У садибі «Літл-Педокс» закінчили вечеряти. За столом панувала ніякова мовчанка.
Патрик, із прикрістю усвідомлюючи, що він потрапив у неласку до тітки Леті, робив лише спазматичні спроби розпочати розмову, але ніхто йому на них не відповідав. Філіпа Геймс поринула в роздуми. Міс Блеклок також облишила намагання поводитися з притаманною їй веселістю. Вона перевдяглася до вечері й зійшла вниз у намисті з камей, але вперше страх виднівся в її обведених темними колами очах і виявляв себе в тремтінні рук.
І тільки Джулія зберегла протягом усього вечора свій вираз цинічної незворушності.
— Пробачте мені, Леті, — сказала вона, — що я не можу негайно спакуватися й покинути ваш дім. Бо, думаю, поліція мені цього не дозволить. Проте я не стану довго муляти вам очі — чи як там кажуть, бо незабаром сюди з'явиться інспектор Кредок із ордером на мій арешт і надіне на мене наручники. Власне кажучи, мене дивує, чому він досі цього не зробив.
— Він шукає стару леді — міс Марпл, — сказала міс Блеклок. — Ви гадаєте, її теж убили? — запитав Патрик із суто науковою цікавістю. — Але чому? Що їй могло бути відомо?
— Я не знаю, — похмуро відказала міс Блеклок. — Можливо, міс Мерґатройд щось їй сказала.
— Якщо її теж убито, то, виходячи з логічних міркувань, це могла зробити тільки одна особа.
— Хто?
— Гінчкліф, звичайно, — сказав Патрик із тріумфом у голосі. — Адже міс Марпл бачили востаннє саме там — у садибі «Боулдере». Моє розв'язання проблеми полягає в тому, що шукати її тіло треба саме там.
— Мені болить голова, — тупо промовила міс Блеклок. Вона притиснула пальці до лоба. — Навіщо Пнч убивати міс Марпл? Це не має сенсу.
— Це мало б сенс у тому випадку, якби Пнч убила Мерґатройд, — переможно заявив Патрик.
Філіпа вийшла зі своєї апатії, щоб сказати: — Пнч не могла вбити Мерґатройд.
— Вона могла б, якби Мерґатройд натрапила на доказ того, що Пнч скоїла якийсь злочин.
— Хай там як, а Пнч була на станції, коли Мерґатройд було вбито. — Вона могла вбити Мерґатройд перед тим, як поїхала. Несподівано Летиція Блеклок закричала, так, що всі здригнулися. — Убивство, убивство, убивство! Чи не можете ви говорити про щось інше? Я налякана, невже ви не розумієте? Я налякана. Раніше я нічого не боялася. Я вважала, що можу подбати про себе… Але що ви можете зробити проти вбивці, який чекає… І стежить за тобою… І жде свого часу! О Боже!
Вона опустила голову на руки. Через мить підвела погляд і напруженим голосом попросила пробачення.
— Пробачте. Я… я втратила над собою контроль.
— Усе гаразд, тітко Леті, — сказав Патрик із почуттям. — Я догляну за вами.
— Ти? — це було все, що сказала Летиція Блеклок, але розчарування в тоні її голосу пролунало майже як звинувачення.
Цей діалог відбувся перед самою вечерею, а Міці ще й додала напруги, увійшовши та оголосивши, що не готуватиме вечерю.
— Я нічого більше не робити в цей дім. Я йти до своя кімната. Я замикатися там до ранку. Я боятися — тут убивати надто багато людей — ту міс Мерґатройд із її дурним англійським обличчям, кому треба було вбивати її? Лише маніякові! Маніяк десь тут, близько. А маніякові байдуже, кого він убивати. Але я не хочу, щоб мене вбивати. Я бачити тіні на кухні, я чути там шарудіння, мені ввижатися хтось на подвір'ї, а потім я бачити, як ковзає тінь під дверима, і чути, як хтось підходить. Тому я йти до своя кімната й замикати двері, а може, ще й привалити їх шафою. А вранці я сказати той брутальний полісмен, що я втікати звідси. А якщо він мені не дозволити, я сказати: «Я горлати, горлати й горлати, аж поки мене не відпустять звідси!»
Усі, знаючи, на що спроможна Міці в галузі крику, здригнулися від страху на цю погрозу.
— Отже, я пішов до своєї кімнати, — сказала Міці, повторивши свою заяву, щоб ні в кого не залишилося жодних сумнівів щодо її намірів.
Суто символічним рухом вона скинула кретоновий фартух, який носила.
— Добраніч, міс Блеклок. Можливо, вранці ви вже не бути жива. Тому, на цей випадок, я сказати вам: «Прощай!»
Вона рвучко обернулася й пішла, і двері м'яко зачинилися за нею зі своїм тонким скрипом.
Джулія підвелася на ноги.
— Я приготую вечерю, — сказала вона притаманним їй сухим, діловим тоном. — Це буде набагато кращий вихід для вас, аніж терпіти мене тут за столом, поруч із вами. Патрикові, оскільки він зголосився бути вашим головним охоронцем, я радила б куштувати першим кожну вашу страву. Я не хочу, щоб мене звинуватили, окрім усього іншого, ще й в отруєнні.
Тож Джулія пішла на кухню й приготувала чудову вечерю. Філіпа вийшла за нею й запропонувала допомогти, але Джулія твердо сказала, що не потребує нічиєї допомоги. — Джуліє, я хочу тобі щось сказати…
— Зараз не час для дурних зізнань, — твердо сказала Джулія. — Повертайся до їдальні, Філіпо.
Тепер вечеря закінчилася, і вони перейшли до вітальні, де зібралися пити каву за невеличким столом біля каміна — ніхто, здавалося, не мав чого сказати. Вони чекали — і це було все.
О пів на дев'яту зателефонував інспектор Кредок.
— Я приїду до вас менш як через чверть години, — повідомив він. — Я приведу із собою полковника та місіс Істербрук і місіс Светенгем та її сина.
— Але ж, інспекторе… Я не зможу прийняти стільки людей сьогодні ввечері.
Голос міс Блеклок звучав так, ніби був натягнутий, як тятива лука.
— Я знаю, як ви себе почуваєте, міс Блеклок. Пробачте мені. Але це пильна справа.
— Ви… ви знайшли міс Марпл?
— Ні, — відповів інспектор і повісив слухавку.
Джулія винесла тацю з кавою на кухню, де, на свій подив, знайшла Міці, яка споглядала порожній посуд, навалений біля зливальниці.
Міці вилила на неї потік лайки.
— Глянь, що ти зробити з моєю гарна кухня. Цей сковорідка — я на ній тільки смажити омлет. А що ти на ній робив?
— Я на ній посмажила цибулю.
— Ти її зіпсував — зіпсував! її тепер треба мити, а ніколи, чуєш, ніколи не можна мити сковорідку, на якій смажиться омлет. Я протирати її масною газетою — і то все. А цю каструлю, що ти в ній робити, — я в ній лиш готувати молоко…
— Вибач, я не знаю, у якій каструлі й що ти готуєш, — сердито сказала Джулія. — Ти захотіла спати, і який біс тебе знову примусив встати, я не знаю. Забирайся звідси й дай мені спокійно помити посуд.
— Ні, я не дозволяй тобі мити посуд у моя кухня.
— Ох, Міці, ти неможлива!
Джулія сердито вибігла з кухні, й у цю мить дзвінок на дверях задзвенів.
— Я не піду до дверей! — крикнула Міці з кухні.
Джулія вилаялася непристойною лайкою, вельми популярною на материку, і пішла до парадних дверей. То була міс Гінчкліф.
— Добривечір, — сказала вона своїм грубим голосом. — Пробачте за несподіване вторгнення. Інспектор телефонував, сподіваюся?
— Він нас не попередив, що ви прийдете, — мовила Джулія, проводячи її до вітальні.
— Він сказав, що я можу не приходити, якщо мені не хочеться, — сказала міс Гінчкліф. — Але мені хочеться.
Ніхто не висловив міс Гінчкліф співчуття і ніхто навіть не згадав про смерть міс Мерґатройд. Обличчя високої жінки з його грубими рисами само розповідало свою історію і робило будь-які вислови співчуття нахабством.
— Увімкніть усі лампи, — звеліла міс Блеклок. — І підкиньте вугілля в камін. Мені холодно — мене всю трусить. Підходьте сюди й сідайте біля вогню, міс Гінчкліф. Інспектор сказав, що буде через чверть години. Вони вже, схоже, минули.
— Міці вийшла знову, — сказала Джулія.
— Справді? Іноді я думаю, ця дівчина божевільна — геть божевільна. Та, мабуть, ми всі божевільні.
— Я категорично не згодна з тим, що всі люди, які чинять злочини, божевільні, — прогавкала міс Гінчкліф. — Я переконана, що розум у злочинця відзначається міцним і жахливим здоров'ям.
Знадвору почувся гуркіт автомобіля, і незабаром увійшов Кредок разом із полковником і місіс Істербрук, а також з Едмундом і місіс Светенгем.
Вони були якось незвично сумирні.