Примітки

¹) Їй присвячений том V і VI Історії України-Руси.

²) Як я вже мав нагоду вказувати (в І т. Історії України, вид. 2, с. 2) слово „україна” в старих українських памятках, як лїтопись Київська і Галицько-волинська (XII-XIII вв.), уживається в загальнім значінню пограничної землї. В XVI в. ся назва спеціалїзуєть ся для середнього Поднїпровя і з часом стає не тільки технїчним виразом, але й власним іменем для східно-полудневих українських земель (Поднїпровя з середнїм Побожем).

СХІДНЯ УКРАЇНА І ЇЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЯ ДО ТАТАРСЬКИХ ПОГРОМІВ XVI В.: ФІЗИЧНІ ОБСТАВИНИ СХІДНО-УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ, БОГАЦТВО ПРИРОДИ, УКРАЇНСЬКЕ ДОЗВІЛЛЄ.

Середнє Поднїпровє, що в перших віках історичного житя українських земель було огнищем полїтичного, економічного, культурного житя для цїлої Східної Европи, в тих темних столїтях ( ¹/₂ХІII- ¹/₂XVI) стало глубоким перелогом, на якім буйно віджила дївича природа, не чуючи над собою важкої руки чоловіка, і серед неї на ново сходили сходи суспільного житя, де в чім навязуючи до традицій давнїйших, староруських, в иньшім — розвиваючи ся вповнї ориґінально серед дозвілля сих здичілих пустинь. Не тільки на мешканця Західньої Европи, призвичаєного вже до тїсного, інтензивно-культурного людського житя, але й на людей з центральних земель вел. кн. Литовського, також ледво що зачеплених якоюсь культурою, сї східнї українські землї середини XVI в. робили вражіннє якихось диких просторів, незвичайно буйних і богатих дарами природи та позбавленних вповнї руїнних слїдів людського житя. Подібне вражіннє, яке робили на Европейця простори Америки — її ґіґантські степи, ґіґантські лїси, ґіґантські ріки, незвичайно буйна природа і незвичайно слабкі слїди людського житя. Звісний литовський мемуарист середини XVI в. Михайло Литвин — чоловік імпульсивний, з буйною фантазією, добре, хоч і не без гіперболїзму, віддає нам сї вражіння від дикого українського дозвілля в своїм трактатї — призначенім для його земляків, також не дуже помащених культурою ¹):

„Київ, пише він, „має ґрунти такі родючі і легкі для оброблення, що як виорати їх парою волів, і то тільки оден раз, буде пребогатий урожай. Навіть не оброблені, сї ґрунти дають рослини поживні для людей своїм коріннєм та стеблом. Також дерева з ріжними благородними овочами і виноградні лози з великими витяхами, зовсїм добрими, — вони дико ростуть самі подекуди на скалах. В старих дубах і буках, дуплястих від старости, зчаста здибають ся рої пчіл і стільники прегарні кольором і запахом.

„Звіря в лїсах і полях така сила, що зубрів, диких коней і оленїв бють тільки для шкіри, а з мяса беруть тільки хребетні, товстїйші части, решту кидають — так його дуже богато. Олениць і диких кабанів зовсїм не вживають. Диких коз така маса прибігає зимою з степів в лїси, а лїтом в степи, що селянин бє їх тисячки. На ріках дуже богато бобрових гнїзд. Птахів сила предивна, так, що весняною порою хлопцї набирають повні човни яєць качачих, диких гусей, журавлїв, лебедїв, а пізнїйше набирають повні хижі молодих птахів. Орлят беруть до клїток за для їх пер, що прилажують ся до стріл.

„Собак годують мясом звірячим і рибою. Ріки там бувають повні риби, коли нечувані маси осетрів та иньшої великої риби йдуть з моря на солодку воду. Тому деякі з рік звуть ся золотими, особливо Припеть. Дїйсно вона в однім місцї, коло Мозиря на устю р. Тура ²), коли прибуває свіжа вода з джерел, на початку марта, що року наповняєть ся таким множеством риби, що як кинути спис, то він стерчитъ і тримаєть ся просто, немов би його встромив в землю — така там густа риба! Сам би я не повірив, як би не бачив часто, як там черпали без перерви рибу і наловляли часом на оден день тисячку маж приїзжим купцям, що приходять туди під той час, коло повороту сонця (весняного зрівняння)”.

Иньші письменники, другої половини XVI в. і першої половини XVII вторують сим звісткам, оповідаючи дива про родючість, буйну рослинність і богату фавну східно-полудневої України — Поднїпровя, Браславщини й східнього Поділя. ³)

Чуда кажуть про незвичайну видатнїсть ґрунту, — так що оброблений як найлихше, він дає неймовірні урожаї, вертає посїв до сто разів. Сїяти там що року не треба — на Поділю досить одного року зорати й посїяти — уродить і на другий, а дасть одного року і другий і третїй урожай. Коли лишити плуг на полї, то він за два за три днї так заросте, що трудно його знайти. Трава на пастівнях така висока, що волів ледво видко в нїй, як пасуть ся: часом навіть і рогів з трави не видко. Ґрунт такий родючий та тяжкий, що треба запрягати волів по кілька пар. Бжоли така сила, що вона робить стільники не тільки по дуплах, але й по ямах. Риби така маса місцями, що вона сама гине від тісноти по озерах і затоках, коли вода почне убувати. Я сам бачив, оповідає Боплян, як на устю Орели, закинувши невід, витягнули більш як дві тисячі штук риби, і найменші з них були довгі на стопу. Самару козаки звуть святою рікою, за її богацтва, як здогадуєть ся він: її околицї найбогатші воском, медом, звіриною, будівляним деревом; тут пробуває маса рибалок, що за браком соли вялять рибу в попілї, а також сушать її в великих масах.

Полишаючи на боцї гіперболїчні подробицї, ми чуємо в сих відзивах, хоч би й перебільшених, реальні прикмети тодїшнього українського дикого дозвілля. Навіть у сухих рахунковичів, правительственних ревізорів, що описували доходи українських старостів в серединї XVI в., воно вириває вирази здивовання, коли вони говорять про свобідне житє українських уходників Поднїпровя, що „уставичъне там живуть на мясе, на рыбе, на меду зъ пасекъ, зъ свепетовъ и сытять тамъ собе медъ яко дома” ⁴), або про роскішні займанщини тутешнїх осадників. „Суть иншыи пасеки, иж и три селища за одну пасеку не стоять, пише ревізор про міщан браславських, — „при которой єсть на милю земли, а в наменшоє на полмили; также в него пашня, стави спустныи, пчолъ мноство, зверъ всякий, сады и огороды овощовыи роскошныи и всякий иншый пожитокъ, в которую пасеку и в земли и в сеножати и дубровы, што ку єй прислухаютъ, не толко не волно єсть никому входовъ и пожитковъ никоторыхъ мети, але и дровна ани травы стебла нихто даромъ взяти не можетъ, олижъ все за поклономъ” ⁵). „Пашня тамъ родить збожьє всякоє завжды лепей, нижъли при котромъ иншомъ замъку”, — пише иньший ревізор про браславське староство. „Конемъ и въсякому быдлу хованьє тамъ роскошъноє по дубровахъ и свинямъ по дубинкахъ через зиму, а тамъ радо ся быдло всякоє тамъ множитъ. Зубровъ, оленей, лисицъ и иншого зверу множество великоє. Меду тежъ офитость великая, а предне доброго, чистого, белого, безъ бортей и безъ всякоє працы великоє, не только съ пасекъ, але готового съ вепетовъ выдираючи” ⁶).

Край, досить богатий сам по собі, пролежав облогом кілька столїть. Став перелогом на всїй просторони до глубшого Полїся — поза Київ, Житомир, Остер, Чернигів, — вибуялим, богатим природними силами, але диким, некультурним. Як і коли стало ся се з колишнїм огнищем східно-европейського житя?

Примітки

¹) De moribus Tartarorum, базельське вид. с. 33 і далї; переклад в Мемуарах вид. Антоновичем І с. 48 і далї.

²) Річки того імени під Мозирем нема, треба розуміти котрийсь з припетських притоків.

³) Guagnini Sarmatiae Europeae descriptio вид. 1581 р., с. 40-1, Blaise de Vigénère La description du Royaume de Pologne, 1573 — в Мемуарах вид. Антоновичом I с. 70. Orassinii Polonia, 1574 л. 112-3 (переклад Будзіньского, 1852). Broniovii Tartariae descriptio, 1595, с. 26 (перевод в Записках одеських т. VI). Cellarii Poloniae descriptio c. 21-2. Beauplan Description de l'Ukraine, вид. Ґолїцина с. 86 і далї (переклад в Мемуарах вид. Антоновичом кн. II).