Секрет фірми, або Як захистити ідею

Через півроку після влаштування на роботу мені несподівано підняли зарплатню. Тепер я отримував майже вдвічі більше, ніж напочатку. Мені здалося це трохи дивним. Навіщо платити робітникові, якщо можна зекономити? До того ж я не вимагав підвищення. Нелогічність такої приємної несподіванки засіла у мене в голові… Лише згодом зрозумів: я все знав про скло, досконало вивчив піскострумний метод, заговорив англійською і вирував творчими ідеями. Для босів я перейшов у розряд активу, вони це розуміли й оцінили. З новою зарплатнею я відчув себе на коні! Не треба казати, наскільки жвавіше пішла робота.

Одного разу обидва боси були десь на об’єкті, а я сидів у майстерні на телефоні. В мої обов’язки також входило спробувати зачепити будь-якого випадкового клієнта. Крізь парадні двері зайшов єврей-ортодокс весь у чорному, а вони мали репутацію грошових мішків. Він мене розпитував – я сумлінно відповідав. Тоді клієнт побачив, що нікого з босів нема. Почав переходити на більш професійні запитання – про технологію, де беремо скло, за скільки… Під час розмови він прогулювався по кімнаті і ніби ненароком заглядав по закутках, зиркав на папери, на інструменти. Я ж сумлінно і безтурботно практикувався в англійській.

У дверях з’явились Майкл із Джулом.

– Що я можу для вас зробити? – побачивши з порога клієнта, одразу накинулись.

Ортодокс буркнув щось про побиту вітрину, а тоді накивав п’ятами. Коли боси почули мою розповідь, то спалахнули і почали сваритись на усіх своїх трьох рідних мовах. Першим повернувся до зв’язної мови Джул:

– Таких розумників треба на сто метрів не підпускати до бізнесу! Все, що він збирався замовити, то це наші виробничі секрети. Мабуть, сам у такому ж бізнесі…

– У чомусь тут і наша провина, ми тебе не попередили, – захистив мене Майкл. – Але треба й самому кумекати. Внутрішню інформацію нікому видавати не можна. У нас на озброєнні кілька ідей, які нас годують, та й тебе в тому числі. Невже ти не допетрав, за чим полює цей клієнт?

– Ти, може, по молодості не знаєш, але творчу ідею майже неможливо захистити, – повчав Джул. – Єдиний вірний спосіб – роздути на всю Америку свій винахід. В нашому ж випадку – тримати в секреті. І нехай ідейки приносять нам доларики!

«Склади яйця в один кошик і стеж за ними». Ендрю Карнегі

Я не раз чув, що Майкл колись розбагатів, а тоді все втратив. Ще хлопчиком він емігрував з батьком до Ізраїлю. Коли підріс, став моряком і плавав на торговельному судні по всьому світі. Кілька разів заходив його корабель і до нью-йорк-ського порту. За третім разом Майкл закохався в Америці й залишився тут. Потім – весілля у синагозі, але з традиційним американським тортом.

Батько дівчини виявився багатим сток-брокером на біржі. Від тестя Майкл навчився немало.

– З тестем мені пощастило, – згадував Майкл під настрій. – Він був акулою в своєму ділі і покрутитися з ним було справою честі й везіння…

– Чого ж ти навчився? – допитувавсь я.

– Найголовніше – мати пристрасть до своєї справи, до того, чим займаєшся… Тоді я був твого віку, молодий… Голодний до грошей… Мій мозок працював творчо щодо різного роду комбінацій. Як тільки не пробував пробитись! Батьки свого часу всвердлили мені в голову, що найголовніше в житті – знайти хорошу роботу з високою платнею, відкладати якнайбільше і пробувати різні справи. Я свято вірив, що тримати гроші в одному місці нерозумно, адже якщо втратиш, то втратиш усе.

– Звучить досить логічно, як на мене, – відповів я.

– Тесть критикував спосіб мого мислення. Він твердив, що на початку шляху до вершини не можна розпорошувати свої фінансові і фізичні сили. Запорука успіху – сконцентрувати весь свій потенціал на одній інвестиції, добре продуманій стратегії. Сам він так і піднявся, вклавши весь свій капітал в акцію однієї компанії. Тоді вже виникла потреба стерегти свій капітал. І він стеріг! Тільки десять відсотків вкладав у інші, ризикованіші проекти.

– Я його послухав, – продовжував Майкл. – Мій батько був кравцем і в Союзі, і в Ізраїлі, і сам я знав це ремесло. Разом з дружиною ми вклали всі свої збереження в справу і стрибнули у стрімку воду бізнесу. У мене було на той час багато знайомих ортодоксальних євреїв з Боро Парку. У них специфічний одяг, там нам і вдалось трохи погрітися. Пізніше вклинився в одну тему зі спортивним одягом, уже для американосів.

Почали зростати. Тринькав гроші направо й наліво – одяг, годинник, «лінкольн»… Тесть застерігав, аби не витрачав прибуток на споживчі товари, за його теорією, треба було б вкладати все назад у бізнес. Ми з дружиною затуманились успіхом і нікого не слухали… Думали: успіх – це назавжди… Як і слід було очікувати, жила вичерпалась, і справи пішли на спад. По ходу я зробив кілька серйозних помилок, не зміг вчасно поміняти стратегію бізнесу, змінити свій світогляд.

Найбільшою помилкою стало те, що я мало часу приділяв сім’ї. У результаті Джейн поставила мене перед фактом, що з неї вже досить. Американки ж дуже незалежні від природи… До всіх проблем додались ще й сімейні. Так, найбільший мій урок – для успішного бізнесу потрібна успішна сім’я!

Таку історію повідав мені Майкл про свій короткочасний успіх. Пізніше я дізнався, що Майкл після розлучення насилу виплутався з боргів, тривалий час перебував у депресії, заліковував душевні рани. Але все ж таки знайшов сили, знайшов партнера, і разом вони почали нову справу.

– Основною умовою співпраці з Джулом, – якось звірився мені Майкл, – було те, що задля справи ми завжди переступатимемо через усі персональні непорозуміння і конфлікти. Досить помилок без висновків!

Я часто чув, як сварилися боси, але завжди врешті знаходили спільну мову і робили кроки назустріч. Вони справді віддавали всі сили – фізичні, моральні і фінансові, весь свій потенціал на успіх у бізнесі. Коли в кінці тижня не було досить грошей на зарплатню – вони платили мені першому, а решту залишали на розвиток справи й бізнесу. Я бачив ізсередини, як працювала робоча конячка, що звалась майстернею художнього скла, і як змушені були запрягатись разом із конячкою обидва бізнес-власники!

– Але все це – лише початок, – мріяв Майкл. – Скоро ми розкрутимось, вийдемо на орбіту, і тоді не потрібно буде спалювати стільки пального, щоб їхати вперед. Наймемо купу латиносів і гратимемо в гольф, поки вони працюватимуть!

Так озвучувалась Майклова американська мрія…

Талант і менеджмент

Одного дня я спізнювався на роботу. Вискочив з метро, щоб попередити босів, на дзвінок відповів Джул:

– Дуй сюди мухою. У нас клієнт, і треба намалювати ескіз. Через годину я примчав у майстерню. У кімнаті зразків сиділи обидва боси й жіночка за п’ятдесят. Утрьох жваво щось обговорювали. На столі лежало портфоліо з виробами майстерні, а фактично – з моїми роботами за останні півроку.

– Познайомся. Місіс Х’юстон, – представив Майкл.

– Хелло, мем, – чемно відповів я.

Жіночці хотілось усього скляного для інтер’єру нового будинку. Містер Х’юстон був багатим підрядчиком і всі роботи по будівництву нового будинку вів сам. Вчора вночі клієнтка їхала в лімузині повз освітлені вітрини майстерні, і от вранці вона тут. Вона мала безліч ідей і, очевидно, стільки ж грошей.

– Слухай, ти коли будеш їй щось пояснювати, – шепнув Джул по-російськи, – вживай побільше своїх замудрих мистецьких слів. Об’єм, гармонія, форма… В’їхав?

Я кивнув, і він пообіцяв місіс Х’юстон, що перекладатиме дослівно слова художника. На той час я ще не володів англійською достатньо для відповідальних розмов. Та й на клієнта справляло досить екзотичне враження: художник з перекладачем їй подобався. Я говорив і говорив, малював, пояснював і знову малював. Джул з Майклом наввипередки перекладали. Вони швидко зрозуміли шлях до серця клієнтки, а відтак і до її гаманця. Після кількох годин спілкування місіс Х’юстон сяяла від задоволення, коли виписувала чек із завдатком: