“Все воно дуже приємне, — переконувала вона себе. — але це скидається більше не на життя, а на втечу від нього. Щоб досягти чогось, треба діяти, боротись, а натомість усе відбувається само собою, хочеш ти того чи ні. Ось зараз, за кілька хвилин ти станеш перед купкою спритних ділків, яких ніколи в житті не бачила, і вони самі визначать усе твоє майбутнє. Можливо, воно буде гарне, а може, з часом обернеться й поганим. Так чи інак, а вибору немає: ти мусиш скоритись, і навіть Пол Дарк тепер тобі не допоможе…”

Охоплена невиразною тривогою, вона довго не зводила очей з моря, аж поки до кімнати, постукавши в двері, ввійшла мадам Лайє.

— Якщо ви готові, панночко…

Мері востаннє оглянула своє відображення у високому дзеркалі над туалетним столиком, тоді рушила вниз.

Вони стояли, чудно збившись докупи, у великій вітальні, і кожен тримав у руці склянку. Здавалося, ніби, скоряючись якомусь незбагненному, спільному для всіх чоловічому інстинктові, вони об’єдналися, щоб боронитись проти можливої загрози підпасти під владу жінки.

Коли Мері переступила поріг, усі голови, неначе за наказом, повернулися до неї. В наступну мить хтось упустив з рук склянку. Пронизливий дзенькіт скла розітнув заворожену тишу. А ще за мить Ейб Шварц уже наближався до дівчини, поруч виступав Сем Вассерман, а за ними ніби знехотя плентали інші.

Ейб узяв руку дівчини й перебільшено шанобливим жестом підніс її догори.

— Панове! — оголосив він. — Дозвольте познайомити вас з Лорою Смайт.

Він рекомендував кожного по черзі.

Джуліс Айвенберг — коротенький опецькуватий чоловічок з лисою головою, заплилими очицями й товстими губами; він весь час погладжував свої кущасті сиві брови схожим на цурпалок пальцем, що його ніби перетинав навпіл величезний сапфіровий перстень. На ньому був строгий сірий костюм бездоганного крою, пошитий, мабуть, у найдорожчого кравця.

Дейв Гартмен — рекламний агент фірми “Глорія”; років тридцяти п’яти, одягнений у легкі сині штани й простору жовту сорочку; за американською міркою він був грубувато-красивий, але мав надто близько посаджені очі.

Пол Барнард — представник пресбюро Національного телевізійного центру; довготелесий і худий, з короткозорими очима, що гостро позирали на світ із-за опуклих скелець окулярів. Легенький сірий костюм хоч і погано сидів на ньому, проте виглядав доволі зручним.

І нарешті — Джо Мередіт з кінокомпанії “Зеніт”, що спеціалізувалася на екранізації театральних вистав та випуску багатосерійних фільмів для телебачення, його моторошну пурпурову сорочку прикрашала сріблясто-сіра краватка, зав’язана величезним незграбним вузлом, що аж ніяк не пасував до орлиного профілю та пухнастого білявого волосся.

На хвилину у вітальні запала ніякова тиша, тоді нараз розляглася гомінка мова.

— Семе, старигане, сякий-такий, чого ж це ти ховав таке чудо!..

— Мушу визнати, в ній таки щось є…

— Далебі, я чекав якогось жарту, а тут… Семе, та це ж справжнє діло…

— Як на мене, вона стопроцентна красуня…

— Друже, вона народжена для Голлівуду…

— Її вистачить на тисячу рекламних кампаній…

— Схиляю перед тобою голову, Семе. Я не вірив жодному твоєму слову, ніколи не вірив. Але цього разу ти справді щось знайшов…

— Просто очам своїм не вірю — ніколи в житті не бачив такої красуні…

Розмова точилась і далі в такий спосіб: у вигляді коротких поблажливих реплік, навдивовижу безособових та безвідносних, так що Мері мимоволі почувала себе чимсь на зразок воскової ляльки, виставленої в музеї мадам Тюссо^[5]. Ніхто не звертався до неї, наче вона була всього-на-всього манекенниця, що позує перед вибраними клієнтами, але сама не причетна до торгу.

— Вам, панове, здорово пощастило, — сказав Ейб Шварц, який із самовпевненим виглядом стояв позаду дівчини, глибоко заклавши руки в кишені штанів. — Через три тижні Лора візьме участь у широкій рекламі нового косметичного виробу. Спочатку кампанія розгорнеться в Англії, потім у Європі й Америці. Мені не треба казати вам, яке враження; вона справить. Лора Смайт здобуде славу найпершої красуні в світі, і за неї битимуться цілі юрби люду з кіно й телебачення, не менші від тих, що збираються на проповіді Армії спасіння^[6]. То буде справжнісінька золота гарячка. Ви розумієте, до чого я веду?

Вони розуміли. Айвенберг, погладжуючи брови, мовив:

— Гадаю, ми могли б розпочати ділові переговори, якщо…

— Пізніше, — зупинив його Ейб, жестом відновлюючи тишу. — Спочатку я хочу змалювати вам повну картину й детальніше показати Лору. Маючи справи з друзями, я завжди веду чесну гру. Та й, зрештою, ми тут в гостині, а не на ярмарку.

До розмови втрутився Сем:

— Вам треба ближче познайомитися з дівчиною. Вона має не тільки вродливе личко, але й милу вдачу і талант. Ми тут накреслили невеличкий план, що дозволить вам якнайприємніше згаяти час до вечора.

Він підступив ближче до дівчини і щось сказав їй на вухо. Вона ледь помітно, наче знехотя, усміхнулась і вийшла з кімнати.

— В чім річ? — спитав Гартмен.

— Вона пішла перевдягнутись у купальний костюм, — пояснив Сем. — Потім спуститься на пляж і приєднається до кого-небудь з гостей, що живуть на віллі, а ми всі також підемо туди. Візьмемо з собою вино й пиво на льоду. Ідея така — трохи відпочити, роздивитися на дівчину і побалакати про се, про те. Ми з Ейбом розповімо вам про всі деталі. А ввечері почнемо ділову розмову. Згода?

— Згода, — з полегкістю озвалися всі.

— От і гаразд, — мовив Сем. — Я піду розпоряджуся. А ви тим часом випийте. Лід в оцій вазі, його тут багато…

Невдовзі після того до вілли прибула ще одна гостя. Вона під’їхала в таксі саме тоді, як Мері, накинувши на бікіні строкатий пляжний халатик, збиралася спуститись до моря. Спочатку Мері не розгледіла її — тільки побачила, що біля машини майже спиною до неї стоїть якась чорнява жінка, чекаючи, поки шофер витягне її валізи. Коли ж та обернулася, щоб рушити до будинку, Мері враз упізнала її.

— Здрастуйте, міс Аурі, — мовила вона.

Тоні Лурі привітно всміхнулась, але в очах її майнув холодок.

— Я зовсім забула, що ви теж маєте приїхати сюди відпочивати, — знову заговорила Мері.

— Та бачте, — відказала міс Лурі, — воно не зовсім відпочивати. Я приїхала за дорученням містера Фасберже. Його, звичайно, цікавить, які плани укладаються щодо вашого майбутнього, і він вважає, що тут має бути представник фірми “Черіл”.

Вона обвела очима будинок на тлі брунатно-зелених гір і безмежну широчінь Середземного моря, що сяяло й мінилось під сліпучим промінням сонця.

— Мушу сказати, що тут куди краще, ніж у моєму кабінеті на Парк-лейн. — Тоді, змірявши дівчину гострим оком, додала: — Ви засмагли і, коли можна так сказати, виглядаєте ще більшою красунею, ніж звичайно. Якби вас міг побачити зараз доктор Престон, він, без сумніву, був би потішений наслідками свого експерименту.

Мері відчула в цих словах глузливі нотки, але пустила їх повз вуха.

— Я йду на пляж, — невпевнено мовила вона. — Тут саме відбувається щось на зразок ділової наради, і мені треба… — Вона затнулася, не знаючи, як пояснити ситуацію.

— Можливо, я потім теж прийду до вас, — стримано озвалася міс Лурі. — В бікіні я й сама досить приваблива.

Вона повагом рушила до вілли, залишивши Мері на стежці до пляжу, де на неї вже чекали американці, щоб ретельно оглянути внесок Фасберже у міжнародний фонд краси.

Розділ двадцять перший

Надвечір другого дня, коли гості мали роз’їжджатися, справи було полагоджено на превелике задоволення всіх зацікавлених осіб. Ейб Шварц надіслав довжелезну телеграму своєму адвокатові в Лос-Анжелесі, в якій перелічував умови й пункти угоди, що могли стати основою для укладення відповідних контрактів. Джуліс Айвенберг офіційно запросив Лору Смайт знятися в певній кількості великих кінофільмів протягом певного тривалого терміну; ця попередня угода підлягала схваленню голлівудської дирекції фірми “Парагон” після ознайомлення з кінопробами. Проби були призначені на наступний тиждень у Канні, де експедиція фірми “Парагон” провадила натурні зйомки. Айвенберг не мав жодного сумніву, що дирекція не вагаючись схвалила б угоду навіть без того, але треба було додержуватись заведених формальностей.