А чоловік завсігда буде отвічать, даже за то, шо в п'яном брєду на промокашкі нашкробав, но діло того стоїть, поскольку чоловік в творчестві уподобляєцця Творцу і разні луччі мири може создавать собі в удовольствіє і сусідам на зависть, от^{42}.

Токо тут, рибочка, много опасностів таїцця, потому шо люде, када паханами задєлаюцця, їм моча в голову вдаряє^{43}, і вони начинають разні отвратні фантазми свої осуществлять^{44}, не імєючи при цім необходімого ума і широти помислів^{45}. Но у цьому і состоїть сущность свободи, да^{46}?

А вопше, велике благо нам дано у способності творить, ето же тоже Бозя придумав, создавая нас по образу і подобію^{47}.

Ти токо не подумай, дєточка, шо я сектант який, ілі, не приведи Господь, фанатік, просто воно, бач, слово за слово, і всьо равно всьо упирається в тайну битія.

Но я о другом.

Я от том, шо фактическі в цьой отраслі, то їсть у творчестві, можна достіч єя, то їсть совободи абсолютной, а можна і не достіч. І од чого це зависить, я тобі, дєточка, щас скажу.

Воно ж люде як до цього діла підходять? По-разному підходять. Один бере кісточку, вмачає в краску і квецькає собі в радость^{48}. Но таких мало. Бо другий, вмєсто того, шоби кісточку вмачать і рожі на стєнах рисовать, начинає ізучать і дивицця, як раньше до нього другі припадошні квецькали. І ето хорошо, шо ізучає^{49}. Но посля такой наукі много людей уже нікада не могуть освободиться од свого знанія, — помниш развратніка, которий казав, шо свобода в незнанії, — і квецькають уже не так, як хотять, а так, як воне считають, должно квецькацця по наукі^{50}. І нічо харошого тада не получаєцця, а получаєцця, рибочка ти моя, один сплошной кантєкст^{51}. Знаєш, шо такоє кантєкст^{52}? Ну, неважно.

То їсть без кантєктса тоже невозможно, ти всьо равно в нього попадаєш, хочеш, ілі не хочеш, но главноє, шоби у тебе в голові нікакого кантєкста не било, а токо то, шо Бог на душу положив. Ти понімаєш тепер, кака сложна ця штука?

Потому шо чоловік, которий рожі на стінах рисує, всьо равно хотить бути любимим і желає, шоби рожі ті комуто понравились^{53}. А іначе він тоскувать начинає і задумується над зряшностю усілій і ненужно над смислом жизні утомляється^{54}.

Но када він просто рожі квецькає, тада кажди ідіот може плюнуть і сказать: «Тю, да я би й сам у сто раз лучче нарисовав^{55}». І часто бува' правий. Потому надо сначала вчиться рисовать, а потом ету науку начисто забить і пробувать расмотріть, шо ж тобі такого на душу Бог положив^{56}. Ілі не положив. Якшо не положив, тада брось кісточку і стіни не порть. А як положив, то винімай оттуда малими порціями.

Ну, і де ж тут свобода, скажеш ти. Учиться, нравиться, расматрівать… кому це нужно і зачим стоко напрягаться — облом кругом, сплошний облом і суєта суєт. І правильно скажеш.

Забудь, рибочка, усьо, шо я тобі тут набалакав, іди-но лучче в футбола погуляй.

А я то всьо набалакав ісключітєльно з целлю освободиться наконець од необходімості задумивацця над сущностью свободи,

і вот уже освободився

і віжу свєт в конці своєго мого часного тунеля

і могу наконєц бросить почім зря задумуваться

і могу тепер мовчать на свойом родном язику

а могу подобно одному ізвєсному морфіністу зарепертувать:

«Свободний! Наконець свободний!»

і ото

дєточка

і

єсть

настояща

свобода

          да

           да.

Постскрипт 

Історія абетки в апокрифі про ягоду

Я+GOD=А Мирослав Ягода

Спочатку не було Я. І Я не було ні в кого. І ніхто ніким не був. Бо не був ким хто.

І сталося так:

Із першим світанком з'Явився хрест, і стало можливим додавати.

Із другим світанком з'Явилася рівність, і можна було порівнювати.

Із третьою з'Явою з'Явилося Я, і всього стало по троє. І почалася абетка.

Я+GOD=A         И+GOD=І         P+GOD=C

A+GOD=B         І+GOD=Ї          C+GOD=T

Б+GOD=B         Ї+GOD=Й         T+GOD=У

B+GOD=Г         Й+GOD=K        У+G0D=Ф

Г+GOD=Д         K+GOD=Л        Ф+G0D=X

Д+GOD=E         Л+GOD=М        X+GOD-Ц

E+GOD=Є         M+GOD=H         Ц+GOD=Ш

Є+GOD=Ж        H+GOD=О         Ш+GOD=Щ

Ж+GOD=З        О+GOD=П         Щ+GOD=Ю

3+GOD=И         П+GOD=P         Ю+GOD=Я

І вже ніхто не міг нічого до Я ані додати, ані від Я відняти, якщо Я не знав свого Я.

І відтоді роки проходять, а роди відходять, а ріки не витікають, і все повертається «на круги своЯ». І ніхто не може зазирнути за край Я, бо на ньому закінчуються літери і починаються знаки, подібні на той, що завершує слово АмінЬ.

Librs.net

Данная книга была скачана с сайта

Librs.net

.

notes

Примечания

1

Що за бездушна рука чи око відважилися створити цю страхітливу симетрію? Вільям Блейк.

comments

Комментарии

1

Ленін. Сочинєнія. Т. 38. С. 241

2

Т. Гоббс. Левіафан, ілі Містерія, форма і власть государства церковного і гражданского. Т. 1. С. 21

3

Р. Декарт. Часні мислі. С. 15

4

Ф. Достоєвський. Браття Карамазови. Т. 2 С. 215

5

Послання апостолов. 1 Кор. 10. 23

6

С. Зонтаг. Фемінізм і вопроси пола. С. 168

7

Еклезіаст 1.18

8

Дідро. Елементи фізіології. Т. 1. С. 87

9

К. Маркс, Ф. Енгельс. Сочинєнія. Т. 2. С. 324

10

Епікур. Собраніє Узенера. С. 469

11

Арістотель. Нікомахова етика. 1175а

12

Епікур. Письмо Менекею

13

Епікур. Ватіканське собраніє ізреченій. Р. 77

14

Марціал. Епіграми. 6. 70

15

Плутарх. Пір сімох мудреців. 3. 15

16

Й. В. Гете. Годи учоби Вільгельма Мейстера. Р. 6

17

Сенека. Нравственні письма к Луцилію. С. 123

18

Плутарх. Сравнітєльні жизніопісанія. Агесілай 3. 16

19

Апулей. Золотий осьол. 10. 3

20