Відповідь: Правдива релігія, істинне християнство завжди трактувало Біблію як належить, тобто по духу, за принципом, що виражений у самому Писанні: “Буква вбиває, а дух оживляє” (див. 2 Коринфянам, 3 розділ, 6 вірш).

“Відкинь непотрібність історії (біблейської історії!), – наставляє святий Кирило Олександрійський (375 – 444 рр.), – і зніми ніби деревину букви, та дійди до самої серцевини рослини, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, і споживи в їжу”.

“Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували.

Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться”, – попереджає апостол Павло (2 Тимофію, 4 розділ, 3–4 вірші).

Насправді не місив Бог глини в кориті, та не ліпив із неї Адама. Також не вдихав йому через соломинку, або за допомогою якогось шланга, дихання життя, і не виймав під наркозом ребра його. Покиньте байки нерозумним дітям!

“Це все в притчах Ісус говорив (в притчах – тут: мовою символів), і без притчі нічого Він їм не казав (!),

щоб справдилось те, що казав був пророк, промовляючи: «Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу…” (Матвія, 13 розділ, 34–35 вірші).

Біблія – книга духовна, і розуміти її потрібно духовно. Як влучно висловився Джеймс Хеттон, англійський геолог: “Не варто розглядати Святе Писання в якості підручника з геології чи будь-якої іншої науки”.

Адам і Єва – не просто перші представники роду Homo sapiens, але й біблійний символ, архетип людства – першої цивілізації взагалі, і людей віри зокрема. Ім’я Адам означає “Земний” – тут, буквально, “створений із землі”: з хімічних елементів землі шляхом еволюції тваринного світу планети. Єва – “Життя”. Чоловік біблійною мовою символізує віру та розум; жінка – відповідно – життя й чуттєвий світ людини. На іншому рівні Чоловік – Господь, Христос; Жінка – Церква. Чоловік – людина віри; жінка ж – громада:

“Покине тому чоловік (муж віри) батька й матір (старе своє розуміння смислу буття і старе, гріховне життя своє), і пристане до дружини своєї (до життя праведного), – і будуть вони обоє одним тілом.

Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву!” (Ефесянам, 5 розділ, 31–32 вірші).

Таким чином, Адам – суть перші люди віри. Ребро його – кістяк Церкви Божої, першоапостоли людства (ребра захищають серце та дихання, тобто віру й благодать Всесвятого Духа, перебуваючу в церкві праведників). Єва ж – власне церковний загал, маси віруючих та вірних, тіло Христове.

“І сотворив Господь Бог людину з пороху земного…” (див. перші глави першої книги Біблії, “Буття”). Тут – створив людину у всій повноті її: як дух, душу (розум, волю, емоції), так і тіло. За словом Серафима Саровського:

“Усі ці три складові нашого єства сотворені були з пороху земного, і Адам не мертвим був створений, але діючою тваринною істотою, подібно до інших Божих створінь, які живуть на землі”.

А “…І дихання життя вдихнув у ніздрі її” – це дихання благодаті Всесвятого Духа. За Серафимом:

“Але ось в чому сила, що коли б Господь Бог не вдихнув потім в обличчя його дихання життя, тобто благодаті Господа Бога Духа Святого що від Отця походить, і в Сині покоїться, і заради Сина в світ посилається, то Адам, як би не був він досконало і прекрасно створений над іншими Божими створіннями як вінець творіння на землі, усе ж таки був би не маючим всередині себе Духа Святого”.

Тобто, не маючим ні молитви серця, ні внутрішнього боговідання, ані богоспоглядання, як вищої форми містичного досвіду. А не маючи містичного досвіду Божественної реальності Адам був би духовно мертвим перед Господом. Тому дано було людині сприйняти цю Благодать, і “…стала людина живою душею”.

“І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон…” Тут “сон” – це бачення істини, одкровення Господнє, як сказано: “у сні, у видінні нічному, коли міцний сон на людей нападає, в дрімотах на ложі, – тоді відкриває Він вухо людей і настрашує їх осторогою…” (див. Йова, 33 розділ, 14–16 вірші).

Цей “сон” – від Бога, сон позитивний, так би мовити “сон із знаком плюс” (кажу так, бо є й “сон” зі знаком мінус – символ лінивства, недбальства, інертності нашої; також “сон” як емблема “приспання” – стишення, приборкання нашої злої волі через допущення нам від Бога певних скорбот та проблем). Як видно, “вечірній Адам” (“І був вечір, і був ранок: день шостий…” Нагадаю, що біблійний “день”, – староєврейською мовою “йом”, що означає також “період”, “етап”, – починається саме “з вечора”) росте, піднімається над звірячими своїми інстинктами, і кінець кінцем стає “Адамом вранішнім” – духовним, який живе благодатним богопізнанням, удосконаленням духа. Він (маються на увазі найперші, найстійкіші, найдосконаліші із тих, кому відкрився цей досвід, відкрилася Істина) досягає стану досконалості, і є поки що самодостатнім: його діяльність не розповсюджується назовні – він “спить”, блаженствує, “дрімає на ложі”.

Але “Не добре, щоб бути чоловіку (вірі, істині) самотнім”. Віра повинна розповсюджуватися! Царство Боже, як розчина в тісті, має розростатися в серцях людських: “Плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю…”

“…І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце…”

Тілом, а не м’ясом! Господь є глава, а Церква – містичне Тіло Його... Читаймо і розуміймо Слово Боже по духу – і тільки тоді нам відкриється справжнє його значення!

“Відкинь непотрібність історії…”

СТРАЖДАННЯ І СЛАВА

З листа читача: Праведники часто страждають… і ось релігійні діячі знайшли вихід: втішили віруючих звабою вічного життя в загробному світі…

Відповідь: В дійсності страждання цього часу є ніщо у порівнянні з тією Славою, яка відкривається в нас. Слава і благодать присутності Бога в Біблії – суть слова синоніми. Бо саме через солодке наповнення миром і радістю духовного богоспоглядання, завдяки відчуттю присутності Божества у серці запалюється молитва славослов’я. Таким чином, присутність Бога й народжує славу Божу. І не тільки колись, за гробом, але вже тут і зараз! Як і сказав Господь: “Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі” (Марка, 9 розділ, 1 вірш).

Хтось скаже: як же “побачать”, якщо з тієї пори пройшло он уже 2000 років, а Царства Божого й до цього часу немає?.. Є! Є воно! Бо Царство Боже всередині нас, і ті, хто докладає зусиль, здобувають його! Воно як розчина, яку жінка кладе на три міри борошна, поки не вкисне все тісто. А починається воно – зі слова Божого: “Споконвіку було Слово…” Затим зерно Слова втілюється в житті нашому: “І Слово сталося тілом…”, народжуючи в нас живу прорість віри. А та, в свою чергу, приносить плоди благодаті Всесвятого Духа, як сказано – “в тридцять, шістдесят і сто разів”. “І ми бачили славу Його…” (див. Івана, 1 розділ).

Слово – Віра – Благодать; Віра – Надія – Любов; Отець – Син – Дух Святий. Ці три перебувають в єдності нероздільній, але на кожному етапі духовного зростання, “сквашування” тіста нашого життя, домінує щось одне.

Містичний досвід як практика бачення слави Божої починається з духовних осяянь: раптом на серці стає так добре, так тихо і тепло... На очі навертаються сльози, і сльози ці – не сльози болю, жалкування чи образи. Ні! Це сльози розчулення... Зовсім нове, а точніше давно забуте – світле, дитяче відчуття щастя переповнює тебе, і хочеться одночасно і плакати, і сміятися від ніжності й неземної любові до всього сущого, до Когось, Кого не бачимо, але присутність Кого уже відчуваємо за всім оцим... І тебе охоплює до цього незнане відчуття благоговійності і… мудрості.