тракторозавра Хоми, й запах бензину та солярки бентежив її не менше, ніж колись запах тютюну й здорового поту. Тракторозавр Хома так само горнувся до Мартохи, бо, ставши науково-технічним чудом, він любив свою рідну жінку не менше, ніж колись, а може, й більше. Еге ж, більше, бо, маючи потужність двигуна в багато кінських сил, він тепер і любив Мартоху всіма цими кінськими силами, а не тільки своєю. Від доторку лагідної жіночої руки до керма Хома відчував блаженство не тільки в двигуні чи в генераторі, а й в диференціалі, й у педалі ножного керування регулятором паливного насоса, а й у вихлопній трубі. Й коли Мартоха наступила внизу кабіни ногою на педаль керування гальмами, то тракторозавр Хома аж застогнав од задоволення, аж завібрував капотом і колесами, а фари в нього то приплющувались, то розплющувались.

— Ой Мартохо, — прошепотів, — хто кого любить, той того й голубить.

Зрештою Мартоха так палко пригорнулась до тракторозавра Хоми, що його наскрізь наче солодким струмом пронизало — й від того струму став працювати двигун внутрішнього згорання, потривоживши тишу ночі голосним гуркотом.

— Самозапалювання від нашого стиску! — скрикнув Хома, який багато чого звідав од жіноцтва, але такого ще звідувати не доводилось. — У мене тремтить уся ходова частина.

— Й моя ходова частина тремтить, — зізналась Мартоха.

— А що коїться з муфтою зчеплення!.. Як не полапаєш, то не взнаєш.

Але муфта зчеплення була так далеко, що з кабіни рукою не дістати й не помацати, тому-то, звісна річ, Мартоха повірила своєму Хомі на слово, що й справді з муфтою зчеплення діється щось небувале. Не владаючи собою, припала до вуст коханого тракторозавра, той відповів таким довгим і знетямленим поцілунком, що жінці страшно стало. Авжеж, стало страшно, бо мотор аж заревів, та й ніколи ще Мартоха не цілувалася з жодним тракторозавром у світі, не відала, до якої халепи можуть призвести такі поцілунки. Отож відштовхнулась ліктями від його грудей — і геть шаснула з кабіни!

— Жінко! — озвався Хома чи то голосом людським своїм, чи то ревом двигуна, бо вони злились воєдино, вичарувавши тембр не земного, а потойбічного звучання. — Чого втекла, а йди-но сюди...

— Страшно, Хомо, я наче та миша, для якої й кішка звір.

А що Мартоха справді боялась підступитись до Хоми, то вражений любов’ю тракторозавр, хвацько крутнувши кермом, посунув на жінку. Осяяна яскравим світлом фар, вона якусь мить стояла сполотніла й закам’яніла, потім злякано позадкувала, не спускаючи сполоханого погляду з грізного тракторозавра.

— Жінко, якого врага бояться! — рокітливим машинним тембром гримів Хома. — Хіба ти за моєю головою запропастила вік молодою? Обійму і поцілую — до стовпа не приревную.

Мартоха, облита тремтким електричним світлом фар, уже до самого ґанку відступила, вже й на східці скочила, вже й за поріг, уже й двері зачинила зсередини.

— Мартохо! — ревнув тракторозавр Хома, аж шибки забряжчали у вікнах. — А чого ти від чоловіка зачиняєшся? Чому до хати не пускаєш?

— А хай Господь милує, щоб я такого на поріг пустила! — долинуло з-за дверей.

— Мартохо, не гніви мене, до сказу не доводь, бо чи головна передача поламається, чи вал відбору потужності не витримає. Я хоч і залізний, та не весь!

Проте, злякавшись, клята Мартоха й не думала відчиняти. Тракторозавр Хома погрожував і двері висадити, й вікна вибити, їздив із одного причілка до другого, присвічував жаским світлом фар, чадів задушливим димом із вихлопної труби, потрощив черепок, із якого кури пили воду, обчухрав стовбур вишні, проте Мартоха як затялась! Сусіди й уваги не звернули на той гамір у дворі грибка маслючка, міркуючи, що тракторозавр добряче перепився, як то, либонь, із тракторозаврами водиться, отож Мартоха й злякалась його кулаків, не пускає до хати.

Зрештою, відчаєний і вбитий горем, тракторозавр Хома спинився в дворі під ясеном і, гірко схлипнувши, завмер під високими осінніми зорями. Мабуть, думалось йому, що в епоху науково-технічної революції свідомість жінки — навіть такої, як Мартоха! — ще відстає від загального поступу, з цієї причини він і повинен спати не під теплим жіночим боком, а на обійсті під ясеном. І коли задрімав, то в підсвідомості майнуло: звісно, пророк Еклезіяст багато в чому помилявся, бо ж не зумів передбачити тракторозавра, але як у воду дивився, коли про жінок висловлювався непоштиво...

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ПЕРШИЙ,

Звісно, серце в Мартохи краялось від гіркого смутку, звісно, відслоняла фіранку й дивилась у вікно, як там тракторозавр Хома куняє в дворі під ясеном і фари в нього вві сні кліпають, мерехтять. Задрімавши самотою в холодному ліжку, не почула, як опівночі загурчав мотор, не побачила, як тракторозавр Хома через відчинені ворота рушив на вулицю, освітлюючи собі путь.

З цієї пам’ятної ночі починаються легендарні трудові подвиги тракторозавра Хоми.

Поєднання казкової працьовитості старшого куди пошлють із кінськими силами сучасного трактора дало феноменальний трудовий ефект. Викинувши з пам’яті скребковий транспортер на корівнику, наче ніколи й не прикипав до нього душею, колісний тракторозавр Хома Хомович Прищепа не перебирав плугами. Дев’ятикорпусний чи восьмикорпусний, п’ятикорпусний чи чотирикорпусний, трикорпусний чи однокорпусний — всі ці плуги були тракторозавру Хомі до снаги, з усіма вмів дати раду. Господи, як тракторозавр Хома орав! Рівнесенькі, як струна, клав борозни, без огріхів, на потрібну глибину. Орав не тільки під зернові та технічні культури, а й міжряддя в колгоспному саду, а й заболочені мінеральні землі, порослі кущами. Якби в колгоспі «Барвінок» знали виноград, то, звісно, обробляв би й міжряддя виноградників!

А ще тракторозавр Хома не цурався лущильників. Із яким натхненням лущив стерню причіпним лемішним лущильником із гідравлічним управлінням! Із якою вправністю орудував садовим лущильником!.. А борони? А дискові борони зі сферичними дисками, зібраними в батареї? А зубові борони з вертикально прикріпленими до рами зубами, що мають квадратне січення? А навісні шарнірні борони з двосторонніми зубами, скребками і шлейфом? А сітчасті борони? Та тракторозавр Хома цими боронами розрихлював грунт, боронував посіви, знищував бур’яни, вирівнював поверхню поля, розривав кротячі ями й завжди мікрорельєф землі копіював так, як слід!

Гай-гай, знався він із усякими котками, з якими тільки зводила доля: кільчасто-шпоровим і причіпним водоналивним, навісним універсальним борончастим і причіпним односекційним кільчасто-зубчатим. Славно трудився з широкозахватним гідрофікованим культиватором-плоскорізом, а ще зі штанговим гідрофікованим культиватором, а ще з протиерозійним, а ще з причіпним висококліренсним, а ще з фрезерним, а ще з культиватором-рослинопідгодовувачем-глибокорозрихлювачем!