Галявиною наближалася Белатриса Лестранж у супроводі Ґрипхука. Вона на ходу запихала маленьку вишиту бісером сумочку у внутрішню кишеню однієї з тих старих мантій, що їх вони прихопили з площі Ґримо. І хоч Гаррі чудово знав, що насправді це йде Герміона, він аж затрусився з ненависті й відрази. Вона була вища за нього, її довге чорне волосся спадало їй на спину, а очі з важкими повіками презирливо глипнули на нього. Та коли вона заговорила, він упізнав у низькому Белатрисиному голосі Герміонині інтонації.

- Але ж і гидомирна вона на смак, гірша як гурдикорені!.. Що ж, Роне, йди сюди, зроблю й тобі...

- Добре, тільки пам’ятай, що я не люблю задовгих борід...

- Ой, заради Бога, тут не йдеться про твою красу...

- До чого тут краса, просто вона тоді заважає! А ніс можеш зробити трохи коротший, ніж тоді.

Герміона зітхнула і взялася до роботи. Щось бурмотіла собі під ніс, потроху змінюючи Ронову зовнішність. Він мав стати абсолютно не схожий на себе. До того ж, вони сподівалися, що його захищатиме ще й лиховісна Белатрисина аура. А Гаррі з Ґрипхуком мали заховатися під плащем-невидимкою.

- Ось, - сказала Герміона. - Як він тобі, Гаррі?

Гаррі подумав, що якби й зміг упізнати замаскованого Рона, то лише тому, що надто добре його знав. Ронове волосся було тепер довге й хвилясте. У нього зникло ластовиння, зате з’явилася густа каштанова борода й вуса. Ніс був короткий і приплюснутий, а брови - кудлаті.

- Ну, він не в моєму стилі, але може бути, - відповів Гаррі. - То що, рушаємо?

Троє друзів ще раз глянули на «Мушлю» - темну й мовчазну під дотліваючими зорями - а тоді повернулися й пішли за мур, що оточував котедж, де припинялася дія чарів Довіри і звідки вони могли роз’явитися.

Зразу за брамою озвався Ґрипхук.

- Мабуть, мені вже треба вилазити на тебе, Гаррі Поттер?

Гаррі нахилився, і ґоблін видряпався йому на спину, обхопившись руками за горло. Він не був тяжкий, але Гаррі не подобалося мати на собі ґобліна. До того ж він не сподівався, що той так міцно вчепиться за нього. Герміона витягла з вишитої бісером сумочки плащ-невидимку й накинула на них.

- Чудово, - сказала вона, нахилившись до самих Гарріних кросівок. - Нічого не видно. Рушаймо.

Гаррі крутнувся на місці з Ґрипхуком на плечах, зосередивши всі думки на «Дірявому казані» - шинку, з якого був вихід на алею Діаґон. Ґоблін ще міцніше вчепився за нього, коли їх стиснула пітьма, і за кілька секунд Гаррі відчув під ногами тротуар. Він розплющив очі на Черінґ-Крос-Роуд. Повз них квапливо пробігали маґли з тими жалюгідно-винуватими лицями, що бувають у людей рано-вранці, не маючи й гадки про існування цього шиночка.

«Дірявий казан» був майже безлюдний. Шинкар Том, згорблений і беззубий, витирав за шинквасом склянки. Двоє ворожбитів, що перемовлялися у кутку, зиркнули на Герміону й заховалися подалі.

- Мадам Лестранж, - пробурмотів Том і улесливо вклонився Герміоні, коли вона проходила повз нього.

- Доброго ранку, - привіталася Герміона, і Гаррі, що прошмигнув, скрадаючись, повз Тома з Ґрипхуком на плечах, помітив здивований Томів вираз.

- Занадто ввічливо, - прошепотів Гаррі на вухо Герміоні, коли вони виходили з шинка на крихітний задній двір. - Мусиш поводитися з ними, як зі сміттям!

- Добре, добре!

Герміона витягла Белатрисину чарівну паличку й постукала нею по одній з цеглин непримітного муру, шо височів перед ними. Цеглини відразу завирували й закружляли, просто посередині з’явився отвір, що дедалі ширшав, аж доки утворив прохід у формі арки на вузеньку бруковану вуличку - алею Діаґон.

Там було тихо, крамнички щойно відчинялися, а покупців довкола майже не було. Звивиста брукована вуличка дуже змінилася, вже не була така гамірна, як колись, багато років тому, коли Гаррі побував тут ще до початку першого року навчання у Гоґвортсі. Чимало крамничок було забито дошками, втім, з’явилося й кілька нових закладів, присвячених темним мистецтвам. У багатьох вітринах висіли плакати, з яких на Гаррі дивилося його ж обличчя з незмінним підписом: «Небажаний номер один».

Тут і там на порозі сиділи зіщулені обшарпані люди. Він чув, як вони стогнали й канючили у випадкових перехожих гроші, запевняючи, що вони справжні чаклуни. Один з них мав закривавлену пов’язку на оці.

Коли друзі йшли по вулиці, жебраки, забачивши Герміону, мовби розчинялися перед нею, натягуючи на обличчя каптури й щодуху тікаючи. Герміона здивовано дивилася їм услід, аж поки дорогу їй не заступив, накульгуючи, той чоловік з закривавленою пов’язкою.

- Де мої діти?! - заревів він, показуючи на Герміону. Його голос був надтріснутий, пронизливий і знавіснілий. - Де мої діти?! Що він з ними зробив? Ти знаєш, ти знаєш!

- Я... я справді... - розгубилася Герміона.

Чоловік кинувся на неї й потягся до горла. Тут щось бахнуло - і спалах червоного світла жбурнув його спиною на землю, вже непритомного. Рон стояв з чарівною паличкою напоготові, а на обличчі навіть з-під бороди проступав шок. З вікон будинків, що оточували вуличку, почали висовуватись обличчя, а зграйка заможних на вигляд перехожих, підібгавши мантії, прискорили ходу, щоб зникнути з місця події.

Їхня поява на Алеї Діаґон привернула стільки зайвої уваги, що Гаррі навіть подумав на мить, чи не краще було б звідси забратися й розробити якийсь інший план. Та не встигли вони ступити й кроку чи хоч би порадитись, що робити, як за їхніми спинами хтось закричав.

- Та це ж мадам Лестранж!

Гаррі миттю розвернувся, а Ґрипхук ще міцніше стис йому шию. До них наближався високий худий чаклун з гривою сивого пелехатого волосся та довгим гострим носом.

- Це Траверс, - прошепотів у вухо Гаррі ґоблін, проте Гаррі зразу й не згадав, хто такий Траверс. Герміона пихато витяглася й запитала якомога презирливіше:

- Що тобі треба?

Принижений Траверс зупинився як укопаний.

- Це ще один смертежер! - просичав Ґрипхук, і Гаррі боком підсунувся до Герміони, щоб повідомити їй на вухо цю інформацію.

- Я просто хотів привітатися, - холодно пояснив Траверс, - та якщо моя присутність недоречна...

Гаррі тепер упізнав його голос. Це був один з тих смертежерів, що їх викликав до себе додому Ксенофілій.

- Ні-ні, що ти, Траверсе, ні, - швидко заперечила Герміона, намагаючись виправити помилку. - Як твої справи?

- Мушу визнати, Белатрисо, що не сподівався тебе тут побачити.

- Справді? Чому? - запитала Герміона.

- Ну, - закашлявся Траверс, - я чув, що всіх мешканців маєтку Мелфоїв не випускають з будинку після тієї... е-е... втечі.

Гаррі потерпав, щоб Герміона не втратила самоконтроль. Якщо це правда, і Белатриса не повинна з’являтися на людях...

- Темний Лорд прощає тим, хто вірою й правдою служив йому в минулому, - відповіла Герміона, чудово імітуючи Белатрисину манеру зверхньо говорити. - Мабуть, Траверсе, твої заслуги перед ним не такі видатні, як мої.

Ці слова образили смертежера, та підозріливості на його лиці поменшало. Траверс глянув на чоловіка, якого щойно приголомшив Рон.

- Він тебе скривдив?

- Це вже не має значення, він більше не посміє, - холодно зронила Герміона.

- З цими безпаличниками є трохи мороки, - пожалівся Траверс. - Я нічого не маю проти, щоб вони сиділи й жебрали, але на тому тижні одна така набралася зухвальства просити, щоб я захистив її в міністерстві. «Я відьма, сер, я відьма, дозвольте це довести!» - перекривив він писклявим голосом. - Неначе я такий дурний, щоб дати їй свою чарівну паличку... До речі, Белатрисо, - запитав Траверс з цікавістю, - а чиєю паличкою ти зараз користуєшся? Я чув, що твоя власна...

- Моя паличка зі мною, - холодно урвала його Герміона, показуючи Белатрисину чарівну паличку. - Не знаю, Траверсе, де ти нахапався цих пліток, але тебе явно дезінформували.

Траверса це трохи спантеличило, і він повернувся до Рона.

- Хто твій супутник? Я його не впізнаю.

- Це Драґомир Деспард, - відповіла Герміона. Вони вирішили, що Ронові найкраще буде прикинутися чужоземцем. - Він майже не розмовляє англійською, але симпатизує Темному Лордові. Прибув сюди з Трансільванії ознайомитися з нашим новим режимом.