Щось упало на підлогу й закотилося, виблискуючи, під крісло. Це, виймаючи листа, він випадково витяг з капшучка снича. Нахилився по нього, і тут щойно виявлене джерельце неймовірних прозрінь наділило його новим дарунком. Здивування й шок вибухнули в ньому так потужно, що він аж закричав.
- ВІН ТУТ! Він залишив мені перстень... він у сничі!
- Ти... ти так думаєш?
Він не зрозумів, чого Рон такий приголомшений. Це ж було так очевидно, так безсумнівно для Гаррі: все збігалося, все... його плащ був третьою реліквією, а коли він з’ясує, як відкрити снича, то матиме й другу, і йому тільки залишиться знайти першу реліквію, тобто бузинову паличку, а тоді...
Та тут наче завіса впала перед залитою світлом сценою - усе його хвилювання, усі надії й радість миттю згасли, й він опинився сам у суцільній темряві, наче хтось зламав прекрасні чари.
- То он на що він полює.
Зміна його голосу ще більше налякала Рона та Герміону.
- Відомо-Хто шукає бузинову паличку.
Він відвернувся від їхніх напружених і недовірливих облич. Знав, що це правда. Тут теж усе збігалося. Волдеморт не шукав для себе нової чарівної палички. Він шукав стару, власне кажучи, найстарішу паличку. Забувши про Рона й Герміону, Гаррі підійшов до виходу з намету й замислено задивився в ніч...
Волдеморт виріс у маґлівському сиротинці. В дитинстві ніхто не міг розповідати йому «Казок барда Бідла», як ніхто не розповідав їх і Гаррі. Мало хто з чаклунів вірив у Смертельні реліквії. Чи міг Волдеморт якось про них дізнатися?
Гаррі вдивлявся в темряву... якби Волдеморт знав про Смертельні реліквії, він би неодмінно їх шукав, зробив би все, щоб ними заволодіти, бо ж ці три предмети робили власника володарем Смерті. Але якби він знав про Смертельні реліквії, то йому б тоді не були потрібні горокракси. Невже той простий факт, що він узяв реліквію і перетворив її на горокракс, не свідчив, що він не знає про цю останню видатну чаклунську таємницю?
А це означало, що Волдеморт шукав бузинову паличку, не усвідомлюючи всієї її могуті, не розуміючи, що вона - одна з трьох реліквій... та ще й така реліквія, якої не втаїш, про існування якої було відомо майже все... «кривавий слід бузинової палички тягнеться крізь усі сторінки чаклунської історії...»
Гаррі дивився на захмарене небо. По білому обличчю місяця постійно пропливали срібні та сірі пасма хмаринок. Від усіх цих дивовижних прозрінь аж у голові паморочилося.
Він знову зайшов у намет. Здивовано побачив, що Рон і Герміона стоять на тих самих місцях. Герміона тримала в руках листа Лілі, Ронове обличчя було стурбоване. Невже вони не зрозуміли, як багато змінилося за ці кілька хвилин?
- Отак-от, - сказав Гаррі, намагаючись передати їм хоч крихту своєї дивовижної осяйної впевненості. - Тепер усе ясно. Смертельні реліквії існують насправді, і я вже маю одну з них... а можливо, й дві...
Він підняв угору снича.
- ...а Відомо-Хто вишукує третю, хоч і не знає... він думає, що це просто дуже могутня чарівна паличка...
- Гаррі, - Герміона підійшла до нього, щоб віддати маминого листа, - вибач, але я думаю, що ти дуже помиляєшся.
- Та хіба ти не бачиш? Усе збігається...
- Ні, не збігається, - заперечила вона. - Не збігається, Гаррі, ти просто захопився. Будь ласка, - додала вона, - будь ласка, подумай і дай мені відповідь на таке: якби Смертельні реліквії справді існували і Дамблдор про них знав, знав про те, що той, хто ними всіма заволодіє, стане володарем Смерті... Гаррі, чому ж тоді він тобі про все це не сказав? Чому?
Його відповідь не забарилася.
- Герміоно, ти ж сама це вже пояснювала! Бо їх треба знайти самому! Це ж Пошук!
- Та я сказала тільки, щоб переконати тебе відвідати Лавґудів! - роздратовано вигукнула Герміона. - Я й сама не вірила!
Гаррі не звернув уваги.
- Дамблдор завжди давав мені змогу до всього доходити самому. Дозволяв мені випробовувати власну силу, ризикувати. Це все якраз у його стилі.
- Гаррі, це ж не забава, не експеримент! Це щось дуже справжнє, а Дамблдор дав тобі чіткі інструкції: знайти і знищити горокракси! Цей символ нічого не означає, забудь про Смертельні реліквії, нам не можна збиватися на манівці...
Гаррі її майже не слухав. Знову й знову крутив у пальцях снича, сподіваючись, що той якось відкриється - і він продемонструє воскресальний камінь, доведе Герміоні, що не помилявся, що Смертельні реліквії існують.
Вона з надією подивилася на Рона.
- Ти ж теж у це не віриш, правда?
Гаррі глянув на нього. Рон вагався.
- Я не знаю... тобто... щось там наче й збігається, - забелькотів Рон. - Але якщо подивитися загалом... - Він важко зітхнув. - Я думаю, Гаррі, що наше завдання - позбутися горокраксів. Це нам звелів робити Дамблдор. Може... може, краще забути про різні там реліквії.
- Дякую, Роне, - зраділа Герміона. - Я вартуватиму перша.
І вона пройшла повз Гаррі й сіла при вході в намет, поставивши таким чином крапку в їхній дискусії.
Уночі Гаррі майже не спав. Думка про Смертельні реліквії оволоділа ним і він не міг заспокоїтися, бо в розпаленій свідомості вирували ідеї й образи: чарівна паличка, камінь і плащ. Якби ж він зумів ними всіма оволодіти...
«Я відкриваюся наприкінці»... але наприкінці чого? Чому не можна здобути камінь негайно? Отримавш цей камінь, він розпитав би про все самого Дамблдора... і Гаррі почав бурмотіти сничеві різні слова, випробував усе, навіть парселмову, але золотий м’ячик не відкривався...
А паличка, бузинова чарівна паличка, де вона захована? Де її зараз шукає Волдеморт? Гаррі навіть захотів, щоб знову почав палати його шрам, щоб виявив йому Волдемортові думки - бо чи не вперше їх з Волдемортом об’єднали пошуки однієї й тієї самої речі... Герміоні, звісно, це не сподобалося б... але ж вона просто не вірила... Ксенофілій у чомусь мав рацію... «Обмежена. Недалека. Вузьколоба». Правда полягала в тому, що її лякала навіть думка про Смертельні реліквії, особливо про воскресальний камінь... І Гаррі знову притулився губами до снича, цілував його й ледь не ковтав, проте холодний метал не піддавався...
От-от мало світати, коли він раптом згадав про Луну, що самотньо сиділа в камері Азкабану, оточена дементорами, і йому стало страшенно соромно за себе. У гарячкових роздумах про реліквії він геть забув про неї. Якби ж її можна було врятувати! Проте дементори у таких великих кількостях були практично нездоланні. Думка про дементорів нагадала, що він ще не пробував терновою чарівною паличкою вичаклувати патронуса... зранку треба буде спробувати...
Якби ж можна було якось дістати кращу чарівну паличку...
І його знову охопило палке бажання здобути бузинову паличку, паличку Смерті, нездоланну і всемогутню...
Уранці вони склали намет і рушили далі під акомпанемент страшенної зливи. Дощ переслідував їх до узбережжя, де вони увечері поставили намет, і лив цілісінький тиждень, погіршуючи Гаррі настрій, і так похмурий від розкислих безрадісних пейзажів. Він міг думати тільки про Смертельні реліквії. Так, наче в ньому всередині палало полум’я, яке ні відверта Герміонина невіра, ні вперті Ронові сумніви погасити не могли. Та що палкіша була його жага до реліквій, то менше радості в ньому лишалося. Він звинувачував Рона й Герміону - їхня непохитна байдужість впливала на його настрій ще гірше, ніж безжальний дощ, проте ніщо не могло похитнути його впевненості - вона була абсолютна. Віра в реліквії і прагнення їх роздобути так захопили Гаррі, що він почувався відірваним від друзів та їхньої одержимості горокраксами.
- Одержимості? - перепитала його Герміона крижаним тихим голосом, коли Гаррі якось увечері необачно промовив це слово після того, як вона прочитала йому нотацію про відсутність в нього інтересу до пошуку нових горокраксів. - Ми не одержимі, Гаррі! Ми просто хочемо зробити те, що нам доручив Дамблдор!
Та Гаррі був глухий до цієї завуальованої критики. Дамблдор залишив Герміоні знак реліквій, щоб вона його розшифрувала, а ще він, був переконаний Гаррі, заховав у золотому сничі воскресальний камінь. «Разом їм жити не судилося... володар смерті»... чому цього не розуміють Рон і Герміона?