Науман зустрівся зі своїм колишнім підлеглим в СС Госсом наступного дня.

— Старий говорив мудрі речі, Госс. Він говорив так, ніби він не в тюрмі, а в себе дома. Він не з хвастунів, але я правильно зрозумів: невдовзі ми його зустрічатимемо біля тюремних воріт з національним прапором. Він згоден фінансувати наш рух. Отже, головне питання — оренда приміщень, друкарні, кадрові працівники — відпадає само по собі. Є одне розходження: він хоче диктувати нам свої умови, і багато з його умов ми приймемо. Але він хоче зробити нас своїми шавками; він хоче, щоб ми тягали йому каштани з вогню. А мені цього дуже не хочеться робити. Він хоче, щоб наші ідеї працювали на його індустрію, а я хочу, щоб його індустрія працювала на нашу ідею.

— Тут можливий компроміс.

— Не певен… Не знаю… Він, коли повернеться у свій картель, зразу ж увійде в орбіту світових економічних зв’язків. І його підімнуть американці. А для них доля Німеччини — ніщо. Вони не будуть воювати за наш Ельзас, Бреслау, за наш Кенігсберг. Ми будемо. Отже, побачимо. А поки що виконуємо його вказівки й беремо на озброєння його програму… Викликайте цього капітана… Як його звати? Я забув.

— Тадден. Адольф фон Тадден.

— Ага, Тадден. У нього хороше Ім’я, я згадую імена по лінії асоціативного зв’язку, — зауважив Науман, — і готуйте його до діла, треба думати про партію, в назві якої буде слово «демократія». Взагалі, він найкраща кандидатура: сестру стратили оті «прокляті наці», а сам сидів у тюрмі в червоних у Польщі, та й дядько — шанований євангеліст… Ви певні, що історія з сестрою не вплине на нього в майбутньому?

— Певен, — відповів Госс. — Він істинний німець. При фюрері він відчув велич державної могутності, а цього забути не можна. Він був капітаном переможної армії, а тепер він «проклятий німець». Ні, він ніколи не зрадить свого минулого…

— Гаразд, — сказав Науман, — згоден. Тепер друге: Дорнброк просив зайнятися його захистом через нашу пресу. Я думаю, це справа для вас. Причому його чіпати не треба. Будемо валити тих свідків, котрі дають показання проти старого…

Після того як Нюрнберзький трибунал засудив Дорнброка до дев’яти років ув’язнення, він через своїх юрисконсультів звільнив усіх співробітників, які на процесі свідчили не на його користь.

Кожному з цих співробітників вручили синій пакет з надрукованим у друкарні текстом: «Дякуємо вам за роботу, ваших послуг концерн більше не потребує. З найкращими побажаннями».

Підпис був нерозбірливий.

Коли звільнені з роботи звернулися із скаргою в окупаційну союзницьку комісію і до властей Бізонії, Дорнброк — знову ж таки через своїх юрисконсультів — відповів, що в зв’язку з декартелізацією і скороченням обсягу роботи він надто обмежений у коштах і не може платити гроші людям, які практично тепер ні за що не відповідають.

Звільнені звернулися до суду, вимагаючи поновити їх на роботі й видати компенсацію. Дорнброк уповноважив юрисконсультів відстоювати інтереси концерну, а сам з іще більшою, скрупульозною наполегливістю заходився вивчати проблеми атомної промисловості й пов’язані з нею суднобудування, ракетобудування, а, також електронно-обчислювального планування.

Але його колишні службовці завдали йому несподіваного удару: в суді першої інстанції звільнення визнали протизаконним — це з усією старанністю довів адвокат Бауер.

— Хто цей Бауер? — спитав Дорнброк Джона Лорда.

— Молодий хлопець… Його ніхто не вважав зіркою, він займався розлученнями… З баварського села, закінчив технологічний і юридичний факультети університету. Батько в нього давно помер, дядько має одну корову, а сам він лише в сорок п’ятому відсвяткував своє двадцятиріччя… Я спробую звести ваших юристів з полковником Радтке — мабуть, ми зможемо протягнути його на посаду заступника шефа контррозвідки.

…Бауер увійшов до Радтке визивно-спокійний.

— Сідайте, пане Бауер, добрий день, радий познайомитися з вами, — сказав полковник.

— Добрий день, — сухо відповів Бауер, — Чим викликана необхідність нашої зустрічі?

— Тим, що ми з вами робимо одне діло. Охороняємо конституцію республіки. Я — в тиші цього кабінету, ви — під юпітерами кінохроніки в залі земельного суду. Отже, моє перше запитання: ви член Комуністичної партії Німеччини?

— Звичайно, ні.

— Ого? Не просто «ні», а «звичайно, ні»! Чому така категоричність?

— Я християнин.

— У своєму виступі в справі про звільнення співробітників Дорнброка ви говорили ось що. — Радтке надів окуляри, взяв зі столу папку, розгорнув її й почав читати: — «Навіть тепер, коли демократія гарантована законом у нашій республіці, нацистський злочинець Дорнброк з-за грат ландсберзької тюрми все ще чинить розправу з небажаними йому людьми лише за те, що вони казали правду!» Це ваші слова?

— Мої. Що ви можете заперечити в цьому твердженні?

— Багато чого, — відповів Радтке. — По-перше, Дорнброк не нацистський злочинець… Він воєнний злочинець… Якби він був нацистом, то не відбувся б таким м’яким вироком. Його провина — це провина солдата, який за всіх обставин зобов’язаний бути патріотом своєї вітчизни, тобто виконувати накази вищого командира. Командир Дорнброка рейхсміністр Шпеєр — справжній нацистський злочинець, це безперечно, — віддавав йому накази… Як міг Дорнброк не виконати наказ в умовах гітлерівської диктатури? Назвіть мені хоча б одну серйозну людину, яка мала б вагу в суспільстві і яка б не виконала наказу міністра?

— А Тіссен?

— Тіссен? Той самий банкір Тіссен, який десять років платив Гітлеру, а потім дезертирував у табір ворога? Він тепер у пошані, але особисто я ставлюсь без симпатії до тих, хто воював з режимом, відсиджуючись у бернських готелях чи в лондонських розвідцентрах. Мужність фельдмаршала Віцлебена мені ближча. Далі, пане Бауер. — Полковник знову розгорнув папку.

І Бауер подумав: «Прокляття… Я можу боротися на людях, а віч-на-віч з начальством боюся, стаю безпорадним і нічого путящого не можу відповісти. Мій дід був такий самий, батько також… Селяни обурюються тільки на другий день після того, як їх образили».

— Ви твердите, — вів далі полковник, — що Дорнброк, сидячи за тюремними гратами, звільнив з роботи своїх співробітників. Це порушення конституції, і мені хотілося б припинити подібного роду діяльність засудженого воєнного злочинця. Які факти є у вашому розпорядженні?

— На це запитання я не буду відповідати…

— Це ваше право, пане Бауер, але якщо Дорнброк притягне вас до суду за неправдиві звинувачення, вам доведеться давати пояснення прилюдно або, якщо ви дуже дорожите джерелом інформації, сісти в тюрму, в камеру неподалік від Дорнброка, — засміявся полковник.

— Коли я скажу, що ці дані до мене надійшли від одного із співробітників окупаційних держав?

— Ви підтримуєте з ними контакти по офіційних каналах?

— На це запитання я не стану відповідати.

— Тоді, може, ви скажете мені, хто звернувся до вас із проханням захистити звільнених з роботи?

— Радник Доре. Його звільнили, хоча він пропрацював у концерні двадцять п’ять років.

— Він звернувся до вас за чиєюсь рекомендацією?

— Мене це не цікавило.

— Який гонорар ви одержали за роботу?

— Мої гонорари відомі скарбничому нашої адвокатської гільдії.

— Але мені важливо знати: чи одержали ви якусь додаткову винагороду? Вам, напевне, невідомо, що син радника Доре працює в Східному секторі і є членом Компартії? Вам відомо, що вашу промову оборонця на суді передрукували на Сході під заголовком «Обвинувачення реваншизму в Західній Німеччині»?

Полковник підождав, поки Бауер переглянув статтю, і сказав:

— Ми, звичайно, будемо розслідувати ваше твердження про те. що Дорнброк керує справами, сидячи в тюрмі. Коли це підтвердиться, ми зажадаємо додаткового суду над ним. Ми будемо нещадні, смію вас запевнити. Сподіваюсь, ви не відмовитесь допомогти нам у такому розслідуванні?