Входить Одарка.

Одарка (ще з порога лається). Чи не сто чортів його матері з чередником! Бодай його взяла завійна!

Мар'яна. Чого ви, мамо, лаєтесь так дуже?

Одарка. Іди під три чорти! Через тебе пропустила череду, телиця ряба вскочила до Окунів, слинявий Семен заняв в загін, тепер хоче зцупить штрап!

Мар'яна. Не сердьтесь, мамо, телицю віддадуть і так.

Одарка. Тепер у полі чорно; настоїться голодна там, в загороді, бідна скотина!

Мар'яна. Та я зараз піду сама у двір до Окунів і телицю прижену, - заспокойтесь.

Одарка. Тебе пошли, то там і сядеш! Ходім умісті, а хату замкнем.

Мар'яна. Ходім.

Входить Михайло.

Михайло. Добривечір! Чого ви так гукаєте, паніматко, що аж на улиці чуть?

Одарка. Гукав би і ти! Телицю твій слинявий Семен заняв мою.

Михайло. Нехай не ходе яга чуже! Тепер платіть карбованця.

Одарка (сердито). Де я тобі у біса його візьму?

Михайло. Про мене, де хочете. А котру телицю: рябу чи полову?

Одарка. Рябу, щоб тому Семенові в очах рябіло!

Михайло. Гарна теличка, жалко, а прийдеться продать, як не дасте карбованця.

Одарка. За віщо карбованця? Що вона за шкоду тобі зробила?

Михайло. За те, що дуже вибрикує і осовує рови.

Одарка. Який там у чорта рів, коли скотина перелізе?

Мар'яна. Та годі, мамо, хіба не бачите, що він дратує вас?

Одарка. Що ж я йому, собака, чи що?

Михайло. Та не сердьтесь! Нате шапку, покажете Семенові, то він віддасть телицю вам, а я у вас поки посидю. Тілько не забудьте там шапку, назад принесіть, а то прийдеться без шапки йти по вулиці, то ще подумають, що в куми звав...

Мар'яна. Забалакав!.. Та не баріться, мамо!

Михайло. А чого ж спішить? Там у мене Семен такий молодець, а мати ще не стара... Чого доброго... Ха-ха!

Одарка. Ну вже твій Семен! Стара собака, а такий лайливий та безецний, що з ним і балакать противно. (Виходить.)

Мар'яна. Чи не в хазяїна удався?

Мар'яна і Михайло.

Михайло. Хіба безецний я? То так здається! З пісними я пісний, з скоромними - скоромний; хто що любить, любить же, звісно, не закажеш! Жиди не люблять сала, і дурні дражнять їх свинячим ухом! А я і сам тоді не їм вже сала, коли приходиться з жидами гендлювать.

Мар'яна. То ти, виходить, хилишся, куди віє вітер?

Михайло. То так здається! А я цим способом хилю других, куди мені потрібно.

Мар'яна. То ти хвастаєш тілько, а от мене то й не нагнеш! Горілки хочеш?

Михайло. Давай, як є.

Мар'яна подає й налива.

Нащо ж я буду гнуть тебе? Ти і сама нагнешся.

Мар'яна. Ой, ой! Який же подухалий ти! Пий!

Михайло. А ти?

Мар'яна. Ну, будь здоров! (Пригублює, доливає і дає Михайлові.)

Михайло. Хіба ж так п'ють? Диви, ти чарку зноровила

Мар'яна. Я більш ніколи не пила.

Михайло (п'є). Чого вона така тепла?

Мар'яна. Не знаю.

Михайло. Губами тілько доторкнулась - і степліла горілка. Ну й дівчина! (Хоче обнять її.)

Мар'яна (одвертається). Куди?

Михайло. Погріться хочу, бо щось морозить наче!

Мар'яна. Як хочеш гріться (налива), то пий ще і сиди смирно, бо я із хати вийду!.. Не по душі мені, що ти до мене бридкі заміри завше маєш.

Михайло. Ой, яка сердита! Недоторка! Мабуть, Данило заказав, щоб піст держала?

Мар'яна. І без Данила я така. Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р! Пий!

Михайло. Не хочу, бо ти сердишся.

Мар'яна. Не сердюсь я, єй-богу! Я тілько не люблю, що ти й розмови іншої не маєш: пустуєш, жартуєш і залицяєшся так бридко, неначе я... Ну, годі! Випий!

Михайло. Не хочу!

Мар'яна. Вольному воля! Кажи: чого прийшов? Які приніс тенета?

Михайло. Ага! Цікаво, не бійсь, знати?

Мар'яна. Байдуже! Обійдеться і так, коли не скажеш... Ти ж хлопця присилав лякать, що ввечері тенета нові принесеш? Покажи свої тенета!

Михайло (набік). Чорт - не дівка! (До Мар'яни.) Ну, годі шуткувать... Будем прямо говорить. Тілько ж не хитруй і ти зо мною, бо я примітю зразу і пропаде охота сказать про те, за чим прийшов... Ти подала Данилові вже слово?

Мар'яна. Подала.

Михайло. А знаєш, що його батько вигнали?

Мар'яна. Знаю.

Михайло. І що на мене все імініє переводять?

Мар'яна. Знаю.

Михайло. І тобі все це нічого?

Мар'яна. Байдуже!

Михайло. Тебе нічим вже на злякаєш!.. А що ж ви будете робить?

Мар'яна. Данило піде в найми, я буду зароблять і ждатиму його.

Михайло. Довго прийдеться ждать.

Мар'яна. А тобі що?

Михайло. Жалко, що ти посивієш в дівках.

Мар'яна. Не журись! І рік не пройде, як ми поберемось з Данилом.

Михайло. Дурна!.. А я розумнішою тебе лічив... Чи не краще ж не ждать, не горювать, а хоч завтра йти до мене панувать.

Мар'яна. Татові скажи! Яке велике щастя жить з тобою і буть посміхом для усього села!

Михайло. Хто ж посміє сміятися з моєї жінки?..

Мар'яна. Жінки?..

Обоє мовчать.

Михайло. Кажи: покинеш Данила, підеш за мене?

Мар'яна (лукаво). Гум!.. Побачимо... Сватай!

Михайло. А ти гарбуз даси, щоб посміятися!

Мар'яна. Побачимо!

Михайло (палко). Що ж ти у дурня грать зо мною хочеш, чи як? Коли на те пішло, щоб щиро побалакать, то годі мудрувать! Чи так, чи ні - кажи мені все прямо... Мені вже обридло ходить з зав'язаними очима, пора їх розв'язать, бо в мене й другого немало діла є! Сама подумай, - ти, слава богу, не дурна, - яка користь тобі Данила ждать? Ну, прийде він, і ви поберетесь, та й станете старців плодити, бо я йому не дам нічого, - не задля нього працював! А в мене ти, як пані, будеш жить, - робити є кому!

Мар'яна. Ой, душу ж ти виймаєш з мене! Чом раньше не казав так щиро?

Михайло. Так склалось. Не дурій, бо будеш жалкувать.

Мар'яна. Я слово подала...

Михайло. Слово - дим, контракта в вас немає.

Мар'яна. Не серцем ти говориш.

Михайло. Ти думаєш, нема у мене серця? Є! І загорілось більш до тебе, ніж я того хотів!.. Не туши ж його холодними речами, бо прохолоне... Іди, коли я кличу.

Мар'яна. Не можу зараз я сказать нічого... Данило й ти!.. Рідні брати... Данило!.. Ох!.. Голова горить! Дай подумать наодинці... Бо серце заболіло зараз, наче міцно хто його перев'язав!..

Михайло. Серце, серце!.. А розум нащо?.. Загнуздай його розумом і поверни туди, де більш користі. Ти не маленька, щоб серцем тілько жить. Дивись на мене: серце до тебе, а розум звелить йому - поверне в другий бік!.. Повір! Плювать на серце!..

Одарка (кидає у двері шапку). На шапку, бо мені ще треба видоїть корову.

Михайло (у двері). А що, нажартувалися з Семеном?

Одарка (з сіней). Нехай він тобі сказиться!

Михайло (сміється). Удовиці, як молоді дівчата, до жартів ласі!.. Ну, прощай! До завтра. Ждатиму. Чого ж ти голову повісила? Хто найшов, той не сумує. (Обніма Мар'яну за стан.)

Мар'яна (одводить його руку, тихо). Послі... Послі... Іди, іди, іди!

Михайло. Так завтра? Ну, до завтра! (Виходить.)