Касоги стояли чорною стіною перед дружиною руською. Мстислав поглянув на своїх воїв, тоді звернувся до бояр та воєвод:

– Вую, поведеш чоло – будемо тримати удар. Тоді двома крилами ударимо з боків. Середич стане, як завше, на лівому…

Тут Мстислав задумався: кого ж поставити на праве, адже боярин Мирослав пішов до Києва з посольством.

– Сотника Волоса можна поставити, – підказав воєвода Вуй.

– Молод він ще вельми, – втрутився Середич.

– Волос добре б’ється – мужі підуть за ним, – спокійно стояв на своєму воєвода.

Так і вирішили.

Мстислав дивився на супротивника, намагаючись зрозуміти, у чому його сила. Їх було більше, і воїни з них хоробрі, зате за Мстиславом дружина досвідченіша і ліпше озброєна. Це буде важка битва, багато люду нині поляже.

Касоги чомусь нападати не поспішали. Раптом лава їхня розступилася, і наперед вийшов Редедя, Мстислав упізнав його відразу. Розвідники говорили, що володар касогів – справжній богатир. Так і є – у двох дружинах не знайдеться більшого за нього, справжній ведмідь. Ще й до пояса роздягся, до чого б це?

Тим часом Редедя спокійним кроком ішов у бік руської лави, поруч нього тримався товмач. Позаду воєводи Вуя став Сокол – непомильний стрілець – і почав поволі виймати стрілу із сагайдака. Мстислав зупинив його, сам пішов назустріч. Чого ж хоче князь касогів, може, передумав ратитися?

Вони стали один перед одним за півпольоту стріли. Товмач кричав навмисно голосно, аби почув не тільки Мстислав, але й обидві раті.

– Нащо нам губити свої дружини? Давай краще вийдемо та поборемося самі. Якщо ти переможеш, то візьмеш багатство моє, і жінку мою, і дітей моїх, і землю мою. Коли ж я переможу, то візьму твоє!

От що надумав хитрий касог! Скільки ж то треба мати вітру в пузі, аби побороти такого бугая? Певно, не одного вже супротивника скрутив у баранячий ріг. Що ж йому відповісти? Мстислав оглянувся назад – його вої чули ті слова, і дружина чекала відповіді свого князя. Запала тиша, залізна і холодна тиша, яка завше настає перед смертельним боєм.

Серце Мстиславове почало битися все частіше й частіше, але не від страху – від чогось іншого. У жилах закипала гаряча кров діда Святослава, і страх тут же відступив, а очі княжі запалали хижим вогнем.

– Хай буде так!

Обидві дружини загули: касоги дико, передчуваючи легку перемогу свого володаря, русичі ж обережно: вони знали силу Мстиславову, однак здоровенний Редедя надії у їх серця зовсім не вселяв.

Коли трохи стихло, товмач касогів знову крикнув:

– Не оружжям будемо битися, а боротьбою!

Мстислав рушив назад, по дорозі знімаючи шолом та розстібаючи кольчугу. Бояри вийшли назустріч.

– Ти здурів, Мстиславе! Чи ж не бачиш, на кого сунеш? – грубо запитав сивочолий Вуй.

– Не журися, воєводо, ще нині увечері будемо меди-вина пити, добро ворогів своїх паювати та пісень співати. Поможіть ліпше кольчугу зняти!

– Бійся зради, княже, аби не обдурили тебе бусурмани! – втрутився Середич.

– А ви напоготові будьте. Якщо підійму кулак, значить зрада. Бийте їх купно, одностайно, не давайте отямитися. Якщо ж руку підійму – то знак миру, – роздавав князь останні вказівки.

Видно було, що бояри не схвалювали його вчинку.

– А коли він тебе, княже, що тоді? Хто нас у бій поведе? – запитав Середич.

Мстислав гостро поглянув на нього.

– Ніякого бою не буде! Дав єсмь слово касогам.

– То що, віддати твою родину й город наш дикунам? – Середич ніяк не вгавав.

– На все воля Божа, – стримано відповів князь.

Бояри не відповіли нічого. Тим часом князь уже скинув сорочку й лишився голим до пояса. Тут наважився мовити Лука – алан по батькові:

– Княже, я добре знаю норов касогів: з того бою тільки один вийде живим. Редедя має ножа за поясом, тож і ти візьми.

Мстислав поглянув на нього, узяв ножа й засунув ззаду за пояс. Сказав:

– У тебе, Луко, бистрий кінь і гострий меч. У разі чого мчи до мене на поміч.

Лука кивнув головою на знак згоди.

Мстислав пішов. Редедя, вищирившись, уже чекав на нього, манив рукою, аби русин рухався хутчіш. Мстислав ішов упевнено, легко, розминаючи по дорозі плечі і руки. Чим ближче підходив, тим кроки ставали швидшими. Раптом касог із диким риком зірвався з місця – і вони побігли, з розгону зчепилися люто, загарчали і засопіли, намагаючись звалити один одного з ніг.

Боротьба виявилась довгою. Обоє були вправними борцями, сильними і швидкими. Редедя намагався вхопити Мстислава за пояс, аби підняти й кинути, та князь тмутараканський вправно ухилявся, також роблячи спроби звалити касозького богатиря, але дарма.

Минув час. Сили поволі покидали обох, піт котився градом. Обидві дружини, вигукуючи та б’ючи мечами об щити, все ближче і ближче підходили до борців, підтримуючи та додаючи запалу. Мстислав навіть почув голос Вуя, котрий щось підказував, але його слів князь розібрати не міг.

Побачивши, що з наскоку руського князя не взяти, Редедя вирішив використати свій зріст і вагу тіла. Він обхопив Мстислава, мов кліщами, і наліг на нього, пригинаючи до землі. Мстислав стояв. Знав – якщо тільки опиниться на землі, Редедя його тут же задушить. Князь напружив усі свої м’язи, кожне сухожилля аж тріщало від велетенської напруги. Усі звуки почали повільно віддалятися, тільки все виразніше було чути, як б’ється серце. Сила швидко виходила, Редедя перемагав…

– О Пречиста Богородице, – раптом попросив Мстислав. – Допоможи мені! Якщо подужаю його, поставлю церкву в ім’я Твоє!

З останніх сил Мстислав швидким рухом вхопив супротивника за пояс і почав підводитися. Захват був блискавичним, так що Редедя і незчувся, як його відірвали від землі. Він махав ногами, бив Мстислава по спині, та було вже пізно.

Мстислав кинув касога сильно, з розгону, так, що аж тверда земля задудніла, а обидві дружини охнули. Редедя застогнав, кров пішла йому з носа. Мстислав став над ним, кинув оком на касогів, але вони в бій не пішли. Тоді підняв угору руку, даючи знак своїм. Редедя почав підводитися, але вже не міг – надто сильно ударив його супротивник об кам’янисту землю. Богатир сперся на лікті й поглянув мутним поглядом на Мстислава.

– Чого ждеш, хіба ж не відаєш, що чинити? – спитав ламано.

Мстислав знав – лишати його живим не можна, та й сам Редедя жити в ганьбі не захоче. Він справжній воїн, і скоро хоробрі касоги співатимуть пісні про свого князя.

З тою думкою Мстислав вихопив ножа і коротким ударом зарізав касога. Редедя видихнув і обм’як.

Касоги не пішли в бій: ураз опустилися їх знамена і зброя. Руси ж кричали з радості, гриміли оружжям, вихваляючи свого князя.

Мстиславові не потрібні були кровні вороги в тім краї. Він обклав касогів даниною, забрав добро Редеді як воєнну здобич, а його родину – як заручників. Так треба було. Тепер Мстислав має мислити не як дідо, а як мудра прабабка – княгиня Ольга. Він віддасть свою дочку за одного з Редединих синів, а другого виховає коло себе як власного. І добро батькове синам поверне, аби тільки був мир поміж русами і хоробрими касогами – ворогів у Русі і так доволі.

Як повернувся Мстислав із походу, то кольчуги не зняв, навіть за стіл не сів, а тут же зібрав своїх бояр.

– Коли-м боровся з Редедею, то пообіцяв єсмь Богородиці, що церкву їй збудую, аби тілько помогла касога побороти.

Бояри його підтримали, вони тут же визначили місце під будівництво, оглянули його й у скорому часі князь Мстислав заклав у місті храм Пресвятої Богородиці.

Отож із сусідами поки що буде спокій. Тепер треба подивитися на північ, на Русь, де вокняжився, сів на столі отчому брат його Ярослав.

У світлиці разом із князем сиділи його бояри Роман та Мирослав, а ще купець новгородський Вадим. Мирослав розповідав, що бачив і чув у Києві, князь слухав.