Микита повернувся до зали, де гульки були в розпалі. Троє братчиків, накинувши на себе вивернуті кожухи, в масках, змайстрованих з фарбованої марлі й приклеєної вати, принесли Віфлеємську зірку, зладнану з залишків люстри, знайденої в пограбованому офіцерському клубі, почали бігати навколо ялинки і ясел, радісно розмахуючи руками й всіляко виказуючи радість з факту народження божественного Дитяти.

— Маленький Ісусик

Не спить, не дрімає,

Своїми руками весь світ обіймає.

Ірод у Москві вдавився,

Бо Христос наш народився!

Братчики упізнали густий бас Нестора–літописця, як кликали молодого студента філософії з Могилянської академії, довговолосого юнака на прізвище Маркіян Пеленський. Тут вихопився другий вертепник, Степан Голик, який підігрував собі на гармошці, — вічний повстанець, член УМАР — українського махновського руху забороненої попереднім режимом організації, — який ховався від Державної Варти (ДерВару) в ЗЕКу-116[1] і ледве не був розстріляний військами Чорної Орди напередодні Великого Вибуху Не маючи жодних музичних здібностей, Голик компенсував їх відсутність безладним рипом гармошки й голосним вигукуванням колядки.

— Як Дитятко мале народилось,

У Віфлеємі воно поселилось,

— кричав Голик так, що його слова почув у дальній келії братчик Фавн, який задумливо стояв з чашкою куті перед напівзамерзлим віконцем, на шибках якого срібно різьбився крижаний гербарій.

— В небі зіронька сіяє

І всю землю обіймає,

— продовжував вигукувати ветеран махновського руху, який взяв на груди не одну склянку узвару.

— Підсипте до ясел сінця,

Щоб ангелики впали на колінця,

Ісусика вони вітають

І чемно рученьки складають.

Нестор–літописець схопив з ясел Супер–Секс–Барбі й притулив до грудей, наче насправді притискав малого Христа, а третій колядник — це був Святополк — почав махати Віфлеємською звіздою так, що світло ліхтарів і свічок, які коптіли в залі, засяяло й почало фіолетово виблискувати в скляних гранях старої люстри, потішивши братчиків, які згадали мирний електричний час.

Святополк також вирішив показати братчикам свої поетично–музичні таланти: заспівав досить приємним баритоном на мелодію всім знаної пісні:

— І шумить, і гуде,

Сніг холодний іде,

А хто ж мене, молодого,

До Ісуса проведе?

І відповідав сам собі писклявим жіночим голосом:

— Проведу я тебе,

Де Христосик живе,

А хто ж мене, молодую,

До оргазму доведе?

Захмелілі братчики реготали до упаду, бо Святополк, співаючи свої сороміцькі коломийки, ще й танцював, супроводжуючи тексти непристойними жестами. Микиті це не сподобалось, бо, як людина поважна й віруюча, не любив він цих вихилясів. З'ївши вареники з грибами, він подався до своєї келії, яку поділяв зі Святополком, — якраз навпроти комірки братчика Фавна.

Микита не почув художнього виступу отця Никодима, який, випивши узвару вирішив згадати, як у семінарії декламував не тільки четьї мінеї, а й художні твори.

Вийшовши до ялинки, отець ніяково витер руки об рясу, заплющив очі й голосно сказав:

— Микола Васильович Гоголь. Уривок з повісті «Ніч на Різдво».

Й, відкашлявшись, почав:

— «Последний день перед рождеством прошел. Зимняя, ясная ночь наступила. Глянули звезды. Месяц величаво поднялся на небо посветить добрым людям и всему миру чтобы всем было весело колядовать и славить Христа…»

Дехто з братчиків поглянув у вікна, але дарма: чорна, непроникна темрява оточувала казарму.

— «Морозило сильнее, чем с утра, — продовжував Никодим, — но зато так было тихо, что скрип мороза под сапогом слышался за полверсты… тут через трубу одной хаты клубами повалился дым и пошел тучею по небу и вместе с дымом поднялась ведьма верхом на метле».

— Зара полетіла на мітлі! — гукнув Святополк під регіт братчиків, чим збив з пантелику бідного семінариста, який знічено змовк.

8

Насправді сотенний Чміль ознайомив братчиків тільки з невеличкою частиною обіжника, що його зв'язківці народної пошти доставили з Києва.

ТАЄМНО

2 січня 2079 року

Усім осередкам Спасо–козацького братства в Украіні–Руси.

Інформуємо про подальше погіршення безпекової ситуації на теренах колишньої Української держави (УД). На тлі загального колапсу всіх технологічних, енергетичних та інформаційних систем, всіх структур влади й хаосу, спричиненого Чорним Мором, посилилася діяльність кримінальних елементів та мародерів, які тероризують місцеве населення.

Але найбільшу небезпеку на сьогодні становлять організовані бандформування з Півночі (зони Абсолютної Темряви), сформовані з ідейних смертохристів та опричників з руху Басманова. До складу бандформувань входять окремі підрозділи скандорусів, що складаються з варягів скандинавської Крижаної гвардії, монгольська бригада ім. Александра Невського та колишні військовослужбовці московської гвардійської бронетанкової армії МГБ ім. Л. Берії За нашими даними, метою бандформувань є проведення операції «Вовки Півночі», спрямованої на тотальне вилучення всіх запасів їжі з території колишньої УД і встановлення контролю над майбутніми врожаями. Успіх цієї операції означатиме остаточну загладу України, її біологічне знищення і зникнення нашого народу назавжди.

Вторгнення бандформувань очікується з дня на день, під час різдвяних і хрещенських свят. Будьте пильні.

Просимо прискорити створення Спасо–козацьких братств по всій території УД як самоврядних і незалежних органів влади на місцях, як осередків збройного опору новим окупантам, як засобу захисту мирного населення від мародерів і кримінальних елементів. Братства, які становлять на сьогодні єдину реальну національно–релігійну (воскресохристи) владну збройну силу, об'єднані у загальноукраїнську мережу, мають шанс стати державотворчим чинником, здатним врятувати і відродити Україну–Русь.

Центральний штаб Києво–Могилянського козацького братства зобов'язується у міру можливості постачати пропагандивну літературу та інструктивні матеріали, а також зброю та амуніцію з наявних запасів. Разом з тим, рекомендуємо покластися на власні сили та місцеву ініціативу. Закликаємо у цю годину загальнонаціональної катастрофи не допускати партійних чвар.

Начштабу майор Ігор Палій.

9

Захмелілий Микита важко, тримаючись за стіни коридору, дочалапав до дверей своєї келії й здригнувся від несподіванки. Перед ним, наче тінь, виник братчик Фавн.

— Микито, — прошепотів Фавн, — біжи назад і тихо, щоб ніхто не помітив, приведи сюди Чміля й Мармизу. Справа дуже нагальна. Тільки тихо.

Микита так злякався, що, навіть не розпитуючи Фавна про те, що ж сталося в ніч на Різдво, повернувся до зали засідань, звідки, після монологу отця Никодима, лунали пісні і тупотіння братчиків. Сам залишився у залі, наче щоб з'їсти ще пару вареників з грибами, натомість Чміль і Мармиза тихо вийшли й попрямували до келії Фавна. Мармиза захопив з собою гасовий ліхтар.