Є чимало в Шевченка й пейзажних образків, ліричних медитацій, в яких виявляється його чуле серце: «І станом гнучим і красою...», «Огні горять, музика грає...», «І досі сниться: під горою...» та ін.

Загалом можна сказати, що смердюча казарма, безглузда муштра не вбили в Шевченкові поета. Завдяки величезній силі волі, опору він вистояв, твердо вірив у те, що все написане ним дійде до народу.

23 квітня 1850 р. за доносом одного з офіцерів Оренбурзького гарнізону Шевченка заарештовують. Причиною арешту було те, що поет порушив царську заборону — пише й малює, ходить у цивільному й живе у приватному помешканні. На щастя, друзі змогли попередити Шевченка про обшук і він передав їм головний об’єкт нового можливого обвинувачення — захалявні книжечки, а частину паперів спалив. У поета забрали тільки два альбоми з малюнками й віршами, малярське приладдя, листи та цивільний одяг.

Спочатку Шевченко сидів на гауптвахті, а 12 травня його відправили до Орська. Військовий міністр доповів Миколі І, і цар наказав папери поета передати до III відділу для розслідування. Особливу увагу жандарми звернули на лист Сергія Левицького, з яким Шевченко познайомився в перші дні заслання.

На початку 1850 р. Левицький виїхав до Петербурга й написав листа, в якому від імені свого друга, молодого вченого М. Головка, сповіщав, що у Петербурзі є багато однодумців Шевченка. Так виникла справа «...про рядового Шевченка, колезького секретаря Левицького і магістра Головка». Наказано було заарештувати С. Левицького і М. Головка. Останній під час обшуку стріляв у жандармського полковника, а потім сам застрелився. С. Левицького згодом звільнили. 5 вересня Шевченка також звільнено, але ще раз підтверджено заборону писати й малювати і переведено у віддалений 1-й батальйон, розташований у Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак (східне узбережжя Каспійського моря), де за ним встановили найсуворіший нагляд. Командирові 5-го батальйону, в якому раніше служив Шевченко, оголошено сувору догану.

Почалося друге заслання поета, що тривало понад сім років. Зважаючи на посилення нагляду, умови в Новопетровську спочатку були важчі, ніж в Орську. Та, зрештою, й тут знайшлися добрі люди, спершу в особі коменданта укріплення підполковника А. Маєвського, а після його смерті — майора І. Ускова. Так, у травні 1851 р. поет був призначений як художник до складу геологічної експедиції в гори Кара-Тау і, отже, малював там офіційно. Є припущення, що Шевченко брав участь і в експедиції 1852 р.

Незабаром Шевченко відновлює літературну діяльність — пише повісті російською мовою. Спочатку, з метою конспірації, під повістями він ставить фіктивні дати. «Наймичка» має дату: «25 февраля 1844. Переяслав». Повість «Варнак»—«1845 года. Киев». Під наступними творами він ставить уже справжні дати написання. Повісті Шевченко писав, маючи на меті надрукувати їх у російських журналах під псевдонімом «К. Дармограй». На жаль, свого часу вони надруковані не були.

У листах до знайомих Шевченко зазначав, що він написав близько двох десятків повістей. Однак до нас дійшли тексти тільки дев’яти творів: «Наймичка», «Варнак», «Близнецы», «Художник», «Капитан-ша», «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Музыкант», «Княгиня», «Несчастный». Десятий твір — «Повесть о безродном Петрусе»— відомий тільки в коротенькому переказі М. Костомарова.

У переважній своїй частині повісті не були викінчені, і це зумовило певні труднощі з їх друкуванням Але головне все-таки не в цьому. Свої прозові твори Шевченко побудував на безпосередніх враженнях від кріпосницької дійсності, в них багато виразних натяків на конкретні факти й події з життя поміщиків. Багато хто з кріпосників та їхніх вірних слуг пізнавав себе в Шевченкових персонажах, змальованих в різко негативних тонах. Таким, зокрема, був поміщик Г. Тарновський, виведений в повісті «Музикант» під прізвищем Арновський.

В поетовій прозі змальовано цілу галерею переконливих образів самодурів, неуків, картярів, звироднілих представників кріпосництва, які гноблять народ, топчуть його мораль і гідність. Зображено долю талановитих кріпаків, показано, як кріпосницька система гальмує духовний розвиток народу, приводить до загибелі обдарованих людей. Широко висвітлено становище жінки в умовах самодержавно-феодального ладу.

Повісті цінні і з погляду вивчення біографії письменника. Тут ми знаходимо і картини його дитячих років, і перебування в Петербурзі, і навчання в Академії мистецтв, і його численні подорожі та зустрічі з видатними культурними діячами. Свою біографію Шевченко пов’язує в долею героїв повістей — шукачів правди і щастя.

Патріотизм, революційно-демократична ідея є тим центральним стрижнем, що об’єднує і цементує всі складові частини прозових творів Шевченка.

Коротко кажучи, хоч прозові твори художньо слабші за поезію, але ідейно вони мають ту саму революційно-демократичну спрямованість, дещо заховану від цензури. Коли б повісті були надруковані за життя Шевченка, вони, безперечно, відіграли б певну роль у розвитку критичного реалізму в російській літературі після Гоголя і до виступу Салтикова-Щедріна.

                                                                        5

На початку 1855 р. помер Микола І. Амністія, проголошена Олександром II, не торкнулася Шевченка. Тільки згодом друзі поета домоглися звільнення його з заслання. Одержавши від М. Лазаревського звістку про близьку волю, в болісному чеканні її, Шевченко почав 12 червня 1857 р. писати «Щоденник»— важливий людський документ, в якому виявлені погляди великого мислителя.

2 серпня поет залишив Новопетровське укріплення й рибальським човном через Каспійське море вирушив до Астрахані, а далі на пароплаві до Нижнього Новгорода. Тут йому довелось на деякий час затриматись, поки друзі не добились дозволу на приїзд його до Петербурга.

27 березня 1858 р. Шевченко прибув до столиці, де за ним одразу встановлено таємний поліційний нагляд. Спочатку поет жив у свого друга М, Лазаревського, а згодом оселився в приміщенні Академії мистецтв, де нині відкрито меморіальний музей. Свої зусилля художника Шевченко зосереджує на гравюрі і у вересні 1860 р. Рада Академії мистецтв визнала його академіком по класу гравірування.

Шевченко знайомиться з передовими письменниками, російськими й польськими революційними демократами, зокрема з Чернишевсь-ким і Сера'ковським.

3 великими труднощами пощастило поетові одержати дозвіл поїхати на Україну. Вирушив він 25 травня 1859 р. А тим часом з Петербурга полетів наказ місцевим жандармським органам встановити за поетом найпильніший нагляд. Шевченко відвідав своїх рідних у Кирилівці і давніх знайомих: А. Козачковського в Переяславі, М. Максимовича в Прохорівці. 15 липня 1859 р. його заарештовують поблизу Прохорівки. Безпосереднім приводом до арешту були вільнодумні розмови з селянами. Допит поета проводив чиновник М. Андрієвський, доброзичливо настроєний до нього. Він гак повів справу, що Шевченка не покарали, але зобов’язали повернутись до Петербурга.

Так до останніх днів короткого поетового життя царизм переслідував його, а він усе лишався незламним революційним демократом. 20.. VI 1857 р. у своєму «Щоденнику» поет записав: «Мне кажется, что я точно тот же, что был десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась».

Не зникла і жадоба творчості. Звістка про звільнення вдихнула в нього нові сили, і з-під його пера виходить нова редакція поеми «Москалева криниця» (закінчено 16 травня 1857 р. ). При всій своїй скромності і вимогливості, поет лишився задоволений другою редакцією поеми. В «Щоденнику» він записав: «Стихи оказались почти одной доброты с прежними моими стихами. Немного упруже и отрывистее. Но это ничего, даст бог, вырвуся на свободу, и они у меня потекут плавнее, свободнее, и проще, и веселее».

Тому абсолютно не мав рації П. Куліш, який писав, ніби із заслання повернувся тільки «недогарок Шевченкового таланту». НіІ У кволому, виснаженому тілі збереглась давня поетична сила, й вона виявилась незабаром у нових його творах, зокрема в поемі «Неофіти» (1857). Розповідаючи нібито про життя неофітів, перших християн, Шевченко писав іут про сучасну собі дійсність, революційну боротьбу. Це була своєрідна езопівська мова, зашифрування революційно-демократичних ідей.