- Є одна програма, - тихенько сказав він Гаррі, - де передають чесні новини. Усі інші підтримують Відомо-Кого й дотримуються вказівок міністерства, а ця... зачекай, сам почуєш, вона класна. Тільки вони не можуть передавати новини щовечора, бо мусять постійно міняти місце, щоб уникнути облави, і треба знати пароль, щоб настроїтися... на жаль, я прослухав, який був останній...

Він легенько постукав по приймачу чарівною паличкою, бурмочучи навмання різні слова. Кілька разів потай глипав на Герміону, явно побоюючись, що вона вибухне сердитою тирадою, однак та вдавала, що його тут просто немає. Хвилин з десять Рон тарабанив паличкою і бурмотів, Герміона гортала сторінки, а Гаррі тренувався виконувати закляття новою паличкою.

Нарешті Герміона злізла з ліжка. Рон негайно перестав тарабанити.

- Якщо це тебе дратує, я більше не буду! - нервово сказав він Герміоні.

Герміона не принизила себе відповіддю, а підійшла до Гаррі.

- Треба поговорити, - сказала вона.

Він подивився на книжку в її руках. Це було «Життя та сміття Албуса Дамблдора».

- Про що? - боязко запитав. Він раптом згадав, що там був розділ, присвячений йому. Не дуже хотілося почути Рітину версію його стосунків з Дамблдором. Герміонина відповідь, одначе, була цілком несподівана.

- Я хочу відвідати Ксенофілія Лавґуда. Він витріщився на неї.

- Кого?

- Ксенофілія Лавґуда. Луниного батька. Хочу з ним поговорити.

- Е-е... навіщо?

Вона глибоко вдихнула, наче збиралася на силі, й сказала:

- Йдеться про той знак, знак у «Казках барда Бідла». Глянь сюди!

Вона тицьнула «Життя та сміття...» прямо Гаррі під носа. Він неохоче глянув на знімок листа, якого Дамблдор написав Ґріндельвальдові знайомим Гаррі дрібним нахиленим почерком. Він не хотів бачити неспростовні докази, що Дамблдор і справді написав ці слова, що іх не Ріта вигадала.

- Підпис, - сказала Герміона, - Поглянь на підпис, Гаррі!

Він підкорився. Якусь мить не міг збагнути, що вона мала на увазі, та коли уважніше придивився, підсвічуючи собі чарівною паличкою, то побачив, що Дамблдор замінив літеру «А» у слові «Албус» крихітною копією того самого трикутного знака, що був у «Казках барда Бідла».

- Е-е... що ви там?.. - запитав Рон нерішуче, проте Герміона лише зміряла його нищівним поглядом і знову звернулася до Гаррі.

- Він увесь час нам вигулькує. - вела далі вона. - Я знаю, що Віктор казав, ніби це знак Ґріндельвальда, але він був і на тій старій могилі в Ґодриковій Долині, а дати на надгробку набагато давніші, ніж дата народження Ґріндельвальда! А тепер ще й це! Ми ж не можемо запитати в Дамблдора чи в Ґріндельвальда, що це означає... я навіть не знаю, чи Ґріндельвальд іще живий... але можемо запитати в містера Лавґуда. Він мав на собі цей символ на весіллі. Гаррі, я переконана, що це важливо!

Гаррі відповів не зразу. Глянув у її напружене нетерпляче обличчя, а тоді - в навколишню темряву. Після довгої паузи нарешті сказав:

- Герміоно, вистачить з нас однієї Ґодрикової Долини. Ми самі себе вмовили, що треба там побувати, і...

- Гаррі, але ж знак з’являється постійно! Дамблдор залишив мені «Казки барда Бідла». Звідки ти знаєш, що ми не повинні з’ясувати все про цей знак?

- Ти знов за старе! - Гаррі вже почав дратуватися. - Ми увесь час самі себе переконуємо, що Дамблдор залишив нам якісь таємні знаки й ключі...

- Світлогасник виявився дуже корисним, - вставив свої п’ять копійок Рон. - Думаю, Герміона має рацію і Лавґуда треба відвідати.

Гаррі зміряв його недобрим поглядом. Він не сумнівався, що Рон підтримав Герміону аж ніяк не через бажання з’ясувати значення трикутної руни.

- Такого, як у Ґодриковій Долині, не буде, - додав Рон, - бо Лавґуди на твоєму боці, Гаррі, «Базікало» завжди був за тебе і зараз теж закликає всіх тобі допомагати!

- Я переконана, що це важливо! - гаряче сказала Герміона.

- Але ж чому тоді Дамблдор не сказав мені про це перед смертю?

- Може... може, ти повинен довідатися про це сам, - припустила Герміона, наче хапалася за соломинку.

- Ага, - улесливо підтримав її Рон, - у цьому є сенс.

- Ні, немає, - огризнулася Герміона, - та я все одно вважаю, що нам треба поговорити з містером Лавґудом. Символ, що пов’язує Дамблдора, Ґріндельвальда й Ґодрикову Долину? Гаррі, ми повинні це з’ясувати!

- Думаю, треба проголосувати, - запропонував Рон. - Хто за те, щоб побувати в Лавґуда...

Його рука злетіла раніше за Герміонину. її вуста підозріло затремтіли, коли вона теж підняла руку.

- Нас більше, вибачай, Гаррі, - поляпав друга по спині Рон.

- Нехай, - погодився Гаррі, роздратований і водночас задоволений. - Тільки як повернемося від Лавґуда, то пошукаємо ще й інші горокракси, добре? А де, до речі, Лавґуди живуть? Ви хоч знаєте?

- Десь недалеко від нашої хати, - відповів Рон. - Не знаю, де точно, але мама й тато, згадуючи про них, завжди показували в бік пагорбів. Знайти буде неважко.

Коли Герміона повернулась у ліжко, Гаррі стишив голос.

- Ти погодився тільки для того, щоб вона перестала на тебе сердитись.

- На війні і в коханні всі засоби чесні, - весело зізнався Рон, - а в нас потроху й того, й того. Вище носа, зараз різдвяні канікули, і Луна буде вдома!

З відкритого вітрам схилу пагорба, куди вони роз’явилися на ранок, відкрився чудовий краєвид на село Отері-Сент-Кечпол. Згори село нагадувало колекцію іграшкових будиночків, красуючись у косому промінні сонця, що продиралося до землі в проміжках між хмарами. Хвилину-дві вони стояли й дивилися в бік «Барлогу», долонями затуляючи очі від сонця, але не побачили нічого особливого, крім високого живоплоту та дерев у саду, що надавали кривобокому будиночку захист від маґлівських очей.

- Дивно - бути так близько і не зайти, - пробурмотів Рон.

- Наче ти їх давно не бачив. Ти ж був там на Різдво, - холодно сказала Герміона.

- Та я не був у «Барлозі»! - недовірливо розсміявся Рон. - Ти що, думаєш, я повернувся б додому, щоб розказати, як я вас покинув? Ага, Фредові з Джорджем це б дуже сподобалося. А Джіні, та взагалі носила б мене на руках.

- А де ж ти тоді був? - здивувалася Герміона.

- У новому домі Білла й Флер. У котеджі «Мушля». Білл завжди мене розумів. Він... він не був у захваті від того, що я вчудив, але хоч не діставав мене. Він знав, що я й так себе караю. З родини більше ніхто не знав, що я в нього. Білл сказав мамі, що вони з Флер не приїдуть на Різдво, бо хочуть відсвяткувати вдвох. Знаєте, перше свято після одруження. Не думаю, що Флер була проти. Ви ж знаєте, як вона ненавидить Целестину Ворбек.

Рон повернувся до «Барлогу» спиною.

- Підемо сюди, - сказав він і повів їх на другий бік пагорба.

Вони йшли декілька годин, і Герміона наполягла, щоб Гаррі заховався під плащем-невидимкою. Ґроно невисоких пагорбів виявилося цілком незаселеним - окрім однієї хатинки, на вигляд покинутої.

- Може, це їхня, а вони десь подалися на Різдво? - припустила Герміона, зазираючи крізь вікно в охайну кухоньку з геранню на підвіконнях.

- Думаю, ти б одразу впізнала дім Лавґудів, якби зазирнула в їхнє вікно, - пирхнув Рон. - Пошукаймо на інших пагорбах.

І вони роз’явилися, щоб опинитися за кілька миль далі на північ. Вітер шарпав їм волосся і одяг.

- Ага! - вигукнув Рон, показуючи вгору, на вершину пагорба, на якому вони щойно явилися. Там височів надто химерний будинок - наче великий чорний циліндр вертикально здіймався в небо, а за ним у надвечір’ї висів примарний місяць. - Це точно Лунин будинок, бо хто б ще міг у такому жити? Він мені нагадує слона!

- Це зовсім не схоже на слона, - заперечила Герміона, дивлячись на дивний будинок.

- Я мав на увазі шахового слона, - пояснив Рон. - Тобто офіцера.

У Рона ноги були найдовші, тож він видерся на пагорб перший. Коли Гаррі з Герміоною його наздогнали, важко дихаючи й хапаючись за боки, він радісно шкірився.

- Це їхній, - сказав Рон. - Дивіться.