Тереза в мить ока з легкістю пристосовувалася до мінливих обставин і на новому місці як ні в чому не бувало тут же брала на себе керівництво прислугою з таким апломбом, ніби все життя тільки цим і займалася.

Минуло всього лише кілька тижнів, як Далтон зайняв найвищу сходинку в штаті міністра. Тереза прийшла в повний захват, дізнавшись, які розкішні покої їм належить зайняти. Тепер вона нарешті стала однією з тих, що стоять високо і користуються величезними привілеями.

Зрозуміло, Тереза прийшла від цієї новини у такий захват, що ледве було не зірвала з нього одяг, щоб прямо на місці віддатися йому. Але Далтон знав: меншого вона від нього і не чекала.

Якщо хто і розділяв його честолюбні мрії, так це Тереза.

— Ах, Далтон, розкажи мені, хто з нобілів буде на бенкеті? Я вмираю від цікавості.

Далтон знову позіхнув і потягнувся. Він знав, що дружина плете власну павутину.

— Нудні нобілі.

— Але міністр там буде?

— Так.

— Дурник ти, він насправді зовсім не нудний! І я познайомилася з деякими жінками, дружинами тих, що живуть в маєтку помічників міністра. Всі вони вельми значні дами, як я і розраховувала. І чоловіки їх всі займають важливі пости. — Вона лукаво торкнулася кінчиком язика верхньої губи. — Але всі вони не настільки високопоставлені, як мій чоловік.

— Тесс, сонечко, — посміхнувся він, — ти і мерця надихнеш заради тебе зробити кар'єру.

Тереза підморгнула і зникла в кімнаті.

— Тут для тебе під двері просунули кілька повідомлень, — продовжила вона з сусідньої кімнати. — Лежать в секретері.

Елегантний секретер, який стояв у кутку, сяяв, як темний коштовний камінь. Зроблений з полірованого ільма, він був інкрустований мореним кленом і темними діамантами. Кожен діамант сидів в окремому золотом гніздечку. Ніжки були покриті темним лаком, як і у всій меблів у цій кімнаті.

У потайному відділенні під верхнім ящиком лежало кілька запечатаних послань. Далтон ламав печатку і переглядав кожне, оцінюючи важливість. Деякі представляли певний інтерес, але нічого термінового не було. В більшості вони просто містили різну інформацію — дрібні вібрації з кожного куточка його обширної павутини.

В одному повідомлялося про людину, яка начебто випадково потонула в міському фонтані. Це сталося серед білого дня, коли натовпи людей проходили по площі Мучеників. І хоча було ясно і кругом юрмилися люди, ніхто нічого не помітив, поки не стало надто пізно. Не вперше отримуючи відомості про незрозумілі смерті, Далтон розумів завуальоване застереження, що, можливо, має місце свого роду вендета із застосуванням магії, але обставлена як нещасний випадок.

В іншому згадувалася якась «схвильована дама» і повідомлялося, що вона ніяк не заспокоїться і написала листа одному з Директорів, просячи його про приватну бесіду під час бенкету з побажанням, щоб її послання залишалося суто конфіденційним. Далтон знав, про яку даму йде мова, і лише тому зрозумів, що написала вона Директору Лінскотту. Агенту, що надіслав повідомлення, вистачило розуму не згадувати ніяких імен.

Підозрював Далтон також і про причини, з яких ця дама не бажала заспокоюватися. І його вельми турбувало це прохання про приватну бесіду. В повідомленні також говорилося, що лист дами якимось чином загубився і так і не дійшов до адресата.

Далтон прибрав повідомлення в тайник, щоб пізніше перечитати заново, і засунув ящик. У відношенні цієї жінки доведеться терміново щось робити. Але що саме, він ще не придумав.

Зайві дії іноді так само шкідливі, як і бездіяльність. Не виключено, що жінці потрібно тільки виговоритися, спустити, так би мовити, пару, і, можливо, вона збирається для цього використати Директора Лінскотта. Далтон і сам з тим же успіхом міг би вислухати її скарги. Хто-небудь на якійсь ділянці його павутини зможе дати йому необхідну інформацію, і тоді він прийме правильне рішення. А якщо такої не знайдеться, то, можливо, якщо з жінкою співчутливо поговорити, це згладить ситуацію і вкаже вірний напрям дій.

Далтон зовсім недавно зайняв свій нинішній пост, але вже встиг проникнути у всі сфери життя маєтку. Він став корисним колегою для одних, довіреною особою для інших і захисником для обраних. І кожен метод приносив йому вірних сподвижників. А оскільки у нього були й знайомі маги, безперервно розширювана павутина зв'язків дзвеніла як арфа.

Але з самого першого дня служби тут найпершою метою Далтона було стати незамінним для міністра Шанбора. На другому тижні його роботи в бібліотеці маєтку одним з Директорів Комітету Культурної Згоди був присланий «Дослідник». Міністру Шанбору це не сподобалося. Взагалі-то, якщо по правді, він був просто в сказі — правда це траплялося з Бертраном Шанбором досить часто.

Через два дні після появи «Дослідника» Далтон поінформував міністра Шанбора, що цей чоловік заарештований у п'яному вигляді в ліжку якоїсь шльондри в Ферфілді. Звичайно, це не злочин, хоча деякі Директори таку поведінку сприймають негативно, але біда в тому, що в кишені куртки «Дослідника» знайшли дуже рідкісну й цінну книгу, написану ніким іншим, як самим Йозефом Андером. Древній текст, абсолютно безцінний, про зникнення якого з бібліотеки маєтку міністра культури повідомили відразу ж після того, як «Дослідник» відправився пиячити.

Згідно з даними Далтоном вказівками, в контору Директорів негайно повідомили про зникнення книги — за багато годин до того, як винний був виявлений. Одночасно з доповіддю Кемпбелл відправив Директорам власноруч написане запевнення, що він не заспокоїться, поки зловмисник не буде знайдений, і що він має намір негайно почати публічне розслідування, щоб з'ясувати, чи не є цей злочин складовою частиною зрадницької змови. Настале ошелешене мовчання Кабінету Директорів віщувало грозу.

Мировий суддя Ферфілд, на якого свого часу Далтон працював, був великим шанувальником міністра культури і, вже звичайно, поставився з належною увагою до факту крадіжки з Культурної Бібліотеки Андера. І розцінив цю крадіжку відповідним чином: як бунт. «Дослідника», у якого виявили книгу, швиденько стратили за злочин проти андерського народу.

Так що замість галасливого скандалу по місту лише поповзли чутки про нібито мало місце визнання, зроблене цією людиною перед смертю, — визнання, в якому, як говорили, він видав решту учасників. Директор, який направив «Дослідника» в маєток, щоб його ім'я не пов'язували зі злочином проти народу, а також з метою припинення чуток, вирішив за краще подати у відставку. Далтон як офіційний представник міністра, який курує справу, з великою неохотою прийняв відставку зазначеного Директора, а потім видав спростування на якісь нібито визнання злочинця і офіційно закрив справу.

Одному старому другу Далтона невимовно пощастило, і він зайняв вакантний пост, до якого прагнув мало не все своє життя. Далтон першими потиснув руку новоспеченому директору. Більш вдячної і щасливої людини Далтон ще не бачив. Сам він теж був задоволений тим, що достойні люди, яких він любить і яким довіряє, щасливі.

Після цього випадку Бертран Шанбор прийшов до висновку, що його обов'язки вимагають більш тісної співпраці з помічником, і призначив Далтона ще й завідувати секретаріатом, що автоматично давало останньому владу над усім маєтком. Далтон же став підзвітний одному лише міністру. Саме це призначення і дозволило їм з Терезою переїхати в нинішні покої, які поступалися в розкоші лише покоям самого міністра.

Далтону здавалося, що Тереза рада цьому навіть більше, ніж він сам, якщо таке взагалі можливо. Вона просто закохалася в кімнати, отримані укупі з нинішнім високим становищем. Її цілком зачарували високопоставлені персони, серед яких вона тепер оберталася. І вона просто впивалася зустрічами з важливими і могутніми людьми, котрі приїжджали в маєток.

Ці гості, як і мешканці маєтку, ставилися до Терези з належною повагою, якої вимагав її високий статус, не дивлячись на те що більшість з них були шляхетного походження на відміну від самої Терези і Далтона. Далтон завжди вважав, що походження — дурниця і, всупереч думці декого, не грає настільки вже істотної ролі. Варто лише зрозуміти, що для процвітання куди як важливіші потрібні зв'язки і вірні слуги.