— На, — сказав він, посміхаючись. — У тебе немає. Візьми.

— Сірий, — вдячно промовив я.

— Звичайно, у нашій комуналці був закон тайги, — похитав головою Сірий. — Та коли приходили похоронки, всі забували про бійки, про те, що ми євреїв називали жидами. Ми хотіли допомогти, хто чим міг, розумієш?

Ми написали на радіо листа з проханням виконати нашу улюблену пісню, але не сказали яку. Ми добрим словом згадали батьків. Ми виїбали мумію Леніна в мавзолеї. Повечеряли й пішли спати до ранку.

Сірий сидів на купі й думав. Він міркував, але не думками, а так, незрозуміло як, широко. Він не бачив різниці між різними речами. Повз нього проходили люди.

Сірий одержав завдання поклеїти шпалери до четверга. Міліція не працювала. Сірий сам вів розслідування. Вранці Сірий пішов на завод.

Сірий зодягнувся у темно-сіре. Діти зодягнулися в темно-сіре. Запалили свічі, Святки. Святці. Задиміло зчеплення. На вечерю Сірий їв темно-сірих дітей.

— Усі анекдоти про Чапаєва придумав я, — сказав Сірий.

— Ну, прямо-таки, отак зразу всі, — не повірив я.

— Усі до одного, — сказав Сірий. — І ті, що не вигадав, я теж вигадав.

— То ти самозванець!

— Так, — сказав Сірий, — і пишаюся цим. Ідея самозванства вимучила Росію настільки, що вона її створила.

Сірий на землю сере.

— Олександре Івановичу, хочете чаю?

Сірий на землю сере.

— Не відмовлюся.

— Вам з лимоном?

Сірий на землю сере.

— Не з апельсином!

Сірий взяв у руки червоного прапора і пішов світ за очі.

Сірий каламутним поглядом подивився на єврея.

Сірий зустрівся з підерастом і перехрестив його.

Сірий сів в електричку і поїхав замолювати гріхи. Ми вирішили стати ченцями. По дорозі поїзд зійшов з рейок. Це були вже не вагони, а суцільний баян. Нам пощастило — відбулися саднами.

— Що за знак? — Сірий виліз зі зламаної електрички, плюючись зубами. — їхати далі чи вертатися додому?

— Давай поїдемо далі, — сказав я.

— Ну, давай, — сказав Сірий.

І ми на хвилинку стали ченцями.

— Юрію Петровичу! Давайте сьогодні візьмемо Сірого.

— Давайте.

— А як?

— А як знаєте.

Сірий остудив запал вождя.

Мами немає. Тата немає. Нікого немає. Народу — багато. Сірий знає: щоб вижити, потрібно все зрадити.

Сірий може не голитися. Сірий може не стригтися. Сірий обстрижений наголо. Сірий не чистить зуби. У Сірого мало зубів. Сірий хвилясто летить над країною. Огинає в польоті різні хмари. Тримає курс на Схід. Царі не беруться до уваги. Сірий знущається. Сірий глузує. Сірий глумиться. Сірий мордує Сірого. Сірий зрозумів, що виходу немає. І всім добре. Відбили нирки.

Застрочив кулемет.

— Наші?

Усе якось змішалося.

Йшли татари через річку. Сірий ішов через Волгу, коли стояли морози. Брови в снігу. Назустріч — татари. Ну, скінчилося все компромісом.

Сірий відкусив вухо та інші надмірності.

Сірий влаштувався працювати в колгоспі. Закурив. Купив валянки. Настали жнива.

— Юрію Михайловичу! Сірий летить на Схід.

— Мене це не обходить, — різко відповів Юрій Михайлович.

Сірий купив на ринку час. Купований час став обтяжувати Сірого. Все своє життя Сірий збирався почати нове життя.

Сірий лагідніє, коли все хмурніє.

— Правильно, — похвалив Сірий. — Позаду — пес. Попереду — Христос. Хто придумав?

— Блок.

— Нагодуйте висівками.

Блока потягли.

— Чаадаєв! — закричав Сірий. — Щеня!

Чаадаєв заметушився, перекинувся на морську свинку. Сірий зареготав:

— Гаразд, помилився! Хто наступний? Побєдоносцев? Олександр Третій? Володимир Ульянов? Пішли геть — у пісочницю!

Ті стали гратися в «мисочки».

— Ось так краще, — сказав Сірий. — А де Костянтин Леонтьєв? Щось я не бачу його сьогодні.

— Я тут! — озвався Костянтин Леонтьєв.

— Дай прикурити.

Костянтин Леонтьєв кинувся із запальничкою.

— А де твій дружок? — напівротом спитав Сірий, прикурюючи цигарку.

— Дружок?

— Ну, ця паскудна пика! Розанов!

— У лікарні.

— Трипер? Сифіліс? Чи, може, СНІД? Вєховці! — закричав Сірий. — На вихід! З речами!

Професори висипали на плац.

— Ну, що, хуйососи? — сказав їм Сірий. — Де ваші капелюхи? Запитання руба: що таке обов’язок?

Професори закивали:

— Обов’язок перед батьківщиною.

— Обов’язок перед батьками, — сказали професори.

— Брешете! Я ні перед ким не зобов’язаний! — сказав Сірий охороні. — Усіх розстріляти, а цього четвертуйте!

Він навмання ткнув пальцем в одного з них.

— Вони всі тут такі, — сказав Сірий, звертаючись до мене. — У нас дуже багато всяких діячів.

Ахматову виволокли на поріг будинку голою.

— Народ мудріший за владу! — заволала гола хоробра жінка.

Я жадібно до неї придивився.

— Яка страшна помилка, — здригнувся Сірий.

— Душогуби! — вигукнула Анна Андріївна.

— Перебити їй ніс! — наказав Сірий охороні. — І зодягти тепліше!

— Ось ти кажеш: жаль, — зітхнув Сірий, розстібаючи тілогрійку. На грудях, як панорама Бородінської битви, розгорнулося барокове татуювання. — А я вважаю, що росіяни повинні мучитися. Так їм на роду написано. Великими літерами. Росіяни повинні мучити росіян. Багаті — бідних, і навпаки. Так має бути. Це льотний закон самовинищувачів. Так треба.

— Сірий, — запитав я, — навіщо?

— А хуй його знає, — весело відповів Сірий. — Ти думаєш, я не читав того ж таки Чаадаєва? Чаадаєв розітнув вени Росії. І Побєдоносцева читав. Сухо, але переконливо. Це я Ульянову кличку придумав — Ленін. Так, я заохочую бандитів. Так, я перетворив цю країну на братську могилу. І це ще не все. Якщо веселитися — то веселитися. Якщо давити сік — то давити до кінця. Тут усе можна. А подивися, яка в нас молодь — я тобі скажу: вифранчена молодь. Усе підірвемо! Відірвемо яєчка! Нехай падають із небес літаки й вертольоти! Нехай розтягнуть по домах усі рейки! Нехай сушать сухарі. Країна сушених сухарів. Це в генах. Не знаю, мені подобається.

— Ходімо дивитися трупики, — запропонував Сірий.

— Страшилка, — мерзлякувато пересмикнув я плечима.

Але помилився. Глибоке замороження усім сподобалося. А Маргарита Іванівна різко обернулася до мене й сказала:

— Мене не вразиш ніяким Інтернетом. Я завжди жила під віртуальною зіркою першого балу Наташі Ростової.

Сірий так різко обернувся до неї, що в нього злетіла шапка, і подивився, як то буває, не в очі, а в далечінь:

— Російська духовка — це і є п’ятизірковий морг.

Я теж різко обернувся на ці слова. У мене ввійшов запах цибулі.

— Тікай у свою Америку, — сказав Сірий. — Це тобі останній шанс.

— У неї такі очі, — сказав я. — У наших жінок немає таких очей. Ти, каже вона мені, непередбачуваний. Учора ти боляче хапав мене за руку. Сьогодні ти лагідний і сумний. Ти, каже, мене вражаєш. Але якщо вже ми перейшли на сексуальну територію, ти, будь ласка, не роби мені боляче.