ПАРАД ПЛАНЕТ

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

Світ гомонів тільки про Хому!

Вихід першої книги роману «Позичений чоловік», що належав перу самого позиченого чоловіка, лукавого, та ще й невірного, з подільського села Яблунівки, справив враження вибуху атомної бомби. А публікація другої книги, в якій ішлось про людське і надлюдське життя феноменів (серед цих феноменів — на чільному місці, звісно, сам старший куди пошлють із колгоспу «Барвінок», далі білий лебідь, що закохався в яблунівську молодицю Мартоху, далі радник вашінгтонської адміністрації, небезпідставно зневажений грибком-маслючком, потім уже шалапутний робот-халамидник Вася, заїжджий гіпнотизер-гастролер та деякі інші, не менш оригінальні феномени), справили таке враження, яке могла б справити хіба що ядерна космічна війна, що зненацька вибухнула б у Галактиці. Оскільки ж такої ядерної катастрофи ні земна, ні позаземна цивілізації не звідали і, сподіваємось, не звідають, то, очевидно, враження від другої книги про Хому не можна виміряти ніякими ні реальними, ні гіпертрофованими аналогіями.

Отже, хоч стій, хоч плач, хоч вріж поли й тікай, хоч долонею лису голову від граду затуляй, а Хома надлюдина — і край!

За звичаєм, ніякого стриму не знали зарубіжна преса, телебачення та інші органи масової інформації, чия фантазія не мала меж і не контролювалась. У їхніх судженнях не обходилось без дутих сенсацій і кутих на ковадлі брехні інсинуацій. У тій химерній маячні ім’я Хоми фігурувало в компанії осіб історичних, і трудно сказати, чи ця компанія задовольнила б яблунівського колгоспника, якби ж то він сам підбирав її на свій розсуд та за порадою рідної жінки Мартохи.

Назвавши Хому надлюдиною другої половини двадцятого століття, йому шукали рівних не поміж нині сущих — хай то чоловік із Сухолужжя чи Великого Вербчого, з Москви чи Парижа, з Полінезії чи островів Фіджі. Зовсім ні! Йому чомусь знаходили рівню поміж найвидатніших осіб минувшини, що твердо належали історії. То, дивися, згадали його з доброго дива в одній компанії з Александром Македонським та Наполеоном, то втиснули в ряд із Ейнштейном, Нільсом Бором і Вінером, то приписали мало не родинні зв’язки з Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Боккаччо і Петраркою. Мовляв, раз ти, Хомо, надлюдина, то віднині тобі з надлюдьми й знатись! Раз ти, Хомо, обізвався грибом — лізь у кіш...

Голова колгоспу «Барвінок» Михайло Григорович Дим збирався був обговорити добру та недобру славу й неславу Хоми на відкритих колгоспних зборах. Авжеж, чому ото світова преса приплутує старшого куди пошлють до всяких там полководців, чому ні сіло ні впало порівнює якщо не з Чарлі Чапліном, то, дивись, кидає мало не в обійми до Пабло Пікассо? Чому всемогутня індустрія інформації не вихваляє грибка-маслючка за трудові показники та ентузіазм на тваринницькій фермі, чому поряд із ним активно не фігурують інші скромні герої наших буднів? Адже диму без вогню не буває, слушно міркував голова колгоспу Дим... Проте через обставини, приховані мороком таємничості, слава й неслава позиченого чоловіка на відкритих колгоспних зборах так і не обговорювалась, що, либонь, не могло не спричинитись до моральних збитків для всієї артілі.

Гаразд, на зборах не обговорювали питання про те, що Хома начебто надлюдина, але ж хіба не ширились чутки, що його притягнуть... до відповідальності?! І саме до відповідальності кримінальної! За віщо, спитаєте? А, як то мовиться, за всі труди і діяння, що спричинились до всесвітнього галасу. Ось тільки за якими статтями притягати позиченого чоловіка до відповідальності?

Проте ці балачки зостались балачками і щезли, наче їх лизень злизав.

Еге ж, балачки щезли, проте прислужились до ще більшого галасу довкола Хоми. Його образ намагались відтворити найгеніальніші уми епохи — в малярстві, графіці, станковому живописі, а також у кіно й на телебаченні, а ще в музиці. Не вщухала злива естрадних шлягерів, що користувались незмінним успіхом — хай то Кривошиї чи Липівка, Токіо чи Буенос-Айрес. Наймогутніші кіностудії Америки зняли кілька бойовиків, що принесли багатомільйонні прибутки. В світі наживи, де владарює його величність долар, ім’я яблунівського колгоспника зуміла використати навіть порнографічна індустрія! Що вже тоді казати про законодавців паризької моди, котрі не могли не ввести чи не всі елементи святкового покійницького одягу грибка-маслючка в найновіші моди не тільки для чоловіків, а й для жінок.

При такому ажіотажі ідолопоклонство перед Хомою неминуче мало перерости на обожнювання його особи, на канонізацію імені.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

Православна й католицька релігії, а також іслам із їхніми тисячолітніми традиціями не вбачали в Хомі бодай найменшої загрози своїм догмам, зате відчули занепокоєння всілякі секти. Та й як їм було не занепокоїтись, коли дедалі помітніше зростав чи не по всіх материках земної кулі культ старшого куди пошлють із яблунівського колгоспу «Барвінок»!

Культ Хоми, як стверджували деякі дописувачі до районної газети, своїм корінням сягав у сиву минувшину, коли наші предки поклонялись богам сонця та місяця, вітру та грому, родючості — Даждьбогу, Стрибогу, Перуну, Велесу та іншим богам із їхньої компанії. Проводили аналогії між культом грибка-маслючка, якому вже приписували певне вчення, і Заратустрою. Не обходилось без посилань на древньоєгипетського бога сонця Ра-Горахте, чомусь у цих розмовах згадувалось ім’я прекрасної Нефертіті, дружини фараона Ехнатона з XVIII династії, згадувався Тутанхамон, храми у Фівах, Мемфісі й Геліополісі. І вже не дописувачі до районної газети, а богослови зі світовою репутацією пов’язували Яблунівку з древньою Шумерією, а всякі квитанції, які Хома одержував у колгоспній бухгалтерії, порівнювали зі стародавніми глиняними табличками, написаними піктографічними знаками чи протоклинописом, — на них зафіксовано прийом чи видачу харчових продуктів, інструментів, кількість рабів. Деякі інтимні листи, написані Хомою до рідної жінки Мартохи, порівнювалися з «Листом Саргона II до бога Ашшура»; романи старшого куди пошлють ставились не нижче, ніж літописи царя Ашшурбанапала, цінні в художньому й історичному аспектах. Красномовство Хоми, навічно відлите в золоті форми яблунівських приказок, прислів’їв, порівнянь, каламбурів і нісенітниць, небезпідставно цінувалось не нижче, ніж месопотамська народна мудрість епохи до народження Ісуса Христа.

Наприклад, як говорилось у Месопотамії за царя Саргона?

«Біднякові краще вмерти, ніж жити: якщо в нього є хліб, то немає солі, якщо є сіль, то нема хліба, якщо є м’ясо, то нема ягняти, якщо є ягня, то немає м’яса».