Нюхмумрик обійняв капелюха лапками і рушив уздовж річки додому. Уже на містку він зненацька зупинився.

— Що трапилося? — стривожився Мумі-троль.

— Канарки! — скрикнув Нюхмумрик. — На поруччі моста сидять три золотисті канарки. Дивно, що вони тут роблять уночі?..

— Ніякий я не канарок! — писнула найближча до них пташка. — Я плотичка!

— Ми всі троє — чудові рибки! — зацвірінькав її товариш.

Нюхмумрик лише головою похитав.

— Бачиш, що наробив капелюх? Оті три маленькі рибки, напевно, запливли у нього і стали канарками.

— Не час тепер зволікати, ходімо просто до печери і заховаємо там капелюха!

У лісі Мумі-троль ні на крок не відставав від Нюхмумрика. По обидва боки стежки щось теркотало і тупотіло, наганяючи страху. Час від часу з-поза стовбурів на них витріщалися блискучі очиці, з моху й крон дерев долинали чиїсь голоси.

— Гарна ніч! — почув Мумі-троль за спиною якийсь голос.

— Чудова! — хоробро відповів він.

Невеличка тінь прослизнула повз нього і зникла в темних хащах.

На узбережжі було ясніше. Море і небо, мерехтливі й ніжно-блакитні, зливалися воєдино. Ген удалині чулися поодинокі пташині поклики. Надходив світанок. Нюхмумрик і Мумі-троль занесли капелюха до печери і поставили у найдальшому кутку догори денцем, щоб ніхто до нього ненароком не впав.

— Вчинили ми дуже розсудливо, — сказав Нюхмумрик. — Шкода лише за нашими хмаринками…

— Шкода, — зітхнув Мумі-троль, який стояв на порозі печери і вдивлявся у ніч. — Хоча навряд чи світ став би з ними прекраснішим, ніж є у цю мить….

Розділ третій,

Наступного ранку, коли Ондатр, як завжди, вийшов у садок полежати й почитати книжку «Про марноту всього», гамак під ним обірвався і він гепнув на землю.

— Нечувано! — обурився Ондатр, виборсуючись з-під пледа.

— Мені страшенно прикро, — поспівчував йому Тато Мумі-троля, який поливав неподалік свої грядки тютюну. — Сподіваюсь, ви не потовкли собі боки?

— Не про те мова, — похмуро відповів Ондатр, смикаючи себе за вуса. — Хай собі хоч світ завалиться — ніщо не зможе похитнути моєї душевної рівноваги! Не потерплю лишень виставляння на посміховисько! Це підриває мій авторитет!

— Але ніхто не бачив вашого падіння, окрім мене, — зауважив Тато Мумі-троля.

— Це не зменшує вашої вини! — не вгамовувався Ондатр. — Я вже стільки прикрощів стерпів у вашому домі! Минулого року, скажімо, на мене упала комета. Але то пусте! Як ви, напевно, пригадуєте, я всівся на шоколадний торт вашої дружини, що дуже зашкодило моєму почуттю власної гідності! А щітки в моєму ліжку? Очевидні безглузді жарти! Не кажучи вже про…

— Знаю, знаю, — урвав його знічений Тато. — У нашому домі годі сподіватися спокою. А мотузка перетерлася з часом…

— Такого не слід допускати! — повчав Ондатр. — Не біда, якби я навіть забився на смерть. Біда в іншому! Ану ж би мене мертвого побачили всі інші мешканці? Я вже виносив намір покинути цей галасливий світ, знову стати пустельником, зажити в самоті й спокої. Таке моє остаточне рішення!

— Овва! — тільки й мовив вражений Тато Мумі-троля. — А де саме?

— У печері. Там ніхто не заважатиме моїм роздумам дурними витівками! Дозволяю вам приносити для мене їжу двічі на день, але не раніше десятої години ранку!

— Гаразд, — покірно погодився Тато. — Може, панові Ондатрові придадуться якісь меблі?

— Що ж, не заперечую, — трохи подобрів Ондатр. — Але тільки найнеобхідніші. Я розумію, що ви не бажаєте мені зла, але ваша сімейка довела моє терпіння до краю.

З тими словами Ондатр узяв книжку, підхопив покривало і неквапно рушив у гори.

Тато Мумі-троля трохи позітхав сам до себе, а тоді знову взявся до підливання тютюнових грядок і невдовзі забув про той прикрий випадок.

Діставшись печери, Ондатр відчув глибоке задоволення від свого вчинку. Розстелив на піщаній долівці покривало, сів і негайно ж замислився.

Розмірковував він так зо дві години. Тиша і спокій панували навколо, крізь отвір у стелі печери зазирало сонячне проміння, освітлюючи його самотній притулок. І лише час від часу Ондатр пересувався з місця на місце услід за сонячною плямою.

«Саме тут я залишуся назавжди, назавжди, — міркував Ондатр. — Навіщо метушитися, вести пустопорожні балачки, лаштувати домівки, готувати їжу, нагромаджувати собі маєтки?»

Він задоволено роззирався у своєму новому помешканні, коли його погляд упав на чарівного капелюха, якого Мумі-троль і Нюхмумрик заховали у найдальшому закутку печери.

— О, кошик на сміття. То він уже тут стоїть, — навіть не здивувався Ондатр. — То хай собі стоїть, для чогось придасться…

Ондатр ще трохи поміркував, а тоді вирішив подрімати. Він загорнувся у плед, вставні штучні щелепи поклав до капелюха, щоб не вибруднилися у піску, і заснув, спокійно та умиротворено.

У будинку Мумі-тролів снідали оладками, золотистими оладками з малиновим варенням. Була ще також вчорашня каша, але охочих до неї не знайшлося, то вирішили відкласти її до завтрашнього сніданку.

— Кортить мені нині вчинити щось незвичайне, — мовила Мама Мумі-троля. — Ми позбулися клятого капелюха, і цю подію варто відсвяткувати! До того ж, сидіння сиднем на одному місці навіює нудьгу.

— То правда! — пожвавився Тато Мумі-троля. — Може, виберемося в мандри. Як ви гадаєте?

— Ми вже всюди побували! Усе вже звідано й нічого нового! — встряв Гемуль.

— Не може такого бути! — категорично заперечив Тато. — Навіть якщо й немає нічого нового, ми собі його придумаємо! Досить їсти, дітки! їжу візьмемо з собою.

— А можна доїсти те, що в роті? — запитав Чмих.

— Не корч із себе дурника, — присоромила його Мама. — Хутко позбирайте всі необхідні речі, бо Тато хоче вирушати негайно. Зайвого не беріть! Ондатрові ми напишемо записку, аби він знав, де нас шукати.

— Клянуся своїм хвостом! — враз скрикнув Тато, вхопившись за чоло. — Я цілком забув! Ми ж мали занести йому до печери їжу і меблі!

— До печери?! — верескнули водночас Мумі-троль і Нюхмумрик.

— Так… Гамак йому урвався, — розповідав Тато. — Ондатр сказав, що не має умов для роздумів і відрікається від світу… Ви підкидали йому до ліжка щітки й усілякий непотріб, тож він перебрався до печери…

Мумі-троль і Нюхмумрик пополотніли й з жахом перезирнулися, одразу зрозумівши один одного: капелюх!

— Не біда, — заспокоїла Мама. — Ми влаштуємо виправу до моря, а попри те занесемо Ондатрові обід.

— Берег моря — це так буденно! — зачмихав Чмих. — Невже не можна податися куди-інде?

— Цитьте, діти! — підвищив голос Тато. — Мама хоче скупатися у морі. Збирайтеся!

Мама Мумі-троля кинулася пакувати речі. Поскладала ковдри, каструлі, взяла березової кори на розпал вогню, кавник, їжі без міри, олійку для засмаги, сірники і все, чим та на чому їсться, а ще запакувала парасолю, теплий одяг, ліки від розладу шлунку, збивачку для вершків, подушки, сітку від комарів, убрання для купелі, скатертину і навіть свою торбинку. Інколи завмирала на мить, пригадуючи, чи нічого не забула, і врешті оголосила:

— Можемо вирушати! Відпочинок над морем — чи може бути щось ліпше!

Тато Мумі-троля подбав про люльку й вудку.

— Усі готові нарешті? — запитав він. — Певні, що нічого не забули? То рушаймо!

Уся громадка попростувала до моря. Останнім чеберяв Чмих, тягнучи за собою шість маленьких іграшкових корабликів.

— Як гадаєш, Ондатр уже встиг чогось накоїти? — пошепки запитав Мумі-троль Нюхмумрика.

— Сподіваюся, ні! Але мені так неспокійно на душі!

Тієї миті всі зупинилися так раптово, що Гемуль ледь не напоровся оком на вудку.