Але Хостеттер похитав головою:

– Ні, дякую, – твердо відповів він, – наш хірург про мене подбає.

Він зняв халат. Хлопець не поворухнувся. Полковник підійшов до нього і потрусив його за плече.

– Ну ж бо, лікарю – ми через вас на обід спізнимось.

І він заліз на стіл і підставив ребра. Через хвилинку він уже злазив назад, процедуру було завершено і наш хірург знову став схожий на людину, хоч і дуже спітнілу.

Я зупинився перевести подих. Джонс розважливо кивнув і сказав:

– Я розумію, до чого ви хилите. Щоб зробити те, що зробив полковник Хостеттер, потрібно набагато більше рішучої відваги, аніж стати до бою.

– Нічого подібного він не мав на увазі, – заперечив Акрайт. – Річ не про Хостеттера; річ про молодого лікаря. Йому довелось опанувати себе і зробити те, що він мусив – і то не раз, а двічі. Хостеттеру треба було лише сидіти спокійно і не заважати.

Мій вік і втома звалилися на мене.

– Хвилиночку, – сказав я. – Ви обоє помиляєтесь. Пам‘ятаєте, я казав, що хоробрість прямо пов‘язана з вибором –  вибором бути хоробрим, незважаючи на свій страх. Обставини примусили молодого хірурга чинити так, як він чинив, тож його до уваги не беремо. Полковник Хостеттер був старим і загартованим у битвах – і він мав приклад Джозефса. Тож переміг таки не він.

– Але ж це нелогічно, – заперечив Джонс. – Джозефс, без сумніву, виявив хоробрість, – але, якщо йому було важко прийняти таке рішення, то Хостеттерові було вчетверо важче. Це мало виглядати як прокляття – неначе ніхто не міг покинути той стіл живим.

– Так, так! – погодився я. – Знаю, тоді я думав так само. Але ви не дали мені скінчити. Я точно знаю, що більше хоробрості знадобилось саме Джозефсові. Розтин не виявив у нього ознак емболії чи чогось такого. Джозефс помер від страху.

Кінець.

Відповідь: я заховаю її серед інших слів, щоб око читача не вихопило її раніше, ніж треба; недолік цієї історії в тому, що вона правдива, і я був її свідком. Я змінив імена, місце і час подій, але не чіпав головного.

Переклад: Віталій Мюнхен aka forever_maggot