Гострохвостий. (ти­хо сам до се­бе). Яка теп­ла в неї ду­ша! Що то як­би до сiєї ду­шi, до сього лич­ка та Євфро­си­ни­не зо­ло­то, та Євфро­си­ни­ну крам­ни­цю з кра­мом, та Євфро­си­нин ро­зум, та Євфро­си­ни­нi ку­че­рi! Тут моє ко­хан­ня… та… (го­лос­но.) Кра­со моя! Сер­це моє! (Обнi­має Олен­ку.)

Гострохвостий, Оленка й Горпина.

Горпина (вхо­дить). Го­туй ли­шень, Олен­ко, обiд, бо вже ку­ми йдуть справ­ля­ти день мо­го свя­то­го ян­го­ла.

Гострохвостий. (заг­ля­дає в вiк­но). Йдуть! Ма­буть, сам бог їх не­се на по­вiт­рi на кри­лах. Та й чи­ма­ла ж че­ре­да су­не!

Горпина. Ме­не бог не скрив­див ку­ма­ми. Хва­ли­ти бо­га, не цу­ра­ються ме­не, прос­тої, мо­го хлi­ба й со­лi.

Гострохвостий. Я й сам не люб­лю тих, що цу­ра­ються хлi­ба й со­лi; я так ж люб­лю та­ких гор­дих лю­дей, що їм го­ло­ви пос­ти­нав би.

Ті самі, гості й Педоря.

В ха­ту вхо­дять міщанки; де­якi з ко­ши­ка­ми, де­якi уб­ра­нi в праз­ни­ко­ву оде­жу.

Міщанки. Доб­ри­день вам, Гор­пи­но Кор­нiївно! З днем ва­шо­го ян­го­ла поз­до­ров­ляємо вас! Дай вам бо­же, чо­го ви тiльки за­ба­жаєте со­бi з не­ба! А ва­шiй доч­цi пош­ли бо­же гар­но­го же­ни­ха.

Оленка й Гострохвостий ос­мi­ха­ються.

Горпина. Сi­дай­те ж, щоб ста­рос­ти сi­да­ли в ме­не.

Деякi сi­да­ють.

Гострохвостий. (до гос­тей). Ой кум­ки мої, го­луб­ки мої, цо­ко­туш­ки мої! От пи­рiж­ки, так пи­рiж­ки у Гор­пи­ни Кор­нiївни! Не­дур­но вас тут пов­нi­сiнька ха­та! Знаєте й ви, де ра­ки зи­му­ють!

Одна міщанка. Та й чи не жарт­ли­вий же з бi­са оцей язи­ка­тий па­нич, та ще й гар­ний! Не за­чi­пай­те нас, бо як при­че­пи­мось усi, то му­си­те нам ста­ви­ти мо­го­ри­ча!

Гострохвостий. А за­чi­пай­те ме­не! Я ду­же люб­лю, як мо­ло­ди­цi ме­не за­чi­па­ють… але тiльки мо­ло­дi, чор­ноб­ри­вi, та­кi, що тiльки морг­ни, та й… гм…

Міщанки. Хи-хи-хи! Оцей па­нич на­го­во­рить три мiш­ки гре­ча­ної вов­ни! Хи-хи-хи! Ве­се­ла ма­ти ро­ди­ла вас, ве­се­лий i син вдав­ся.

Горпина (до гос­тей, що сто­ять). Але чо­го ж оце ви стоїте? Сi­дай­те ж у ме­не, будьте лас­ка­вi. Сi­дай­те, ку­мо! Сi­дай­те, сва­хо! Сi­дай­те, ку­ма­сю! Про­шу по­кiр­но, кум­ко!

Гострохвостий. Та й ку­мiв же в вас. Ма­буть, ви пе­рех­рес­ти­ли ввесь Київ.

Горпина (кри­чить у две­рi). Пе­до­ре! Пе­до­ре! А внось сю­ди сто­ли! Розс­тав­ляй сто­ли, та се­ред ха­ти, щоб нам бу­ло прос­тор­нi­ше ба­ла­ка­ти й пи­ти.

Гострохвостий. От i я по­мо­жу. (Бi­жить i з Пе­до­рею вно­сять один стiл, по­тiм дру­гий i став­лять їх се­ред ха­ти.) Та по­вер­тай­ся, Пе­до­ре, так пруд­ко, як я! На­си­лу во­ло­че но­ги!

Педоря. За ва­ми по­хо­пиш­ся! Не всім та­кi нiж­ки ма­ти, якi бог дав па­но­вi.

Гострохвостий. Але в цiй ха­тi язи­ки! Зiб­ра­лись з усiх Ко­жум'якiв.

Одна міщанка. Ще й з Ли­бе­дi при­бу­ли на по­мiч, хи-хи-хи!

Горпина. Чо­го це ти, Олен­ко, стоїш, не­на­че при­ве­зе­на не­вiст­ка! Зас­те­ляй сто­ли та по­да­вай пляш­ки та чар­ки. Вже мої ку­моч­ки та й зас­ку­ча­ли.

Гострохвостий. Ой-ой! (Зiт­хає.) Ще й як зас­ку­ча­ли без ча­роч­ки!

Горпина. Як я бу­ду йти за­мiж, то вiзьму вас со­бi за сва­та.

Гострохвостий. Еге! Доб­ре! За сва­ху! А я вам по­дам ре­ше­том во­ди, як ви бу­де­те си­дi­ти на по­са­дi.

Горпина (вда­рив­ши ку­лак об ку­лак). От­же ж нi­як не пе­ре­го­во­риш оцього па­ни­ча, їй-бо­гу, не пе­ре­го­во­риш.

Гострохвостий. То пок­лич­те на по­мiч з де­сять ку­мiв, то, мо­же, й пе­ре­го­во­ри­те. Пе­до­ре! А де ж пи­ро­ги! Ке сю­ди пи­ро­ги! Та чи всі, бо я й знаю, скiльки їх усiх у ма­кiт­рi: п'ятде­сят, ще й шiсть.

Міщанки. Ха-ха-ха! їй-бо­гу, знає, скiльки пи­ро­гiв у ма­кiт­рi!

Педоря. Та тут па­нич ла­зи­ли, як кiт, по горш­ках.

Горпина. Геть со­бi, йди до пе­чi. Ще й во­на! Вип'ємо ж по чар­цi за жи­вих й за мерт­вих! (На­ли­ває й п'є.) Щоб жи­вим жи­ти й не вми­ра­ти, а по­мер­шим, ко­ли по­мер­ли… ет… (ма­хає по­рожньою чар­кою).

Гострохвостий. Бо­дай не вста­ли…

Всі. Ой, хто ви­дав так го­во­ри­ти! Це з ве­ли­ко­го ро­зу­му та в го­ло­ву за­хо­ди­те! Оце так!

Горпина. Гля­дiть ли­шень, ви, ве­ли­ко­ро­зум­нi! Го­во­рiть, та не про­го­во­рюй­тесь! Мерт­вi ле­жать на Ще­ка­ви­цi та нi­ко­му не шко­дять, а жи­вi ча­сом ду­же й ду­же шко­дять.

Гострохвостий. (на­ли­ває чар­ку). Про ме­не, вип'ємо й за здо­ров'я мерт­вих. Пош­ли, бо­же, з не­ба, чо­го нам тре­ба! По­мер­шим чар­ка, а нам го­рiл­ка! (Ви­пи­ває.)

Горпина хо­дить кру­гом сто­ла i на­ли­ває всiм

Мiщанки ви­пи­ва­ють i при­ка­зу­ють.

Одна міщанка. Да­руй же, гос­по­ди, цей праз­ник про­во­ди­ти, бу­ду­що­го ро­ку дiж­да­ти.

Друга міщанка. Щоб ми дiж­да­ли в доб­ро­му здо­ров'ї пи­ти за ку­му й на бу­ду­щий рiк, як те­пер п'ємо жи­венькi та здо­ро­венькi.

Гострохвостий. (на­ли­ває й при­ка­зує до чар­ки). А звiд­кiль ти? - 3 Ром­на! - А бi­лет є? - Не­ма.- В тюр­му шельму! (Ра­зом вли­ває чар­ку в рот. До од­нiєї мi­щан­ки.) Чо­го ж ви си­ди­те та не ки­даєте в тюр­му без­бi­лет­них бро­дяг?

Міщанка. Я не ли­хо­го ро­ду.

Ті самі й Бублейниця Марта.

Марта (вхо­дить з ко­ши­ком на ру­цi). Доб­ри­день вам, Гор­пи­но Кор­нiївно! Ой, ви­ба­чай­те ме­нi, кум­цю-го­луб­цю! Бi­га­ла з буб­ли­ка­ми та тро­хи не про­бi­га­ла ва­ших свя­тих iме­нин. На­си­лу зга­да­ла!

Гострохвостий. А та­ки не про­бi­га­ла, зга­да­ла.

Бублейниця. Ав­жеж! Чи то мож­на по­ми­ну­ти ха­ту моєї до­ро­гої ку­моньки. (Цi­лується три­чi з Гор­пи­ною.) Поз­до­ров­ляю ж вас, моє сер­це, з ва­ши­ми iме­ни­на­ми. Дай вам бо­же з не­ба, чо­го вам тре­ба, чо­го тiльки ви про­си­те в бо­га. Доб­ри­день вам, Олен­ко! (Цi­лується.) Доб­ри­день вам, су­сiд­ки! (Цi­лується з гiстьми.)

Гострохвостий. А зо мною i не мож­на цi­лу­ва­тись? Ко­ли цi­луєтесь, то цi­луй­тесь зо всi­ма пiд­ряд.

Бублейниця. Хi­ба ж ви ку­ма, щоб з ва­ми цi­лу­ва­тись? А я оце за­бi­га­ла до су­сi­ди та ви­пи­ла по чар­цi, а це з гос­тей та знов у гос­тi!

Горпина. То й доб­ре! Сi­дай­те ж, будьте лас­ка­вi!

Бублейниця. Еге! Де вже там си­дi­ти! Ме­нi аж тан­цю­ва­ти хо­четься, так ве­се­ло бу­ло в су­сi­ди!

Всі. То й тан­цюй, а ми по­ди­ви­мось!

Бублейниця (прис­пi­вує).

Горпина (з чар­кою). От люб­лю за ве­се­лий зви­чай! От люб­лю! (Цi­лується.) Сi­дай­те ж.

Ті самі й Башмачниця.

Башмачниця Орина (вхо­дить з ко­ши­ком). Доб­ри­день вам, iме­нин­ни­це! Поз­до­ров­ляю з iме­ни­на­ми! А я оце йду в лав­ку з че­ре­ви­ка­ми та зга­да­ла, що в сiй ха­тi сьогод­нi го­рi­лоч­ку п'ють, та й за­бiг­ла на ча­сок. На­те й ме­не, на­те й мiй глек на ка­пус­ту!

Горпина. Спа­си­бi, моє сер­це! Спа­си­бi, що зга­да­ла ме­не, ста­реньку ку­му.

Гострохвостий. Iще ку­ма! Ма­буть, у вас на всім свi­тi не­ма лю­дей, та все ку­ми. Ва­ши­ми ку­ма­ми мож­на на Днiп­рi греб­лю за­га­ти­ти й Чор­то­рию за­ки­да­ти.