Изменить стиль страницы

"Вона була би грізним ворогом, — подумала Тенар, — але заприязнитися з нею важко".

— Послухай, — сказала вона, знову беручи до рук очеретину, — я виросла серед жінок. Там, у Карґадських краях, далеко на сході, на острові Атуан, мене оточували самі жінки. Мене ще дитиною забрали від батьків і виростили у пустелі, щоби потім наректи Великою Жрицею Гробниць. І то було єдине місце, яке я знала. Храми охороняла жменька воїнів, але їм було заборонено входити на територію, оточену Стіною. А ми не мали права покидати її. Ми виходили за її межі лише гуртом — лише жінки та дівчата в супроводі євнухів, які тримали всіх чоловіків на недосяжній для ока відстані.

— А хто це такі — оті, кого ти щойно згадала?

— Євнухи? — Тенар ненароком вжила карґадське слово. — Вихолощені чоловіки.

Відьма витріщилася на неї, промовила: "Цекб!" — і особливим жестом відігнала від себе зло. Вочевидь, вона була приголомшена почутим.

— Один із них, — продовжувала Тенар, — по суті, замінив мені матір... Але розумієш, тітонько, я жодного разу не бачила справжнього чоловіка, аж доки не стала зовсім дорослою. І все-таки я не розуміла, що таке жінка — саме тому, що жінки були єдиними людьми, яких я знала. Це, мабуть, так само, як і чоловіки, котрі довго не спілкувалися з жінками, — моряки, воїни, а ще маги з острова Роук — хіба вони насправді усвідомлюють, що таке чоловік? Як вони можуть це знати, якщо ніколи навіть не розмовляли з жінкою?

— І що, вони чикрижать їх так само, як баранів та бугаїв? — захоплена своїми думками, запитала Слань. — Просто беруть ніж і...

Зараз відьма могла говорити лише про євнухів. Але Тенар не мала що їй розповісти. По суті, вона ніколи навіть не задумувалася про це. На Атуані було багато євнухів, а один із них, Манан, ніжно любив її, і вона теж його любила. Він загинув, мусив загинути, щоб вона натомість здобула свободу... А потім вона потрапила на острови Архіпелагу, де не було ніяких євнухів, і зовсім забула про те, що вони ще десь існують.

— Мабуть, — сказала вона, намагаючись вдовольнити цікавість співрозмовниці, — вони вибирають маленьких хлопчиків і...

Її голос зненацька урвався. Навіть руки перестали рухатися.

— Так було і з Терру, — сказала вона після тривалої мовчанки. — Ну що таке дитина? Який з неї зиск? От її й використовують. Ґвалтують, каструють, знущаються... У тих краях, де поклоняються Темряві, жриці просто-таки одержимі жагою насильства. Коли я потрапила сюди, то гадала, що вийшла з пітьми на світло. Тут я навчилася розуміти справжні значення слів. У мене був чоловік, я народила дітей, і загалом мені добре велося. У моєму житті не бракувало світла. Але саме серед білого дня з нашою Терру... зробили таке... Там, на галявині, біля річки. Біля тієї самої річки, де колись Оґіон нарік Істинним ім'ям мою доньку. І сонце сяяло... А я й досі все намагаюся збагнути, де мені можна жити. Ти мене розумієш? Розумієш, що я хочу сказати?

— Нічого не вдієш, — зітхнула Слань і, помовчавши, додала: — У світі стільки горя, що його й шукати не треба — саме тебе знайде. — І, побачивши, як тремтять руки Тенар, лагідно нагадала: — Вважай, щоб не порізатися, люба!

* * *

Увечері того ж дня прокинувся Гед. Тітонька Слань таки й справді зналася на знахарстві, і навіть зуміла влити пораненому в рот кілька ложок м'ясного росолу.

— Давно нічого не їв, — пояснила вона, — і аж висох від спраги. — Уважно оглянувши Геда, Слань додала: — Як на мене, він надто далеко зайшов. Після таких мандрів вони навіть пити не можуть, хоча вода — це єдине, що їм конче потрібно. Я знала одного чарівника, дебелого і дужого чоловіка, то він після цього взяв та й помер. За кілька днів перетворився на тінь...

Проте завдяки її невтомному піклуванню хворий все-таки потроху пив міцний росіл, присмачений цілющими травами.

— Ну тепер ми побачимо! — сказала відьма. — Хоча, здається, ми вже запізнилися. Він тане просто на очах. — Вона говорила про це спокійно, без жалю. Незнайомець був їй байдужий; просто ще одна смерть — звична справа. Можливо, вона поховає хоча б цього Мага. Бо ж Оґіона, бач, не дозволили...

Наступного дня Гед прокинувся, коли Тенар обмивала його зранені руки. Він, мабуть, надто довго подорожував верхи на драконі, міцно тримаючись за його металеву луску: на долонях і пальцях живого місця не було від саден і порізів. Навіть уві сні Гед судомно стискав кулаки, хапаючи невидимого дракона. Тож Тенар довелося силоміць розтиснути йому пальці, щоби змастити рани цілющою маззю. Але Гед відразу скрикнув і спробував схопитися за щось руками. Потім очі його зненацька розплющилися. Тенар тихенько озвалася до нього, і Гед сумовито поглянув на неї.

— Тенар... — сказав він, упізнавши жінку, проте не виказуючи жодних почуттів. Але те, що він упізнав її, подарувало Тенар незрівнянну радість — вона наче побачила дивовижну квітку, вдихнула її приємні пахощі: все-таки ще є на світі бодай одна людина, яка знає її Істинне ім'я, і цією людиною був Гед.

Вона нахилилася і поцілувала його в щоку.

— Лежи спокійно, — попросила Тенар. — Дай мені закінчити.

Він послухався її і знов поринув у сон, але тепер його руки вже трохи розслабилися, і вона змогла намастити їх маззю.

Пізніше, вже вночі, засинаючи поряд із Терру, Тенар подумала: "Але ж досі я ще ніколи його не цілувала!" І ця думка просто-таки приголомшила її. Спочатку вона навіть не повірила собі. Невже за всі ці роки?.. Ні, не в Гробницях, а згодом, коли вони разом брели через гори... Потім на "Світозорі" пливли на Хавнор... І пізніше, коли він привіз її сюди, на Ґонт?..

Ні, адже й Оґіон ніколи не цілував її, як і вона — його. Він дуже любив її, називав донькою, але, здається, намагався навіть не доторкатися до неї — та й вона особливо не переймалася цим, звикнувши до самотності ще тоді, коли виконувала роль священної і недоторканої Єдиної Жриці. Щоправда, вона іноді могла на мить притулитися чолом або щокою до Оґіонової руки, а він сам міг погладити її по голові — легко, майже нечутно торкнутися її волосся.

А Гед собі не дозволяв навіть цього.

"Невже я ніколи про це не замислювалася?" — запитувала вона себе.

Їй довго не вдавалося заснути. Але й уві сні чийсь голос все кликав її: "Тенар! Тенар!", а вона відповідала криком чайки, що летіла над океаном у потоках сонячного світла.

* * *

Тітонька Слань помилилася: Яструб спромігся вижити. За кілька днів стара вирішила, що він дивом урятувався від смерті, і почала ще завзятіше, ніж до того, годувати його юшкою з козлятини, різних корінців і цілющого зілля. Вона обережно підтримувала хворого за плечі, ложка за ложкою вливаючи в нього життя, і щось постійно бурчала. Хоча й сам він упізнав її і називав, як і всі інші, тітонькою Сланню, та й вона, ніде правди діти, бачила, що це таки той, кого кликали Яструбом, проте відьма трималася насторожено. Не подобався він їй, та й квит! "Все в ньому не так, як має бути", — казала вона. Тенар завжди довіряла відьминому здоровому глузду, тож такі підозри вельми бентежили її, адже у своїй душі вона не мала й крихти сумніву, а лише радість від того, що Гед повернувся, що він хоч і поволі, але повертається до життя.

— Коли він знову стане самим собою, тоді ти побачиш! — сказала вона тітоньці Слані.

— Самим собою! Ще б пак! — зневажливо озивалася відьма, показуючи Тенар, як легко ламається в пальцях порожня горіхова шкаралупа.

Через деякий час Гед уперше запитав про Оґіона. Тенар з острахом чекала цього запитання. Їй уже майже вдалося переконати себе, що Гед взагалі не запитає її про це, що він сам дізнається про смерть свого вчителя — так само, як дізнались про неї чарівники з Ґонту і Ре-Альбі. Але на четвертий ранок, прокинувшись, щойно Тенар підійшла до нього, Гед поглянув на неї і сказав: