— Мій любий і дорогий друже, — зітхнув Людовік, — з якої могили ти витяг для мене таку втіху? Кохає іншого! Ну й що ж, хіба це обходить мене? Сказати правду, коли б герцог Орлеанський навіть ненавидів мою дочку Жанну, він однаково мусив би одружитися з нею. Отже, розміркуй собі, чи є якась можливість, щоб ця жінка, та ще під таким тиском, відмовила йому, сину Франції? Ні, Філіппе, ні! Годі й сподіватися, щоб вона могла чинити опір такому впертому коханцеві. Varium et mutabile[246], — як сказав, поет[247].

— Ваша величність недооцінює вперту вдачу цієї молодої особи. Недарма вона походить із такої владної і впертої родини, як родина де Круа. А я довідався від Кревкера, що вона спалахнула романтичним коханням до того молодого зброєносця, який супроводив її і зробив їй дорогою чимало послуг.

— Чи ж це не лучник моєї гвардії, Квентін Дорвард? — сказав король.

— Той самий, я гадаю, — промовив де Комін. — Його забрали в полон разом із графинею, коли вони подорожували майже вдвох.

— Ну слава богові, і святій діві, і святому Мартінові, і святому Юліанові, нехай благословенні будуть їхні імена, — сказав король. — Хвала й честь ученому Галеотті, який прочитав у поєднанні сузір'їв, що доля цього юнака щільно пов'язана з моєю. Коли молода графиня так покохала його, що відмовиться коритися герцогові 1 бургундському, доведеться визнати, що цей Квентін справді зробив для мене велику послугу…

— З того, що каже Кревкер, можна гадати, що ця панянка не поступиться нічим, хоч би як того домагався герцог Карл. Нарешті, і сам благородний герцог безвідносно до того, на що вашій величності завгодно було натякнути у формі припущення, навряд чи залюбки відмовиться од своєї принадної кузини, з якою він так давно заручений.

— Гм! — відповів король. — Але ти ніколи не бачив моєї дочки Жанни. Це сова, справжня сова на вигляд! Навіть мені самому соромно, що вона в мене така. Проте справа не в цьому. Аби тільки він був досить розважливий і одружився з нею, а там нехай уже гуляє й задивляється на найперших красунь Франції. Я це йому заздалегідь дозволяю. Ну, Коміне, тепер ти розгорнув передо мною всю карту герцогських вимог?

— Я перелічив вам, сір, усі ті пункти, на які герцог найбільш наполягатиме. Але вашій величності відомо, що настрій герцога схожий на навальний гірський потік, який тільки тоді буває спокійний, коли не зустрічає перешкод. Неможливо передбачити всього, що може викликати його лють. Коли проти вас несподівано з'являться нові обвинувачення, — пробачте мені на слові, бо в нас так мало часу, щоб вибирати слова, — нібито ваша величність змовилися з льєжцями і Гійомом де ля Марком, то це могло б мати найгірші наслідки. До речі, до нас дійшли якісь чудернацькі чутки: кажуть, нібито де ля Марк одружився з графинею Амеліною, старшою в родині де Круа.

— Ця стара дурка так мріяла про одруження, що готова була побратися із самим чортом. Мене більш дивує, що цей звір де ля Марк вирішив одружитися з нею.

— Є ще чутки, — вів далі де Комін, — що до Перонни їде посол де ля Марка. Уже тільки це могло б спричинитися до шаленства герцога. Сподіваюся, що в нього не може бути ніяких листів від вашої величності.

— Листів до Арденського Вепра? — сказав король. — Ні, ні, пане Філіппе, я не такий уже дурень, щоб кидати перла перед свиньми. Ті незначні зносини, які я підтримував із цим звіром, завжди велися тільки на словах, для передачі яких я завжди використовував таких низько народжених рабів і волоцюг, що їх свідчення не мали б значення на суді, навіть коли б ішлося про крадіжку якоїсь поганої квочки.

— Тоді я можу тільки порадити вашій величності, —, сказав де Комін, підводячись, щоб попрощатися, — бути весь час напоготові, діяти залежно від обставин, а головне, нізащо не розмовляти з герцогом таким тоном, який більше відповідає вашому високому сапові, ніж теперішньому вашому становищу.

— Коли моя гідність почне недоречно нагадувати про себе, — хоч це вона рідко робить, коли «йдеться про щось важливіше, — в мене є принаймні один надійний засіб проти цього, досить мені тільки згадати одну лиховісну кімнату, сеньйоре Філіппе, і подумати, як помер Карл Простак, щоб одразу охолонути, як після купання в крижаній воді. Невже, любий друже й напутнику, тобі вже час іти? Прощай, сеньйоре Філіппе! Настане час, коли тобі набридне читати лекції політичної мудрості цьому бургундському бугаєві, який не здатен зрозуміти найпростішого твого доводу; тоді, якщо Людовік де Валуа буде ще живий, згадай, що в тебе є відданий друг при французькому дворі. Ще раз кажу тобі, що я вважав би за справжнє благословення для свого королівства, коли б мені пощастило заручитися порадами людини, що поєднує глибоко розуміння державних справ з сумлінням, здатним відрізняти добро від зла. Хай простять мені милостивий бог, і пресвята божа матір, і святий Мартін! Олів'є і де Балю мають серця, як камінь, і все моє життя отруїла гризота й каяття в тих злочинах, які вони приневолили мене вчинити! Тільки ти, пане Філіппе, обдарований мудрістю стародавніх мудреців, тільки ти міг би навчити мене бути великим, залишаючися чесним.

— Важке завдання, і не багатьом пощастило його виконати, але не неможливе для государя з твердою волею, — сказав історик. — А поки що, государю, будьте готові до того, що герцог от-от з'явиться. Прощайте!

Людовік довго дивився вслід Філіппові, коли той вийшов з кімнати, і, нарешті, промовив, гірко посміхнувшись:

— Він патякав тут про рибалку, а сам, мов той лосось, попався на гачок! Вдає з себе доброчесного, бо відмовився від хабара, а сам так легко піддався моїм лестощам, обіцянкам, зрадів можливості помститися за своє ображене марнолюбство! Що ж, відмовившися від грошей, він став тільки біднішим, але не чеснішим. І все ж таки він має бути моїм, бо він найрозумніший серед придворних. А тепер почнемо інше, важче полювання. Зараз доведеться зустріти цього левіафана[248] Карла, який припливе сюди, розтинаючи своїм черевом пучину. Доведеться мені, як то роблять з переляку моряки, кинути йому бочку — хай побавиться. Але, можливо, настане ще день, коли я всаджу гарпун у його черево.

Розділ XXXI

ПОБАЧЕННЯ

Протягом усього цього незабутнього ранку перед новою зустріччю обох государів у Пероннському замку Олів'є Ден клопотавсь і метушився. Він намагався різними обіцянками й подарунками завербувати своєму государеві нових прихильників, щоб, коли гнів герцога спалахне, всі навколо нього були б зацікавлені загасити, а не роздмухувати його. Мов тінь, прошмигував він від намету до намету, від будинку до будинку, всюди вербуючи нових друзів за допомогою нечестивого Маммони[249], але не задля тієї мети, про яку сказано в апостола.

Як колись було охарактеризовано іншого політичного агента: «Його рука побувала у всіх руках, а його губи — коло вуха кожного». Отже, з різних причин, на які ми вже натякали, він здобув прихильність багатьох бургундських дворян, із яких одні сподівалися чогось, іцші побоювалися Франції, а багато хто гадали, що, коли владу Людовіка буде послаблено, їхній герцог стане безпощадним деспотом, до чого він завжди прагнув.

Там, де Олів'є не міг покластися на свої сили, він звертався по допомогу до інших відданих слуг короля. Так він дістав дозвіл графа де Кревкера на побачення лорда Кро-форда та Балафре з Квентіном Дорвардом, який після свого приїзду до Перонни перебував тут, так би мовити, в почесному ув'язненні. Як привід для побачення було виставлено приватні справи, але, мабуть, і сам де Кревкер, боячися, щоб невгамовний гнів герцога Карла не спонукав його до безчесного насильства над особою Людовіка, був не від того, аби дати Крофордові нагоду висловити деякі поради молодому лучникові, що були б корисні для короля.