Левенгук, так само як і Сваммердам, визнав добротворний вплив на них Перегрінуса, і найперше, що вони зробили, відновивши свої дружні стосунки, це разом розглянули і спробували, наскільки було їхньої змоги, витлумачити дивний і неймовірно заплутаний гороскоп пана Перегрінуса Гиса.

— Що не вдалося, — сказав пан Йоганн Сваммердам, — Що не вдалося моєму приятелеві Антону ван Левенгукові самому, того ми досягли спільними зусиллями. Це був другий дослід, який ми, незважаючи на всі перепони, виконав з блискучим успіхом.

— Дурний, короткозорий телепень, — прошепотів майстер Блоха, що сидів на подушці біля самого вуха в Перегрінуса, — він і досі вважає, що оживив принцесу Гамагенх Гарне мені життя! Таж їм тільки здається, що вона живе, а все через незграбність дурних мікроскопістів.

— Дорогий мій, — повів далі Сваммердам, який тим більше не почув майстра Блохи, що саме тієї миті гучно чхнув, — дорогий мій, незрівнянний пане Перегрінусе Тисе, ви — особливий вибранець світового духа, улюбленець при-і роди, бо ви володієте найдивовижнішим, наймогутнішим талісманом, чи, висловлюючись правильніше, науковою мовою, найчудеснішим тсільменаєю або тільземотом[92], як колись, напоєний небесною росою, вийшов із лона землі. Саме я, а не Левенгук, з'ясував — і це робить честь моєму мистецтву, — що той благословенний тсільменая походить від короля Накрао, який володарював у Єгипті задовго перед потопом. Проте сила талісмана не прокинеться до того часу, поки не настане певне розташування зірок, центр якого міститься у вашій шановній особі. З вами самими, дорогий пане Тисе, має статися і справді станеться щось таке, що зразу ж, як тільки пробудиться сила талісмана, дасть вам відчути те пробудження. Хоч би що казав вам Левенгук про найважливіший знак вашого гороскопа, всі його слова були брехнею, бо він нічогісінько не знав про нього, аж поки я не відкрив йому очі. Можливо, дорогий пане Тисе, що мій любий приятель хотів навіть налякати вас якоюсь страшу ною катастрофою, бо я знаю, він любить без потреби жахані ти людей, — але повірте вашому пожильцеві, який так шанує вас і, поклавши руку на серце, присягається, що вам зовсім нема чого боятися. Але мені все-таки хотілося б знати, чи ви вже тепер не відчуваєте, що володієте талісманом і чи ви взагалі щось думаєте про всю цю справу?

І Сваммердам, кисло усміхаючись, так пильно глянув у вічі панові Перегрінусу, наче хотів прочитати найпотаємніші його думки; але, звичайно, він не міг цього зробити, не те що Перегрінус Тис із своїм мікроскопічним скельцем. За допомогою того скельця Перегрінус довідався, що до замирення мікроскопістів спричинилась не так їхня спільна боротьба проти дотепника й голяра, як саме цей таємничий гороскоп. Заволодіти могутнім талісманом — ось до чого тепер вони обидва прагнули. Що ж до таємничого, заплутаного вузла в гороскопі пана Перегрінуса Тиса, то тут Сваммердам був такий самий безпросвітно темний, як і Левенгук, але він вважав, що нитка до цієї таємниці має неодмінно міститися в самому Перегрінусові. Цю нитку він і хотів спритно видобути в Перегрінуса, а потім з допомогою Левенгука заволодіти неоціненним скарбом, перше ніж Перегрінус узнає йому ціну. Сваммердам був переконаний, що талісман пана Перегрінуса Тиса вартий нітрохи не менше, ніж перстень премудрого Соломона, бо, так само як і той перстень, дає людині, яка ним володіє, цілковиту владу над царством духів.

Перегрінус відплатив старому Сваммердамові тим самим — містифікацією за містифікацію. Він зумів відповісти так кучеряво, що Сваммердам перелякано подумав, чи не почалася вже посвята в таємницю, відкрити яку не зміг ані він, ані Левенгук.

Він опустив очі, закашлявся і, затинаючись, замурмотів щось незрозуміле. Старий справді був у кепському становищі, у голові в нього настирливо снувалися дивні думки: «Отуди к бісу!.. Що ж це таке? Невже це Перегрінус говорить зі мною?.. Хто ж я такий: вчений Сваммердам чи просто йолоп?»

Геть спантеличений, він нарешті опанував себе й мовив: — А тепер я скажу вам щось інше, вельмишановний пане Тисе, щось інше і, як мені здається, краще й приємніше!

І Сваммердам почав говорити про те, що і він, і Левенгук дуже зраділи, коли дізналися про палке почуття прекрасної Дертьє Ельвердінк до пана Перегрінуса Тиса. Якщо раніше кожен із них мав свою власну гадку, вважаючи, що Дертьє має належати тільки йому і не повинна навіть думати про кохання й одруження, то тепер вони переконалися, що на неї чекає краща доля. А саме: вони вичитали в гороскопі Перегрінуса, що він неодмінно має взяти собі за дружину милу, чарівну Дертьє Ельвердінк, бо, за всіма ознаками, тільки тоді в його житті назавжди запанує щастя й добробут. Обидва вони ні на хвилину не мали сумніву, що й Перегрінус так само палко любить прекрасну Дертьє, а тому поклали собі, що це вже справа вирішена. Крім того, Сваммердам вважав, що пан Перегрінус Тис єдиний може легко усунути з дороги своїх суперників і що навіть найнебезпечніші супротивники, як, наприклад, дотепник і голяр, нічого йому не вдіють.

Перегрінус вичитав із Сваммердамових думок, що мікроскопісти справді вважали, начебто знайшли в його гороскопі вказівку на те, що він неминуче має одружитися з маленькою Дертьє Ельвердінк. Тільки тій неминучості вони й корилися, сподіваючись навіть з уявної втрати Дертьє дістати велику користь — заволодіти самим Перегрінусом Тисом разом з його талісманом.

Можна собі уявити, як мало вірив Перегрінус у мудрість і вченість мікроскопістів, коли вони не могли відгадати головного знаку гороскопа. Тому він не надав ніякого значення тим уявним ознакам, з яких нібито випливала неминучість його одруження з прекрасною Дертьє, і зміг без будь-якого насильства над собою ясно й рішуче заявити, що відмовляється від руки Дертьє, бо не хоче кривдити свого найкращого, найщирішого приятеля Георга Пепуша, який мав давніші й законніші права на ту чудесну істоту, і що нізащо в світі не порушить свого слова.

Пан Сваммердам підвів сіро-зелені котячі очі, що досі були опущені, витріщив їх на Перегрінуса і всміхнувся, як хитра лисиця.

Якщо тільки дружні стосунки з Георгом Пепушем не дозволяють Перегрінусові дати волю своїм почуттям, сказав він, то цієї перепони вже немає, бо Пепуш хоч і не сповна розуму, а збагнув, що його одруження з Дертьє Ельвердінк суперечить розташуванню зірок і може принести з собою лише горе і згубу, а тому відмовився від усіх своїх претензій на руку Дертьє і тільки заявив, що він ладен віддати своє життя, захищаючи від недолугого йолопа дотепника і від, кровопивці голяра красуню, яка не може належати більше нікому, крім його щирого приятеля Тиса.

У Перегрінуса мороз пішов поза шкірою, коли він вичитав у думках Сваммердама, що той казав правду. Охоплений дивними, суперечливими почуттями, він опустився на подушки й заплющив очі.

Пан Сваммердам наполегливо запрошував Перегрінуса спуститися вниз і самому з уст Дертьє й Георга почути, яке склалося становище. Нарешті він попрощався, так само велемовно й церемонно, як і вітався, коли прийшов до Перегрінуса.

Майстер Блоха, що весь час спокійно сидів на подушці, раптом перескочив до самого кінчика нічного ковпака пана Перегрінуса. Там він підвівся на довгих задніх лапках, заломив руки, потім благально простяг їх до неба й вигукнув здушеним від гірких сліз голосом:

— Горе мені, бідолашному! Я вже думав, що врятувався, аж бачу, що тільки тепер починається найнебезпечніша проба!

Даремна вся мужність, уся непохитність мого шляхетного захисника, коли все, все повстає проти мене! Я здаюся! Всьому край!

— Чого ви так голосите, — озвався пан Перегрінус кволим голосом, — чого ви так голосите на моєму нічному ковпаку, любий майстре? Невже ви думаєте, що тільки вам є на що нарікати? Хіба я сам не опинився у найгіршому в світі становищі? Душа моя збурена і спантеличена, я не знаю, що мені робити й що гадати. Але не думайте, любий майстре, буцімто я такий дурний, що зважуся наблизитись до тієї скелі, об яку можу розбитися з усіма своїми чудовими намірами й ухвалами. Я не скористаюся запрошенням Сваммердама й не побачу більше Дертьє Ельвердінк.