Повернувшись до Англії, я дав собі слово ніколи більше не подорожувати, але не минуло й тижня, як мені довелося знову вирушити в дорогу.

Річ у тім, що один мій родич, людина немолода й багата, забрав собі чомусь у голову, ніби на світі є країна, в якій живуть велетні.

Він просив мене будь-що знайти для нього цю країну і як винагороду обіцяв залишити мені великий спадок. Дуже вже хотілось йому подивитися на велетнів!

Я погодився, спорядив корабель, і ми вирушили в Південний океан.

По дорозі ми не зустріли ніякої дивини, крім кількох летючих жінок, що пурхали в повітрі, як метелики. Погода була чудова.

Але на сімнадцятий день знялася велика буря.

Вітер був такий міцний, що підкинув наш корабель над водою і поніс його, як пушинку, в повітрі! Все вище, і вище, і вище! Шість тижнів шугали ми над найвищими хмарами. Нарешті побачили круглий блискучий острів.

Це, звичайно, був Місяць.

Ми знайшли зручну гавань і вийшли на місячний берег. Внизу, далеко-далеко, ми побачили

іншу планету – з містами, лісами, горами й ріками. Ми здогадалися, що то Земля, яку ми покинули.

На Місяці нас оточили якісь превеликі чудовиська, що сиділи верхи на триголових орлах. Ці птахи у мешканців Місяця за коней.

Саме тоді місячний цар вів війну з імператором Сонця. Він одразу ж запропонував мені стати на чолі його армії і повести її в бій, але я, звичайно, рішуче відмовився.

На Місяці все набагато більше, ніж на Землі. Мухи там завбільшки з овець, кожне яблуко не менше, ніж кавун.

Замість зброї у мешканців Місяця редька. Вона заміняє їм списи, а коли немає редьки, вони воюють голуб'ячими яйцями. Замість щитів у них гриби-мухомори.

Бачив я там кількох мешканців однієї далекої зірки. Вони приїжджали на Місяць торгувати, їхні обличчя були схожі на собачі писки, а їхні очі сиділи або на кінчику носа, або внизу під ніздрями. У них не було ні повік, ні вій, і, лягаючи спати, вони затуляли очі язиком.

Гаяти час на їжу місячним мешканцям ніколи не доводиться. Ліворуч на животі є в них особливі дверчата: вони відчиняють їх і кладуть туди їжу. Потім зачиняють дверчата до наступного обіду, а він у них буває раз на місяць. Вони обідають лише дванадцять разів на рік!

Це дуже зручно, але навряд чи земні ненажери й ласуни згодилися б обідати так рідко.

Місячні мешканці виростають просто на деревах. Ці дерева дуже гарні, у них яскраво-червоне гілля. На гіллі ростуть величезні горіхи з незвичайно міцною шкаралущею.

Коли горіхи достигнуть, їх обережно знімають з дерев і складають у льох.

Як тільки цареві Місяця треба нових людей, він наказує кинути ці горіхи в окріп. Через годину горіхи лускаються, і з них вискакують готові-готовісінькі місячні люди. Цим людям не треба вчитися. Вони зразу народжуються дорослими і вже знають своє ремесло. З одного горіха вискакує сажотрус, з другого – шарманщик, з третього – морозивник, з четвертого – солдат, з п'ятого – кухар, з шостого – кравець.

І кожний одразу ж береться до свого діла: сажотрус лізе на дах, шарманщик грає, морозивник вигукує: “Гаряче морозиво!” (бо на Місяці лід гарячіший від вогню), кухар біжить на кухню, а солдат стріляє у ворога. Постарівши, місячні люди не вмирають, а тануть у повітрі, як дим або пара.

На кожній руці у них один-однісінький палець, але працюють вони так спритно, як ми п'ятірнею.

Голову свою вони носять під пахвою і, вирушаючи мандрувати, залишають її вдома, щоб вона не зіпсувалася в дорозі.

Вони можуть радитися зі своєю головою, навіть коли перебувають далеко від неї! Це дуже зручно.

Якщо цар забажає дізнатися, що думає про нього його народ, він залишається вдома і лежить на дивані, а його голова непомітно проникає в чужі домівки і підслуховує всі розмови.

Виноград на Місяці нічим не відрізняється від нашого.

Для мене немає ніякісінького сумніву, що град, який падає інколи на Землю, і є отой місячний виноград, зірваний бурею на місячних полях.

Якщо ви хочете покуштувати місячного вина, зберіть кілька градин і дайте їм гарненько розтанути.

Місячним мешканцям живіт править за чемодан. Вони можуть зачиняти і відчиняти його, коли їм заманеться, і класти в нього усе що завгодно. У них немає ні шлунка, ні печінки, ні серця, отож усередині вони геть порожні.

Очі свої вони можуть виймати і вставляти. Тримаючи око в руці, вони бачать ним так добре, наче воно в них у голові. Якщо око зіпсується чи загубиться, вони йдуть на базар і купують собі нове. Тому на Місяці дуже багато людей, які торгують очима. Там раз по раз читаєш на вивісках: “Дешево продаються очі. Великий вибір оранжевих, червоних, лілових і синіх”.

Щороку в місячних мешканців нова мода на колір очей.

Того року, що я був на Місяці, в моді були зелені й жовті очі.

Але чому ви смієтесь? Невже ви гадаєте, що я кажу вам неправду? Ні, кожне моє слово – чистісінька правда, а якщо ви не вірите мені, нуте самі на Місяць. Там ви побачите, що я нічого не вигадую і розказую вам саму лише правду.