Изменить стиль страницы

— Фред, ти наступний, — звеліла пухкенька жіночка.

— Я не Фред, а Джордж, — обурився хлопець. — Шановна, і ви ще називаєте себе нашою мамою? Невже ви не бачите, що я Джордж?

— Вибач, любий Джордже.

—Жартую, я Фред, — усміхнувся хлопець і пішов.

Близнюк гукнув услід, щоб він поспішив, і той, напевне, послухався, бо наступної миті його не стало — але як йому це вдалося?

Тепер уже третій брат заквапився до турнікета, де компостують квитки. Ось він майже там, — і враз, цілком несподівано, його ніде немає.

Що залишалося робити?

— Перепрошую, — звернувся Гаррі до пухкенької жінки.

— Вітаю, любий, — відгукнулася вона. — Вперше до Гоґвортсу? Рон також новенький.

Жінка показала на останнього, найменшого сина. Він був високий, худий і довгов'язий, мав ластовиння, великі руки й ноги та довгий ніс.

— Так, — признався Гаррі. — Але річ у тому… у тому, що я не знаю, як…

— Як знайти платформу? — лагідно підказала жінка, і Гаррі ствердно кивнув.

— Не журися, — мовила вона. — Треба просто йти до турнікета між дев'ятою й десятою платформами. Не зупиняйся і не бійся, що наскочиш на нього, це дуже важливо. Якщо переживаєш, то найкраще взяти й побігти. Давай, біжи поперед Роном.

— Е-е… добре, — кивнув Гаррі.

Він розвернув візочок і придивився до турнікета, що видавався досить міцним. Почав іти до нього. Пасажири, які прямували до дев'ятої й десятої платформ, штовхали Гаррі, і він пришвидшив ходу. Ще трохи — і він просто вріжеться в той компостер для квитків… Пхаючи візочок, Гаррі побіг… турнікет наближався, а він уже й зупинитися не міг… візочок тягнув його за собою… лишалося ще півкроку, і Гаррі заплющив очі, чекаючи зіткнення…

Але нічого не сталося… він біг і далі… тоді розплющив очі.

Біля платформи, заповненої людьми, стояв яскраво-червоний паротяг. Угорі на ньому був напис: "Гоґвортський експрес, 11-та година". Гаррі озирнувся й на місці квиткового компостера побачив ковану залізну арку з написом "Платформа номер дев'ять і три чверті". Він таки досяг свого.

Над головами гомінкої юрби слався дим паротяга, а між ногами снували коти найусілякішої масті. Роздратоване ухання сов перекривало загальний галас і скрегіт важких валіз.

Перші кілька вагонів уже були забиті учнями, дехто з них перехилився з вікон і розмовляв зі своїми родинами, а дехто сварився за кращі місця.

Гаррі зі своїм візочком рушив уздовж платформи, шукаючи вільного місця. Він проминув кругловидого хлопця й почув, як той нарікає:

— Бабусю, я знову десь жабку загубив.

— Ох, Невіле, — зітхнула літня жінка. Навколо хлопця з кісками в стилі регі зібрався невеличкий натовп.

— Дай глянути, Лі, ну, швидше.

Хлопець підняв накривку коробки, яку тримав у руках, і всі пронизливо заверещали, бо звідти вистромилася чиясь довга волохата лапа.

Гаррі пробивався крізь натовп, аж поки майже у хвості потяга знайшов незайняте купе. Спочатку він заніс туди Гедвіґу, а тоді став штурхати і пхати до дверей вагона валізу. Гаррі намагався поставити її на східці, та заледве відривав від землі один її край, і двічі боляче прибив собі ноги.

— Допомогти? — озвався один з рудих близнюків, з якими Гаррі зустрівся коло турнікета.

— Так, будь-ласка, —засапавшись, мовив Гаррі.

— Гей, Фред! На поміч!

З допомогою близнюків Гарріну валізу нарешті запхали до купе.

— Дякую, — сказав Гаррі, прибравши з очей змокрілу чуприну.

— Що це? — зненацька запитав один близнюк, показуючи на шрам у формі блискавки.

— Оце так! — вигукнув другий близнюк. — То ти?..

— Це він, — підтвердив перший близнюк. — Це ж ти? — звернувся він до Гаррі.

— Хто? — розгубився Гаррі.

— Гаррі Поттер, — разом вимовили близнюки.

— А, він! — здогадався Гаррі. — Ну, так, це я.

Обидва хлопці витріщилися на нього, й Гаррі відчув, що червоніє. Аж тут, на превелику його втіху, з відчинених дверей вагона долинув голос:

— Фред! Джордж! Де ви там?

— Мамо, ми тут!

Глянувши востаннє на Гаррі, близнюки вийшли з вагона. Гаррі сів біля вікна і міг нишком стежити за рудоволосою родиною на платформі й чути їхню розмову. Мати щойно витягла носову хустинку.

— Рон, у тебе щось на носі.

Найменший хлопчик випручувався, але вона міцно його вхопила й стала витирати кінчик носа.

— Мамо, пусти! — пручався він.

— Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик має сось на носику? — глузливо перекривив малого один з близнюків.

— Заткнися! — розгнівався Рон.

— А де Персі? — запитала мама.

— Вже йде.

З'явився найстарший хлопець. Він уже встиг перебратися в чорну гоґвортську мантію, і на грудях у нього Гаррі помітив блискучий срібний значок із літерою "С".

— Мамо, я ненадовго, — сказав хлопець. — Я в голові поїзда, там є два купе для старост…

— О, то ти вже староста, Персі? — здивовано запитав один із близнюків. — Чого ж ти нам нічого не сказав? Ми навіть не здогадувались.

— Стривай, здається, він щось казав, — встряв інший близнюк. — Одного разу…

— Або й двічі…

— Одну хвилину…

— Цілісіньке літо…

— Замовкніть! — урвав їх староста Персі.

— А як це ти отримав нову мантію? — знову причепився один із близнюків.

— Бо він — староста, — сказала мати з любов'ю. — Гаразд, любий, добре вчися, а як приїдеш, пришли сову.

Вона поцілувала Персі в щоку, і він пішов. Тоді повернулася до близнюків:

— А ви обидва… дивіться мені, поводьтеся цього року чемно. Якщо я отримаю ще одну сову з повідомленням, що ви… висадили в повітря туалет або…

— Висадили туалет? Та ми до нього й близько не підходимо!

— Але ідея чудова. Дякуємо, мамо.

— Нема чого реготати. І пильнуйте Рона.

— Нема плоблем, ми пло Лонцика подбаємо.

— Заткнися! — повторив Рон. Він був майже такий самий заввишки, як близнюки, а його ніс іще й досі пашів від маминої хустинки.

— Гей, мамо, знаєш що? Вгадай, кого ми зустріли в поїзді?

Гаррі відсахнувся від вікна, аби ніхто не побачив, що він дивиться.

— Пам'ятаєш того чорнявого хлопця на вокзалі біля нас? Знаєш, хто то?

— Хто?

— Гаррі Поттер!

Гаррі почув голос маленької дівчинки.

— Ой, мамо, можна я піду подивлюся на нього в поїзді! Мамусю, будь ласка!..