— А для чого вона потрібна?

— Вона допомагає захистити завісу. Коли нею користується бойовий чарівник, який володіє обома сторонами магії, вона викликає скрінів. Скріни — це сила, яка стереже кордон між світами.

— Що, якщо вона потрапить не в ті руки? Комусь, хто захоче допомогти Володарю?

Енн вимогливо потягнула його за сорочку.

— Ти занадто хвилюєшся, Річард. У мене є й інші справи. Мені пора до них повернутися. Старайся, дитя, вчися. Вчися управляти своїм Хань. Ти повинен вчитися, щоб допомогти Творцеві.

Річард повернувся до неї. Абатиса дивилася вдалину.

— Енн, чому Володар хоче заволодіти світом живих? Що йому це дасть?

Яка його мета? Її голос прозвучав м'яко і як би здалеку.

— Смерть — антитеза життя. Володар існує, щоб поглинати живих. Його ненависть до життя безмежна. Його ненависть настільки ж вічна, як його темниця смерті.

62

Річард, глибоко занурений у власні думки, крокував до кам'яного мосту.

Кілька днів він просидів у своїй кімнаті і роздумував. Коли сестри приходили, щоб провести уроки, він лише упівсили виконував завдання. Тепер він боявся навіть намагатися доторкнутися до свого Хань.

Уоррен дні і ночі пропадав в архівах, перевіряючи те, що розповів Річард, і намагаючись відшукати додаткову інформацію. У словах абатиси повинна бути хоч крихта правди, інакше чому ж Володар до сих пір не пройшов врата?

Річарду терміново було потрібно прогулятися. Йому здавалося, що в нього ось-ось лусне голова. Хотілося хоч ненадовго піти з Палацу.

Раптово поруч виникла Паша.

— Я тебе шукала.

— Навіщо? — Не зупиняючись і не дивлячись на неї, запитав Річард.

— Мені просто захотілося побути з тобою.

— Ну, я збираюся погуляти за містом.

— Не маю нічого проти прогулянки, — знизала вона плечима. — Не заперечуєш, якщо я піду з тобою?

Річард окинув її поглядом. На дівчині було легке відкрите плаття з глибоким трикутним вирізом. А день видався прохолодний. Ну, принаймні на ній ще лілова накидка. У вухах Паші виблискували золоті сережки, талію охоплював поясок, який, як і її намисто, складався з маленьких золотих медальйонів.

Так, виглядала вона прекрасно, але подібний наряд мало підходив для заміської прогулянки.

— На ногах у тебе ще легенькі тапочки? Паша виставила ніжку, взуті в чобітки з витисненої шкіри.

— Я спеціально їх замовила для прогулянок з тобою. «Спеціально замовила», буркнув про себе Річард. Він згадав, як образилася Паша, коли він заявив, що блакитне плаття їй не йде. Йому не хотілося ображати її знову, відіславши назад.

Адже дівчина просто намагається сподобатися йому. Може, подумав він, така компанія піде йому на користь.

— Ну добре. Можеш піти, якщо тільки не розраховуєш, що я буду розважати тебе бесідою. Паша заусміхалася і взяла його під руку.

— Я щаслива просто йти з тобою поруч.

Принаймні поки вони йшли по місту, присутність висячої у нього на руці Паші позбавило його від уваги жінок. Ті, що насмілювалися наблизитися, натикалися на її незадоволений погляд, а ті, що ігнорували цей погляд, отримували дещо інше: дотик її Хань. Ойкаючи від невидимого щипка, дами швидко ретирувалися.

Тепер Річард зрозумів, чому в Палаці займалися розведенням чарівників.

Вони хотіли отримати чародія, який володів би і Магією Приросту, і Магією Збитку.

Ну що ж, ось вони його і отримали.

Річард з Пашею мовчки брели вгору по стежці, залитій золотим вечірнім сонцем. Тут, на кам'янистих пагорбах, що височіли над містом, на відкритому просторі, Річард відчув себе краще. Хоч це і був усього лише самообман, але тут він відчував себе вільним. Він раптом пошкодував, що взяв із собою Пашу. Він уже кілька днів не бачився з Гратчем. Гар, мабуть, сильно скучив.

Річард досі не вирішив, як бути далі. Він не знав, чи все сказане абатисою правда, і не знав, чого більше боїться: того, що це брехня, або того, що це правда.

Паша, що тримала його під руку, раптово напружилася, вивівши Річарда зі стану похмурої замисленості і змусивши зупинитися. Дівчина неспокійно озиралася. По тому, як вона дихала, Річард зрозумів, що вона налякана.

— Що трапилося? — Шепнув він.

Вона нишпорила очима по навколишніх каменів.

— Річард, тут щось є. Будь ласка, давай повернемося.

Річард витягнув меч. Клинок наповнив тишу дзвоном. Річард нічого не відчував, не відчував ознак небезпеки, але Хань Паші явно торкнувся чогось, що налякало її.

Вона скрикнула. Річард різко повернувся. Через кілька каменів стирчала голова Гратча. Паша позадкувала.

— Все в порядку, він не займе тебе. Випроставшись на весь свій уже чималий ріст, Гратч невпевнено усміхнувся, оголивши ікла.

— Убий його! — Заверещала вона. — Це чудовисько! Убий його!

— Паша, заспокойся. Він тебе не зачепить. Вона продовжувала задкувати. Гратч, не рухаючись, переводив погляд з Річарда на Пашу, не знаючи, що робити.

Річард зрозумів, що дівчина може застосувати проти гара свою силу, і вклинився між ними.

— Річард! Ворушись! Його треба вбити! Це чудовисько!

— Він не займе тебе. Я його знаю. Паша… Дівчина розвернулася і помчала геть, лілова накидка розвівалася у неї за спиною. Річард глухо застогнав, побачивши, як вона скаче з каменя на камінь, збігаючи з пагорба. Він сердито глянув на Гратча.

— Та що з тобою? Навіщо тобі знадобилося її лякати? І чого тільки ти показуєш свою пику кому завгодно?

Вуха Гратча впали, плечі похилилися, і він запхикав. Коли у гара почали тремтіти крила, Річард підійшов до нього.

— Ну-ну, тепер уже пізно каятися. Іди сюди і обійми мене. — Гратч не піднімав очей. — Все буде в порядку.

Річард обійняв величезне кошлате створіння. Гратч нарешті відгукнувся. Він обхопив Річарда лапами і крилами, бурчачи від радості. Незабаром вони затіяли боротьбу.

Річард почав лоскотати гару ребра і возився з ним до тих пір, поки той не захихотів від щастя.

Коли вони заспокоїлися, Гратч сунув пазуристий палець в кишеню, де Річард зберігав локон волосся Келен. Він запитально подивився на Річарда-під волохатих брів розміром з рукоятку сокири. Юнак зрештою здогадався, що від нього хочуть.

— Ні. Це не та жінка. Зовсім інша. Гратч нахмурився. Це було вище його розуміння. Річард був не в настрої пояснювати, що локон, на який він весь час дивиться, не з голови Паші. Оскільки Гратч продовжував приставати, Річард знову затіяв боротьбу зі своїм волохатим приятелем. У Палац Річард повернувся вже в сутінках. Доведеться відшукати Пашу і пояснити, що Гратч — його друг, а не небезпечна тварина. Не встиг він рушити на пошуки, як назустріч йому вискочила сестра Верна.

— Так, значить, ти вигодував це дитинча гара, якого я веліла тобі вбити? Ти дозволив йому йти за нами?

Річард втупився на неї.

— Він же був зовсім безпорадним, сестра, Я не міг убити невинну істоту. Ми з ним потоваришували. Щось невиразно пробурмотівши, вона провела рукою по обличчю.

— Як це не безглуздо, але, здається, я можу зрозуміти. Тобі потрібна компанія, потрібна підтримка, і ти, безумовно, не хотів її від мене.

— Сестра Верна…

— Але навіщо ти показав його Паші?

— Я не показував. Він сам висунувся. Я поняття не мав, що він там. Паша перша помітила його. Сестра Верна роздратовано зітхнула.

— Люди тут бояться чудовиськ. Вони їх вбивають. Паша прибігла до сестер з криком, що в пагорбах сидить чудовисько.

— Я їм все поясню. Примушу їх зрозуміти…

— Річард! Послухай мене! — Він ступив назад і мовчки чекав продовження. — У Палаці вважають, що ручні тваринки заважають учням оволодіти Хань. Тут вважають, що це відволікає від навчання. По-моєму, це дурість, але тим не менш це так.

— І що? Хочеш сказати, вони спробують перешкодити мені бачитися з ним?

Сестра нетерпляче торкнулася його руки.

— Ні, Річард. Вони думають, що це злісна тварюка, яка може напасти на тебе. Вони думають, що ти в небезпеці. Поки ми тут з тобою розмовляємо, сестри організують пошукову партію. Вони збираються загнати його і вбити. Заради твого ж блага.