— Наступного року я поїду до Сіднея вивчати інженерну справу, — повідомила вона йому.

— Інженерну справу?

— Так, інженерну справу. Машинобудування. — Вона говорила з нарочитою терплячістю, наче розмовляла з ідіотом. — Тобто гірнича справа, металургія, законодавство стосовно хімічного аналізу руд і їх видобутку — ось що це таке. Во Чінь та Чан Мінь вчитимуться разом зі мною, а Ло Чі опановуватиме механіку та машинобудування. Таким чином, татко спрямовує нас трьох на роботу в його основній галузі — гірничовидобувній, один з нас займатиметься двигунами та динамо-машинами, а решта будуватимуть мости та проектуватимуть його оперний театр, — сказала Нелл.

— Але ж ти — дівчинка, а решта троє — китайці.

— А що тут такого? — погрозливо спитала Нелл. — Ми всі — австралійці, і всі маємо право на стільки освіти, скільки зможемо подужати. Як, на вашу думку, багаті люди розпоряджаються своїми життями? — різко спитала вона. — Відповідь така: ми чинимо так само, як чинять бідні люди, — байдикуємо, якщо ми ліниві, або ішачимо до всирачки, якщо ми підприємливі.

— А що ви знаєте про бідних людей, молода панно?

— Стільки, скільки ж і ви про багатих, — дуже мало.

Він змінив тему.

— Механіка — не професія для жінок.

— Яка бздура! — відрізала Нелл. — Може, ви вважаєте, що Во Чіня, Чан Міня та Ло Чі треба депортувати?

— Якщо вони вже тут, то ні. Але я дійсно вважаю, що китайську імміграцію необхідно спинити. Австралія — країна для білих людей, які отримують платню як білі люди, — з пафосом заявив Бід.

— Господи! — аж задихнулася від гніву Нелл. — Та китайці у сто разів кращі за ту п’яну й ліниву емігрантську публіку, яка юрмою пхається сюди з усіх куточків Британських островів!

Ця перепалка не переросла у відверту війну лише тому, що до кімнати увійшов Сем Вонґ з першою стравою. Обличчя Нелл освітила приязна посмішка, і, на превеликий подив Біда, вона заговорила з ним китайською.

— А скількома мовами ви розмовляєте? — спитав він після того, як Сем пішов. Він попробував тістечка з креветками в соусі і раптом відчув, що то є таке — гастрономічний рай.

— Мандаринським діалектом китайської — усі наші люди є мандаринцями, а не кантонцями, а ще я розмовляю латиною, грецькою, французькою та італійською. Коли я поїду до Сіднея, мені треба буде знайти вчителя німецької. Багато технічних текстів і газет виходять німецькою.

«Наші люди, — подумав він, крокуючи згодом через Кінрос-таун. — Наші люди — мандаринці, а не кантонці. Що, в біса, усе це означає? Я завжди дотримувався думки, що китаєць — він і є китаєць. Вочевидь, ми наштовхнемося на сильну протидію з боку сера Кінроса, коли влада почне вживати конкретних та енергійних заходів, спрямованих на заборону китайської імміграції. Цей закон має бути ухвалений на федеральному рівні; і всі наші білі бізнесмени будуть протидіяти цьому, бо вони можуть платити набагато менше новоприбулим китайським робітникам, аніж білим людям. Так, профспілки мають проштовхнути заборону на імміграцію через федеральний парламент. І це означає, що наша потреба в політичній організації є навіть більш нагальною і важливою, ніж чисто профспілкова діяльність.

От чорт! І треба ж цьому статися, що ця ситуація в Кінросі виникла саме зараз, коли ми маємо набагато небезпечнішу ситуацію у Квінсленді, а скватери з Нового Південного Уельсу утворили свою жалюгідну спілку фермерів-вівчарів! Якщо — ні, не якщо, а коли стригалі почнуть страйк, це буде порохова діжка. І я буду ой як потрібен у Сіднеї, а не в цьому болоті, попри все його золото. Білл Спенс зазнає такого тиску з боку стригалів, що йому доведеться наполягати на повсюдному введенні профспілок у стригальні сараї, а якщо йому вдасться залучити на свій бік портових вантажників у Сіднеї, то у нас буде гаряча пора. Але ж звідки взяти гроші на оплату страйку? Минулого року ми дали тридцять шість тисяч фунтів лондонським докерам, і вони мали змогу перемогти. Але зараз ми на мілині, без гроша в кишені. А тут мене ще в цей Кінрос занесло».

Біду дуже хотілося проникнутися симпатією до Сема О’Доннела, але чим більше він мав з ним справу, тим менше він йому подобався. Хоча Бід скоріше схарактеризував би його як безпорадного симпатягу, а не порушника спокою чи бунтівника. Той факт, що він мав багато друзів серед робітників збагачувальної фабрики та механічних цехів, але жодного — серед своїх колег, вказував на те, що він викликав роздратування у тих, хто працював разом із ним. Однак Бід твердо вирішив скористатися кращими рисами О’Доннела. Цей чоловік був привабливий, мав приємні манери, гарно говорив. А ще він ненавидів китайців, стосовно яких він був цінним джерелом інформації. Для профспілкової ради Кінрос та шахта «Апокаліпсис» були загадкою. Ні, сер Александр не робив якихось поблажок китайцям при скороченні персоналу. Вони теж втратили робочі місця, і приблизно в тій же самій пропорції, що й білі люди.

Заявка сержанту Твейтсу на дозвіл виступити перед публікою на Кінрос-сквер у неділю вдень була отримана з підозрілістю, але справу вирішив телефонний дзвінок до сера Александра.

— Можете виступати, містере Тальгарт, як і будь-хто інший, якщо захоче. Сер Александр каже, що свобода слова є основою справжньої демократії і він не буде їй перешкоджати.

«Значить, чутки є правдивими, — подумав Бід, по-моряцьки вперевалочку йдучи з поліційного відділка. — Александр Кінрос і справді побував у Америці. Жоден шотландець, який там не побував, ніколи не вживе виразу „справжня демократія“. Навіть не подумає згадувати слово „демократія“ у присутності непохитного прибічника всього британського в Сіднеї. Він зреагував на це, як бик на червону ганчірку: це чисто американська нісенітниця! Усі люди не є рівними! Чорт, а де ж, в біса, той О’Доннел?» Вони домовилися зустрітися в готелі якраз після обіду, але день проминув, а цей тип так і не прийшов. Нарешті він з’явився аж під сутінки, і вигляд у нього був якийсь розхристаний.

— Де ти був і що задумав, Семе? — спитав Бід, обтрусюючи піджак О’Доннела.

— Та трохи порозважався де з ким, — зі смішком відповів Сем.

— Ти мав бути зі мною, щоб познайомити мене зі звільненими робітниками, Семе, а не вештатися по бабах.

— Я не вештався, я серйозно, — похмуро відповів Сем. — Якби ви її бачили, ви б так не казали.

Свої наступні шість днів у Кінросі Бід Тальгарт провів за тим, що почав налагоджувати контакти зі звільненими робітниками — котлярами, наладчиками, токарями, механіками, а також робітниками з цехів та збагачувальної фабрики, які стали жертвами скорочення виробництва золота. Поїзд ходив тепер лише раз на тиждень, тому що сильно впав і видобуток вугілля. Тільки кожен четвертий зберіг своє робоче місце на вугільній шахті в Літгоу.

Бід переконався, що вуглярів неможливо було спонукнути на підтримку його справи. Надзвичайно високооплачувані, зі щедрою надбавкою за нічну зміну, вони працювали шість годин на день і п’ять днів на тиждень у добре освітлених та вентильованих забоях, оснащених електричними вентиляторами. Вибухові роботи проводилися безпечно, і нікому не дозволялося входити в зону вибухових робіт, поки не всядеться пил. До того ж кількісно їх було набагато менше, аніж членів Об’єднаної профспілки шахтарів. А найголовнішим було те, що, як дізнався нарешті Бід, сам колишній шахтар, що шахтарі-золотовидобувники дивилися звисока на шахтарів-вугільників як на нижчих істот, бо золотовидобувникам більше платили, вони мали кращі умови праці, зі зміни виходили чистими, а не вкритими вугільною пилюкою і не викашлювали легені від силікозу.

Його промову на Кінрос-сквер у неділю сприйняли дуже добре. Біду на думку спала оригінальна ідея — він привіз із собою групу вуглярів з Літгоу, щоб збільшити кількість аудиторії, яка із захватом вітатиме його виступ. Відчуваючи за своєю спиною підтримку, він виявив, що контингент з Літгоу мав у своєму складі ще й робітників цегельного заводу, металургійного заводу та холодильні Семюела Морта. Будучи надто розумним, щоб відкрито виступити проти сера Александра особисто, Бід зосередився на тому, як мало отримували робітники в порівнянні з колосальними прибутками підприємства «Апокаліпсис», і намалював словесну картину утопії, де багатство буде розподілятися рівномірно і справедливо, де ніхто не житиме в особняках, але й ніхто не житиме в халупах. Потім він узявся за китайців, які загрожували благополуччю кожного білого робітника-австралійця; дешева робоча сила була частиною капіталістичної формули виробництва — варто лишень згадати незаконну доставку чорних меланезійців на цукрові плантації у Квінсленді, де вони працювали фактично як раби. Це була іще одна причина, чому Австралія має бути білою країною, де інші раси не мали б права на проживання. Бо, як пояснив Бід, людина як вид схильна до експлуатації, тому єдиним шляхом запобігти їй є усунення будь-яких умов для експлуатації, включно з расовою.