Однак бувають й інші миті.

Є безліч історій (лише жменька, як я вже казав раніше), які відволікають мене від роботи, так як і барви. Я підбираю їх в найнещаcніших, найнеймовірніших місцях і намагаюся пригадувати, коли роблю свою роботу. «Крадійка книжок» — одна з таких історій.

Коли я прибув до Сіднея і забрав Лізель, мені нарешті випала нагода зробити те, чого я так довго чекав. Я поставив її на землю, і ми прогулялися по Анзак-авеню, поблизу футбольного поля, і я витяг з кишені запилюжену чорну книжку.

Стара жінка була приголомшена. Вона взяла її в руки і запитала:

— Це справді вона?

Я кивнув.

Дуже трепетно вона розкрила «Крадійку книжок» і погортала сторінки.

— Не можу в це повірити… — Хоча текст добряче вицвів, вона змогла прочитати свої слова. Пальці її душі торкнулися історії, написаної стільки років тому в підвалі на Небесній вулиці.

Вона сіла на узбіччі, і я примостився поряд.

— Ви її читали? — запитала Лізель, навіть не дивлячись на мене. Її очі були прикуті до слів.

Я кивнув.

— Багато разів.

— Ви зрозуміли, про що вона?

Після цих слів запало довге мовчання.

Повз нас проїхало кілька машин, в обидва боки. За кермом були Гітлери і Губерманни, Макси, вбивці, Діллери і Штайнери…

Я стільки хотів розказати крадійці книжок про красу і жорстокість. Але що я міг сказати такого, чого вона досі не знала? Я хотів пояснити, що завжди переоцінюю та недооцінюю людей — і вкрай рідко просто оцінюю їх. Я хотів запитати її, як та сама річ може бути водночас такою огидною і такою прекрасною, а слова та історії про це — такими нестерпними і такими величними.

Втім, нічого подібного не зірвалося з мого язика.

Я лише спромігся обернутися до Лізель Мемінґер і поділитися з нею єдиною правдою, яка мені справді відома. Я поділився нею з крадійкою книжок і зараз ділюся з вами.

ОСТАННІ СЛОВА ВАШОГО ОПОВІДАЧА

Мене переслідують люди.

Подяка

Я б хотів розпочати свою подяку з Анни Макферлейн (однаковою мірою сердечної і розумної) та Ерін Кларк (за її передбачливість, доброту і гарну пораду, завжди таку доречну). Особливої подяки заслуговує також Брі Туннікліфф, за те, що терпіла мене.

Я безмежно вдячний Труді Вайт за її доброзичливість і талант. Для мене велика честь, що її малюнки є на цих сторінках.

Величезне дякую Меліссі Нельсон за те, що важка робота виглядала легкою. Це не оминуло мою увагу.

Цієї книжки не було б і без таких людей, як Кейт Патерсон, Ніккі Крістер, Джо Джарра, Аньєз Ліндоп, Джейн Новак, Фіона Інґліс та Кетрін Дрейтон. Дякую за те, що присвячували свій дорогоцінний час цій історії і мені. Я вдячний вам більше, ніж можу сказати словами.

Я також вдячний Єврейському музею Сіднея, Австралійському воєнному меморіалу, Доріс Зайдер та Єврейському музею Мюнхена, Андреусу Гойслеру з Міського архіву Мюнхена та Ребейці Білер (за інформацію про сезонні звички яблунь).

Дякую Домініці Зузак, Кінґу Ковачу та Ендрю Джонсону за підбадьорення і терплячість.

Нарешті, на особливу подяку заслуговують Ліза і Гельмут Зузаки — за розповіді, в які важко повірити, за сміх і за те, що показали мені інший світ.