– Моє бажання, – мовив незнайомець, – послуга за послугу.

– Як вас розуміти? – здивувався король. – Ви не просите, а загадками нас розважаєте!

З цими словами король обернувся до свого почту: чи втямив хто, про що говорить незнайомець. Але, не побачивши в очах присутніх нічого, крім спантеличення, він попросив незнайомця висловитися ясніше.

– Послуга за послугу, – почулася відповідь, – це коли один з вас відрубає мені голову ось цим мечем.

Здивований гомін прокотився залою, король ледве втримався на троні, очі королеви округлилися від страху, а дами її почту мало не заплакали.

Добрий Король думав уже відкликати королівське слово, та ба: упертий юнак правив своє. Відмовитися означало б зганьбити себе. Король поглядом шукав серед придворних добровільного ката, але всі мовчали. Та ось нарешті наперед вийшов відданий його високості Карадос і сказав, що він готовий захистити честь свого діда.

Незнайомець із усмішкою чекав смерті від рук Карадоса. Але як тільки Карадос одним точним ударом фатального меча стяв йому голову, та тричі обкрутилася навколо своєї осі, повернулася до чужоземця на шию, і він устав, наче й не було нічого.

Крик подиву зірвався з уст придворних, але вже за мить, немов чарами, запала тиша.

Добрий Король був надзвичайно радий, що все так щасливо закінчилося, а Карадос радів ще більше: страта не відбулася. Воскреслий із мертвих знову став навколішки перед монархом.

– Сер, – мовив він, – саме час вам дотримати своєї обіцянки.

– Як, я її не дотримав? – обурився король.

– Ні, сер, якщо й дотримали, то лише наполовину. Послуга за послугу – пам'ятаєте? Карадос зробив її мені. Тепер моя черга стяти йому голову.

У залі пролунав зляканий гомін. Король похилив голову, королева перетворилася на тінь себе самої, почет захвилювався: Карадоса любили всі. А сам він крижаним тоном сказав королю, що готовий ціною своєї крові відстояти його честь.

– Сер, я вже достатньо сьогодні завдав вам клопоту. Тож я переношу виконання даного мені слова на один рік, і хай усі, хто сьогодні тут, знову зберуться у тронній залі, коли я повернуся отримати свій борг. Побачимо, чи так відважно Карадос прийме свою смерть, як він готувався до моєї, – сказавши це, незнайомець несподівано відкланявся.

Придворні сіли були до пригощання, але бенкет не вдався: усі були засмучені вготованою Карадосу долею.

Протягом року принц Карадос не раз виявив героїзм і призначеного дня прибув до тронної зали. Ті самі обличчя, ті самі серця, і в кожному з них жевріла надія, що незнайомець не приїде.

Але незнайомець приїхав: той самий кінь, той самий блакитний камзол, той самий сліпучий меч на перев'язі, а на голові – вінок із квітучих троянд. Марно король умовляв його відмовитися від свого наміру. І королева, побачивши марність чоловікових зусиль, в один голос зі своїми фрейлінами стала благати ката зберегти Карадосу життя. Вона обіцяла йому віддати за дружину найпрекраснішу зі своїх племінниць і півкоролівства приданого, але він був непохитний.

Карадос, сама безстрашність, вийшов наперед і попросив швидше зробити неминуче.

– Починайте, і покінчімо з цим, – гостро мовив він. – Я можу прийняти одну смерть – не тисячу.

Його слова змусили незнайомця різко замахнутися і спокійно… сховати меч у піхви.

– Підніміться, принце, – мовив він. – Тисячу разів ви довели своя мужність і знову виявили стійкість.

Добрий Король зійшов з трону і обійняв незнайомця. Королева, фрейліни й усі придворні були неймовірно раді.

Такого веселого бенкету королівство ще не знало. А потім незнайомець усамітнився з Карадосом і признався, що перед ним володар Далеких островів і його батько. Від цієї новини принц почервонів. Він насилу стримував гнів. Юнак дав зрозуміти чарівникові, що не дозволить плямувати честь його матері Ізени та її чоловіка-короля.

– Невдячність – ваша вада, Карадосе, – сказав маг. – Що, втім, не заважає вам бути моїм сином. Усе, за що вас обожнюють, ви успадкували від мене. Як би, Карадосе, вам не довелося пошкодувати про виявлену до мене черствість.

Вони розлучилися, і Карадос, не бажаючи визнавати, що він син мага, захотів побачити короля, якого звик називати батьком. Попрощавшись із Добрим Королем і королевою, він поїхав у королівство, яким правили Ізена та її чоловік.

Батьки були раді знову бачити Карадоса. Залишившись наодинці з королем, принц розповів йому все, що почув од мага.

Король любив Карадоса як сина і гаряче запевнив, що, коли навіть маг не брехав, це нічого не змінить.

Послали за Ізеною, щоб запитати в неї. Почувши про мага, королева зомліла і тим самим виказала себе. Карадос запропонував королю скликати каменярів з усього світу, спорожнити скарбницю, але побудувати неприступну фортецю – в'язницю для королеви – і виставити невсипущу варту.

Ув'язнивши матір у фортецю і забувши про неї, Карадос повертався до двору Доброго Короля.

Йому лишалося проїхати два дні шляху, коли він помітив, що далеко попереду на луках щось виблискує. Під'їхавши ближче, він розгледів намети. Дах найбільшого з них вінчала золота куля, на якій сидів золотий яструб, – здавалося, він от-от розпрямить крила і полетить.

Не знайшовши нікого біля наметів, він зліз з коня й увійшов до найбільшого з них. Там стояло розкішно прибране ліжко, а за піднятою запоною спала вона – не дівчина, а справжній ангел.

Ще не отямившись від побаченого, принц упав на одне коліно і доторкнувся губами до ніжної ручки. Дівчини розплющила очі: у них читався страх, але вона не сміла глянути на юнака. З чарівних уст зірвався крик, і рабиня-гречанка, що вийшла із-за перетинки, кинулася на допомогу своїй пані. Побачивши Карадоса, рабиня вражено вигукнула:

– Ви тільки погляньте, хто порушив ваш спокій!

Дівчина-ангел зміряла була Карадоса поглядом, повним гніву, але враз заусміхалася:

– Та ж це Карадос!..

– Так, це моє ім'я. Але хіба ми знайомі?

– Стійте, нікуди не йдіть! – пожвавішала красуня і зникла з рабинею в сусідньому наметі, щоб незабаром повернутися з пергаментом у руках.

– Пізнаєте? – защебетала вона, розгортаючи сувій. – Адже це ваш портрет? Коли я вас побачила вперше, то втратила спокій і мріяла лише про одне – провести з вами решту своїх днів. Я домоглася у свого бра-та-короля Кандора, щоб він дав обіцянку, що я стану вам за дружину і нікому іншому. Нині ми прямуємо до двору Доброго Короля: брат проситиме руки однієї з його племінниць і поведе мову про наше з вами одруження. До речі, мене звуть Аделіса…

До намету увійшов король Кандор, який міг змагатися красою зі своєю сестрою. Аделіса познайомила його з Карадосом. Юнаки побраталися. До двору Доброго Короля їхали всі разом.

Краса і чемність брата й сестри нікого з королівського почту не залишили байдужими, і за дружину королю Кандору дісталася найчарівніша племінниця Доброго Короля.

Після одруження короля Кандора планували бенкетувати на весіллі Карадоса й Аделіси, як раптом примчав гонець від короля, якого Карадос як і раніше звав батьком. Король наказував Карадосу негайно прибути до двору, і принц не гаючись поїхав, залишивши прекрасну Аделісу чекати жениха.

Коли Карадос прибув до палацу, «батько» розповів йому про дивну музику, що лунала ночами з фортеці, де мучилась у неволі Ізена, – чи не маг розважає полонянку?

Володар Далеких островів справді не міг допустити, щоб його кохана скніла наодинці, і послав у її розпорядження дванадцять фрейлін і дванадцять кавалерів. Кожного вечора кращі музиканти тішили їхній слух, а неперевершені танцівники радували погляди. Сам володар Далеких островів розважався разом з маленьким почтом Ізени.

Карадос запропонував «батькові» заскочити закоханого мага зненацька: під прикриттям темряви Карадос пробрався у фортецю, що гуділа черговою гулянкою, і, непомітно минувши охорону, полонив мага, тим самим зв'язавши і його чародійні сили.

Мага привели до короля, і той одразу велів покликати ката. Проте Карадос придумав для нього кару страшнішу за смерть: мага ув'язнили разом із служницею у подобі королеви. У ту саму мить, коли він говорив гаданій Ізені про своє кохання, з її обличчя зірвали маску, і володар Далеких островів зрозумів усю принизливість свого становища.