Поки ланка пріла на буряках, доти й возили на машинах звіринець за ланкою. А коли жінки посідали полуднати в лісопосадці, то коло лісопосадки полуднав і звіринець. Ну, жінки там їли хліб із салом та цибулею, хто взяв вареники з вишнями та сиром, пили молоко. А в звіринця свої харчі! Чорного чубатого павіана, макаку лапундера, мандрила та горилу годували молодими пагонами рослин, які й не ростуть у Яблунівці, якимись небаченими заморськими плодами, листям, корою, бульбочками, комахами, молюсками, черв’яками, дрібненькими тваринками, що жалібно пищали на зубах. Для амурського тигра та для лева різали овечок та баранчиків, до білого ведмедя кинули живісінької риби та живісінького тюленя. Азіатський дикобраз ласував корінцями, насінням, бульбами. Хижому беркуту кинули до клітки сірого зайчика — й де той зайчик скоро подівся!.. А всім отим гадам — мідноголовому щитоморднику, строкатому удаву, сірому варану, амурському полозу, середньоазіатській кобрі — давали всяких дрібненьких рептильок, пташечок там, пташиних яєчок, непоказних звіряток. І ті гади не відмовлялись, їли з добрячим апетитом, бо, либонь, вважали, що заслужили від колгоспу «Барвінок», раз їх цілісінький день показували в полі для жіночої ланки!
Звісно, їли за рахунок колгоспу не тільки лев, тигр, слон, ведмеді, кондор, кубинський амазон, макак лапундер чи гади, а й ті, що доглядали гадів, звірів та птахів. Апетити в наглядачів на свіжому польовому повітрі так розігрались, що куди проти них кучерявим пеліканам, шоломоносним казуарам чи стерв’ятникам! Голова колгоспу Дим уже постарався для гостей, що разом зі своїми звірами так надихали до праці ланку буряківниць. Там для тих, що доглядають гадів, було варене й парене, солоне й мариноване, смажене й печене, а про напої казати нічого. От наче доглядачі гадів та звірів пили на відстані від своїх підопічних, але ж градус який був у тих напоях! Той градус брав і на відстані, тому-то від самого духу захмеліли пугач, антилопа, червоний ара, бородач-ягнятник. А китайський алігатор від хмільних пахощів очамрів так, наче навсправжки хильнув оковитої, й заплакав справжніми крокодилячими сльозами. Мавпа гусар стала гусарити — бешкетувала й верещала в клітці, кафрський буйвол гупотів буйволячими ногами, наче намагався танцювати українського гопака, кінь Пржевальського сумно й довго іржав. Од хмелю, що носився в повітрі, гади міцно поснули — і строкатий удав, і мід-ноголовий щитомордник, і слонова черепаха, і вся-вся їхня компанія. От як-то далася взнаки гостинність вдячного колгоспного правління!
Мартоха так славно розказувала про приїзд звіринця на бурякову плантацію, так змальовувала поснулих гадів, що Хома невірний і лукавий також захмелів, також йому замакітрилось у голові, наче на хвильку й він обернувся на якогось гада —полоза чи кобру.
— Ото бач, як водиться, Хомо, — гомоніла рідна жінка Мартоха, — хто пив ниньки в полі, а в амурського тигра має боліти голова! Гаразд, чоловік у місті завтра знайде похмелитись, а що діяти отій мавпі гусару, коли їй знову закортить погусарити?
— Або рисі? — згодився Хома. — Так, щоб потім про неї в зоопарку всі звірі казали, що рись сім літ похмелялась та з похмілля і вмерла.
— Е-е, правда, що нема де впитись двогорбому верблюду, щоб він і стежки не бачив.
—І не вп’ється бегемот, щоб йому море було по коліна.
Отак щиро, по-людському поспівчувавши звірам, Хома з Мартохою вголос помріяли про той день, коли на збирання буряків навідається в Яблунівку цирк, — ото славно копалися б цукрові, якби прямо в полі перед колгоспниками виступали циркачі, та з такими номерами, яких досі ще ніхто не бачив! Або хай би приїхав Ермітаж — хоч і не багато, а знайшлися б любителі в Яблунівці, котрі захотіли б подивитись Рембрандта, Веласкеса, Рафаеля чи Тропініна. А надивившись шедеврів, і в роботі неодмінно б пожвавилися: може, в передовики по району й не вийшли б, але задніх не пасли б, це вже точно, бо в магічному впливі мистецтва сумніватись не доводиться...
Хоч море їхніх мрій було ще більше, ніж справжнє, та зі справжнього вода не годиться, а з їхнього моря мрій ох і смачна водиця — легко нею впиться...
Коли нарешті поснули, то приснилось грибку маслючку, що бачить він на фермі крилатого Ікара з вилами-згрелями в руках. Крилатий Ікар так вправно орудував коло гною, що старший куди пошлють подумав не без заздрощів: «О, цей умілець коло річки не стане копати колодязя, він празників не питає і сорочки не латає. Такий і премії гребтиме, й додаткову оплату, й фотознімок його висітиме на Дошці пошани». Й грибок маслючок уві сні відчув, що йому за плечима свербить, бо там із-під лопаток виростають крила, й ті дужі пір’їсті крила ось-ось піднімуть його з ліжка, відірвуть од рідної жінки, але не розтопляться коло сонця, бо справжні, а не з воску...
А Мартосі снилась бурякова плантація за селом. І снилися звірі. Вони сиділи не в клітках, а ходили на волі — всякі там верблюди, лані, лосі, олені, кабани, білі носороги, слони. Загледівши Мартоху, витягнули до колгоспниці морди з розумними й веселими очима, й кожен звір озвався своїм голосом, а їхні голоси начебто складались у пісню, з якої можна було втямити лише окремі слова: «Довго Хима юлила, поки хлопця обдурила... На весіллі погуляєм: дядько до мами сватається... Не женився — не журився, оженився — зажурився... » Отак співали в Мартошиному сні всякі заморські й незаморські звірі, все про дівування й парубкування, про милування та цілування, про женихання і віддавання, про залицяння та упадання, та що ти з тих звірів озьмеш: вони й літо просвистять у полі, а робити самі не стануть, їм дріта-дріта серед літа, прийде зима — хліба нема. Та не біда: якийсь колгосп «Барвінок» їх нагодує...
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,
Наївні діти родючої подільської землі, Хома з Мартохою не здогадувались, що, можливо, славетний театр опери та балету і знаменитий на Україні звіринець приїжджали в той день до Яблунівки задля них обох, що до того приїзду спричинились добра воля й терплячий геній голови колгоспу Михайла Григоровича Дима. Бо надумав перевиховати в труді Хому та Мартоху, бо замислив у натхненній праці зміцнити їхню мораль. Отож, щоб шанувались у праці, нате вам театр опери та балету прямо на корівник, нате вам звіринець прямо на бурякову плантацію!
Звісно, практичний і далекоглядний Дим не обмежився тільки театром опери та балету і звіринцем. Кудись там подзвонив по телефону, з кимось там погомонів — і не встигла ще рясна подільська курява влягтися за театром опери та балету й знаменитим звіринцем, як до Яблунівки вже їдуть зовсім інші шефи, із самої столиці, вже й приїхали! Еге ж, інші шефи, бо якби голова колгоспу Дим уповав тільки на одненьких шефів, то де б уже «Барвінок» зі своєю економікою й сидів, а за свої здобутки мав би, як свиня в городі — добре поліно.
До грибка маслючка на ферму в помічники не могли не виділити одного шефа. Оскільки всі вони мали високі академічні звання, то й цей, звісно, був пташкою їхнього польоту. З пещеною борідкою-еспаньйолкою, золоте пенсне мерехтить на гачкуватому носі, високолобий, лисина сліпуче міниться арктичним сяйвом, в очах стільки мудрості, що зразу видно: ото коли дурня саджають на покуті для сміху, то оцього посадили б тільки для честі. Рука, яку він простягнув грибку маслючку при знайомстві, була холодна, мов рука воскової фігури з музею мадам Тюссо.
— Академік Мастодонтов-Рапальський! — відрекомендувався він голосом, у якому задзвенів чеський кришталь.
І поки старший куди пошлють навчав академіка Мастодонтова-Рапальського тримати в руках вила-згрелі, шеф своїм чітко поставленим голосом, наче виступав перед професорською публікою в Оксфордському університеті, хвалився, що він таки є почесним академіком Оксфорда, а ще Кембріджа. А щоб Хома проникся до нього ще більшою повагою, академік Мастодонтов-Рапальський перерахував світових знаменитостей, із якими нібито познайомився на міжнародних конгресах та симпозіумах. Далі дістав із кишень кілька коштовних оксамитових шкатулок, навмисне захоплених до Яблунівки, і з тих шкатулок вийняв усілякі чудернацькі нагородні знаки, оздоблені дорогоцінним камінням. Обережно поклавши нагороди до оксамитових шкатулок, сховавши все те до кишень, академік Мастодонтов-Рапальський взявся за вила-згрелі, пробуючи згрібати гній на корівнику. А що кляті вила кепсько слухались його рук, то академік упав в амбіцію й став хвалитись перед Хомою, який-то він великий учений, як-то знається на своїй справі. Стояв погожий літній ранок, під стелею цвіріньчали горобці, а вельми великий вчений Мастодонтов-Рапальський не замовкав ні на хвилину, такі мудрі слова ще ніколи не звучали на яблунівському корівнику, отож грибок маслючок і слухав, як заворожений. А йому до вух влітало і влітало: вегетативна нервова система, фіброзні астроцити, катехола-міни, рефлекс зіниці, саккадичні рухи, дифузія в міжклітинних щілинах, рецепторний потенціал, просторова сумація, міоненевральна патологія...