ДО ВАРКИ
Ну, дядино Варко!
Прийшлось було шпарко:
Таке напало,
Опановало,
Що притьмом згинуть
І ноги одкинуть!
Груди підперло,
Нутро замерло;
Очі - цибульки,
На носі бурульки,
А з носа... крий боже!
Що й сказать не гоже:
Знай, хлюпа і плюска,
Мов в калюжі гуска!
А в пельці ж то, в пельці!
Неначе в бутельці;
Зашпунтовало,
Замуцьовало,
Що ні ковтнути,
Ані дихнути!
Так тебе скрутить,-
Аж баньки помутить,-
А в роті бридко,
Що й плямкнуть гидко:
Приміром, вівці
Стояли на днівці!..
Язик - мов з сириці,
На язиці печериці...
Така нудота,
Шо й вмерти б охота!
А тіло мліє,
В очах жовтіє,
І млосно, і нудно,
І так якось чудно:
Все б то на воміти...
От жінка й діти
Голосять: «Тату!
Покличмо в хату
Варку, то, може,
Трохи поможе!»
Покликали Варку,
Піднесли їй чарку:
Вона ж як погляне.
«Се,- каже,- погане!
Се, бач, од пристріту!
Подай воду гріту!»
Подали водиці
І кухоль з полиці.
Звернула до сходу,
Подула на воду.
Перехрестилась
І помолилась;
І над водою -
Кив головою!
Кивала-кивала,
Шептала-шептала,
Подивилась в вічі,
І сплюнувши тричі,
Та й бурх солі в склянку,
Мабуть, з хвиліжанку!
«Випий же,-каже,-
Жінка дьогтем змаже».
Випив, скривився,
Трохи не скрутився!
Бридка од одмінка!
От шмарує жінка;
Вона ж ялозить,
А тут морозить;
А піт підо мною
Ропа ропою!
Я зціплю зуби -
Трусяться губи...
Тут - гульк! - надо мною
Нічною добою
Скоїлось диво -
З сирівцю пиво!
От я й оклигав!
А то б проплигав
По пеклу довгенько...
Ну, дядино-ненько!
Воно за сю ласку
Дав би й на запаску,
Та грошей не маю,
Хіба заспіваю.
А ти, кобзарю,
Заграй про Варю!
Пісня
Ой не вода клубком крутить
В криниці й шумує.
То вдівонька сльози губить
І гірко жалкує.
Ой дарма тій воді литься
З повної криниці,
Як нікому в ній напиться
Свіжої водиці.
Нащо й слізки вдові лити,
Коли той вже в небі,
Що вмів сльози осушити
В незгоді й потребі?
Ой не горлиця ж на дубі
В діброві воркує,-
То вдова по мужі любім
Стогне і горює.
Не воркуй же ти, горленько,
Так смутно на гілці,-
Не почує твій друженько,
Захоплений в сілці!
Плакала й ти, Варю, вволю:
Мертвим сліз не треба;
Тепер дбай на дітську долю.
А долі жди з неба!
28 декабря 1857 г., Харьков
ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 139
Изми мя, господи, от человека лукава;
от мужа неправедна избави мя.
О, вирви, господи, мене з рук чоловіка,
Що шарпає мене, мов горлицю шульпіка!
І од лукавого мене ти слобони,
Бо в серці щось лихе задумують вони
І гострять на мене свої, мов стріли, зуби;
Шукають, де ступлю, вони моєї згуби.
Язик їх - патока, а думка не така -
Отрута лютая, ще гірш от мишака.
О! визволи мене од хитрих ворогів,
Що підо мною день і ніч копають рів!
Бач, притрусили, як тенета, квіточками!
Бач, під моїми, як капкан, стирчить ногами,
І, мов тим пліточкам, принаду на гачках
Розставили вони скрізь на моїх стежках!
От в смутку я й кажу; ти, госпідь мій, надія,
Рятуй! бо до землі моя приклякла шия!
Ти ж боронив мене, за мене скрізь знайшовсь,
Як з ворогами я за честь твою боровсь.
Не попусти й тепер мене ти в вражі руки,
Бо так роз'юшаться, що наберусь я муки!
А що ті брехуни на мене там несуть,-
На їх же голови ті кривди і спадуть.
Із неба угілля спаде і злих попалить,
І янгол кари їх на дно до пекла звалить.
Та вже не пановать на світі брехунам,
Не здобровать і злим, що допікають нам.
Хоч присягнуть,- їм суд у господа недовгий,
Всяк одбере своє: зобидчик, пан і вбогий.
Прославить же тебе правдивий чоловік,
І перед лицем твоїм в раю жив буде ввік.
7 декабря 1858 г., Харьков
ПОЯСНЕННЯ
застарілих та маловживаних слів
Базграти - писати, творити
Брашно - їжа, страва
Бузівок (бузимок, назимок) - однолітнє теля
Волос - пухлина
Вотще - даремно, марно
Враны - ворони, круки
Выя - шия
Габелок - шкіра з шиї коня або вола
Гостець - хронічний ревматизм суглобів
Дейко - хутко
Дзвінка - бубнова масть у картах