Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?

Герда Грас

Чогось особливого, несподіваного. Може, викладача-психопата, може, курсів з практичного тероризму та збройних нападів. Може, п’яного дебошу і сексуальних збочень. Всього, що робить життя небуденним. Ну що, такої відповіді ви чекали від мене? Ні?

Томаш Чайка

Звичайно, напруженого навчання, цікавих лекцій, знайомств з непересічними людьми. Ще — корисних та повчальних практичних занять, котрі допоможуть мені набути необхідні для роботи навички. Я звичайно, мав на увазі зовсім інше, втім, мої очікування не мають жодного значення.

Наступного дня, в п’ятницю, на дошці оголошень лекційного корпусу з’явилось нове повідомлення. В нас вже увійшло в традицію кожен день, як ранкову пресу до кави, передивлятись стенд з оголошеннями — іноді там можна було знайти досить приємні новини: такий-то захворів, таке-то заняття не відбудеться… Ще там висіли всілякі менш цікаві цидулки, як-то безпардонні вимоги якогось викладача здати письмову роботу. Іноді там з’являлись справжні перлини — оголошення про поїздки до міста, повідомлення про доставку пошти, різні новини з зовнішнього світу. Це був справжній — а для нас, єдиний — засіб масової інформації, такий собі мас-медіа місцевого значення.

І ось, у цьому самому ЗМІ, десь під вечір, поки всі ще були на парах, з’являється звернення. Коли мені про це сказали, я просто не повірила. Довелося переконатися на власні очі, але і власним очам я повірила не відразу. Звернення було від AONLC. Того нашого таємного товариства, яке тепер, схоже, перетворилося на терористичну групу.

Повідомлялося, що керівництво вищеназваної організації дуже незадоволене тим, що в Школі розповсюджується недоречні і облудні плітки про Лордів Конгрегації. Насправді, це шановане товариство є доброчинним фондом, який утримує Школу, тож, звичайно, поширення злісних наклепів їх зовсім не втішає. Отож, керівництво AONLC звертається до осіб, винних у розповсюдженні пліток, з вимогою публічно спростувати абсурдні наклепи на їхню організацію або якомога швидше залишити територію Школи. Інакше, попереджали Лорди, буде вжито жорстких заходів.

Який хід, а? Сила! На якусь мить мені навіть здалося, що все це — свята правда. Що ми просто випадково намацали істину, що це був якийсь неймовірний збіг або ж чиясь зла провокація, і ми дійсно необачно потопталися по меценатах Школи. Ну чого ж, якщо припустити, що Боян, котрий постійно годував нас історичною інформацією, знав про існування AONLC, йому б залишилось лише легенько підштовхнути нас в цьому напрямку… Чорт, це цілком реально!

Я насилу подолала раптову паніку і бажання негайно покаятись в усіх гріхах. Цей хід — знати б чий! — міг би бути заключним в цій дикій партії, якби не одне дрібоньке "але". Бланк, на котрому містилося звернення мав логотип — хрест і палаюче кільце. Логотип, намальований мною особисто однієї дуже продуктивної жовтневої ночі. Яким же треба було бути ідіотом, щоб використати його на документі, котрий цілком заперечував попередню версію?

Нарешті я знайшла в собі сили, щоб відірвати погляд від лордівського звернення і озирнути аудиторію. Повний аншлаг! Коло дошки оголошень зібрався чималенький натовп, очі палали, точилися суперечки, когось навіть пробило на істерику. Таа-ак… Я встала навшпиньки аби краще бачити, що відбувається. Ага, в куточку коло вікна Боян і Яна з’ясовували стосунки. Не сварилися, ні, просто говорили на порядок голосніше і емоційніше ніж просто знайомі; Яна червона і розхристана, щось доводила Боянові, той роздратовано заперечував її аргументи. Нарешті Яна, схоже, сказала йому якусь гадість і, розвернувшись, продефілювала геть з холу.

Я проштовхалася до Бояна.

— У тебе все гаразд? Розрепетувалися тут не знати чого…

— Та це… Яна якось дуже хворобливо зреагувала на те звернення. Уявляєш, обізвала мене психованим авантюристом. За що? — Боян смішно накопилив губи, — Почала мені розказувати, як її все дістало, і як треба вже звідси забиратись, доки не пізно. А я посмів заперечити.

— Це ж треба! Майже моїми словами! А їй то що? Це ж не вона злісні плітки розпускала…

— Їй? Не знаю, схоже, їй просто заманулося покричати.

— Ага, знайоме відчуття. А що ти думає про цей, е-ем, текст? — я кивнула на дошку оголошень.

— Що ж тут думати? Якби моєю метою було заплутати усіх, створити паніку, я б десь так і вчинив, — серйозно повідомив Боян, з відразою огледівши галасливий натовп коло стенду.

— О! Слушна думка. Не знаєш, нічого про Евана не чути?

Боян геть спохмурнів. На вчорашній вечері він всіляко демонстрував Евану, що так і не вибачив йому його ідіотських звинувачень у змові проти Дафни, хоча сам Еван дуже швидко забув про це. Тож Боян просто псував йому настрій всякими недоречними натяками, аж поки Еван не послав його куди подалі і пішов до себе. Ну, якраз після цього він і зник, так що Боян відчував себе трохи винним.

— Нічого нового з учорашнього вечора. Ми з Флаерті обшукали вже все, що можна. І хоч би щось…

— Що каже його сусід? Цей, Томаш, чи як його?

— Томаша не було при цьому. Він нічого не бачив, зараза…

— А він нічого не приховує?

— Може й приховує. Але що я йому зроблю? Голки під нігті? П’яти — на вугілля? Добре, що тортурне обладнання під рукою…

— Та не нервуйся так. Он, люди вже дослухаються.

— Ага, не просто дослухаються, ще й занотовуються, — мовила Дафна, котра нечутно підійшла до нас ззаду, — Ну що, колеги, ідемо каятись? Посипаємо голови попелом і надягаємо волосяниці? Може тоді нам повернуть Евана?

Голос її звучав різко і пронизливо, мов шкрябання нігтем по склу. Дивно, ніколи такого за нею не помічала. Виглядала Дафна не надто — бліда, криво намацькорена червоною помадою, губи стиснені, насуплені брови.

— Дафна, як твоє здоров’я? — відразу ж поцікавилась я.