Кукса і Дран­ко. Хіба ж ми з ва­ми не здрасту­ва­лись?

Писар. По справці ока­зується, що ні!

Дран­ко (прос­тя­га ру­ку). То здрас­туй­те!

Кук­са (тож). Моє пош­теніє!

Писар (стис­ка ру­ки). Доб­ро­го здо­ров'ячка! Як ви собі по­жи­ваєте?

Дранко. Та так, по­ма­неньку!

Кукса. По­ле­геньку: то ско­ком, то бо­ком!

Писар. Ну, сла­ва бо­гу! Що ж у вас тут но­во­го?

Дранко і Кук­са. О, вже знов по­ча­ли! Та мерщій-бо!..

Писар. Чо­го це ви до ме­не при­ли­паєте?

Дран­ко і Кук­са. Та де ж лис­ти?

Писар. Лис­ти? Лис­ти там, де їм слід бу­ти,- на де­реві!

Дранко. Та ні, лис­ти ті, письма?

Кук­са. Те, що чор­ни­лом по бу­мазі…

Пи­сар. А, письма? У во­лості!

Дранко. То так би й ка­за­ли зра­зу! (До Кук­си). Побіжи­мо, сусіде?

Кукса. А що ж, пош­кун­де­ляємо.

Пи­сар. Во­лость замк­не­на.

Дран­ко і Кук­са. А в ко­го ж ключ?

Пи­сар. У ко­го на­ле­жить йо­му по за­ко­ну бу­ти. За­кон по­ка­зує: "Пе­чать у стар­ши­ни, бля­ха у соцько­го, кни­га у збор­щи­ка, а ключ у пи­са­ря!" Пи­сар єсть ключ до вся­ких ділов!..

Дранко і Кук­са. Так одімкніть!

Писар. Одімкнуть не шту­ка, ко­ли б не зар­жавів…

Дранко. Лоєм по­мастіть…

Кукса. Або оли­нав­том…

Писар. Не без­по­кой­тесь! Я всі свої арих­ме­ти­ки і без вас понімаю!

Дранко і Кук­са. Ну?

Писар. Не ну­кай­те, не по­ве­зе… А як засіпаєте, то ще й хви­цать поч­не!

Дранко і Кук­са. Мо­ро­ка з ва­ми - та й годі!

Писар. Скажіть мені, лю­безнійші мої при­ятелі і ми­лос­тиві го­су­дарі: як ви зби­раєтесь ку­ди їхать, чи ви го­дуєте ко­ней?

Дранко. Хто ж цього не зна?

Кукса. Не по­го­ду­вав­ши, не поїдеш!

Писар. І об­ро­ку даєте?

Дранко. Як не да­си вівса, не побіжать!

Кукса. Що й ка­зать, з дво­ру не ру­шать, прис­та­нуть.

Писар. Ста­ло бить, їха­ти: тпру?

Дранко і Кук­са. А так, так: тпру!

Писар. От вам і вся політи­ка! Ро­зум­но вам?

Дранко і Кук­са. Ні!

Писар. Так слу­хай­те ж, я вам роз­тов­кую усе по пунк­тах і по па­раг­ра­фах:

Как без політи­ки жи­ти
На цім хи­мернім світі?
Чи вик­ре­шеш з кре­ме­ню.
Вог­ню без кре­са­ла?
Чи со­лод­ко їсться
Борщ го­лий без са­ла?
А ко­ли до сма­ку
Пам­пуш­ки без час­ни­ку,
Без олії га­луш­ки
Або ри­ба без юш­ки?
Не знаю, па­но­ве,
Как на ваші зу­би,
А я від тії стра­ви
Од­вер­таю гу­би!
Кож­ний пи­сар спо­конвік -
Політич­ний чо­ловік:
Нельзя йо­му сло­ва свої
На вітер пус­ка­ти,
За все він по­ви­нен
Гребувати пла­ти…
Бо во­лос­ний пи­сар,
Што в слю­сарні слісар,
Што у плузі че­рес­ло
Або в човні те вес­ло.
Не знаю, па­но­ве,
Як вам це здається?
Я. ж ма­ра­кую,
Што скрізь так ве­деться!
Тепер візьмем ко­го з се­лян,
Не з гро­шо­ви­тих, а з бідних ми­рян:
Чи знай­деться хоч один
Такий вже не ла­сий,
Щоб йо­му пе­ред різдвом
Не сни­лись ков­ба­си,
А у піст та­рань, ча­хонь,
Осе­ле­дець ча­сом,
Після ж чар­ки, на похмілля,
Хрін та редька з ква­сом?..
Не знаю, па­но­ве,
Што частіш вам сниться,
А што тій бідноті,
То щоніч М'ясниці!..
От гро­шо­ви­тий - то інша стат­тя,
Тих без­печніше пов­сяк­час жит­тя:
Не потіє, не хворіє,
Кар­бо­ванці ліче,
Усіх го­нить, зне­ва­жає
І всім дулі ти­че!
Лю­ди всі йо­му мов­чать,
До­ки гро­ши­ки бряж­чать!..
І довіку, добрі лю­ди,
Гро­шо­ви­тий в шані бу­де,
Бо гроші над на­ми
Завж­ди ке­ру­ють,
За гроші і дурні
Ро­зум ку­пу­ють!
Тепер, па­но­ве, скажіть мені,
Как без політи­ки жить на селі?
Чи мож­на ж нам, пи­са­рям,
Во­ро­ни ло­ви­ти,
Ко­ли світ та­кий нас­тав,
Што кра­ще й не жи­ти?
Потому я й не дрімаю
І, де долж­но, за­пус­каю,
Буд­то би для ра­ди шту­ки...
У чужі ки­шені ру­ки…
Не знаю, па­но­ве,
Как це вам здається,
А меж на­ми, пи­са­ря­ми,
Вездє так ве­деться…

Дранко і Кук­са. А лис­ти ж наші як?

Пи­сар. Те­пер я піду до­до­му, по­обідаю та ля­жу відпо­чи­ти…

Дранко. Та це вам за­ма­ру­ди­лось под­ра­ту­вать нас, чи як?

Кукса. Нічогісінько не роз­бе­ру!

Писар. Од­на­че про­ща­вай­те! Завт­ра, як не за­бу­ду, то при­не­су вам лис­ти.

Дранко і Кук­са. Та це до завтрього жда­ти?

Писар (ди­виться на обох). Ач, які не­хитрі! Ну, как ви­дю, то з ва­ми з не­ви­ра­зи­мою хви­ло­зопією не­да­ле­ко доїдеш: чи ви справді, чи при­ки­ди­ваєтесь? Нев­же ви зовсім не до­га­да­лись?

Дранко. Я ні, я зовсім не­до­гад­ли­вий!

Кукса. А мені роз­жуй­те і в рот по­ложіть, то я й тоді не до­га­да­юсь. Хіба вже ска­же­те: їж! А то так і бу­ду сто­ять, роз­зя­вив­ши ро­та.

Писар. Справді?

Дранко. А так, так! Во­ни у нас такі!

Писар. Ста­ло, бу­дем го­во­рить пря­мо?

Дранко і Кук­са. Пря­мо кра­ще!

Писар. Как уп­ря­мо, так і пря­мо! Уплатіть мені, то й лис­ти за­раз по­лу­чи­те!

Дранко. Так би зра­зу й ка­за­ли!

Кукса. А то й по­ча­ли за­ки­дать про ко­ней та про овес!

Дранко. Та про якусь політи­ку!

Писар. Так­су ви мою знаєте?

Дранко і Кук­са. А яка?

Писар. Перш бу­ла по п'ята­ку, а те­пер воз­ви­ше - а то по гри­ве­ни­ку! Бо скрізь те­пер ідьоть на по­ви­шеніє!

Кукса (убік). От чортів дряпіжник! (Вий­має з ки­шені гроші). На­те вам!

Писар. А вам зводьте лист.

Дранко. Зводьте і мої! (Дає гроші).

Писар (дає лист). По­жа­луй­те і вам!

Кукса (обійшов­ши тро­хи, ма­нить пальцем пи­са­ря). На ча­си­ноч­ку!

Дранко (тож ма­нить собі). На хви­ли­ноч­ку!

Писар. Чо­го?

Кукса. Ми­лості про­сю!

Дранко. Будь лас­ка!

Писар. Так­са теж воз­ви­ше­на: за про­чи­таніє де­сять копійок, за од­пи­саніє - двад­цять.