- Думаєш, треба звідси тікати? - запитав у Гаррі Рон, і Гаррі бачив по його обличчю, що того тривожать схожі думки.

- Я не знаю.

Блідий і спітнілий Рон навіть не пробував сісти - не мав для цього сили. Перспектива нести його на руках аж ніяк не тішила.

- Поки що побудьмо тут, - сказав Гаррі.

Герміона з полегшенням скочила на ноги.

- Куди це ти? - поцікавився Рон.

- Якщо ми залишаємося тут, то треба захистити це місце закляттями-оберегами, - відповіла вона, підняла чарівну паличку й почала ходити навколо Гаррі й Рона широкими колами, нашіптуючи заклинання. Гаррі бачив, як замерехтіло повітря - наче Герміона вичакловувала навколо галявини теплий серпанок.

- Сальвіо гексія... Протеґо тоталум... Репелло маґлетум... Глушилято... Гаррі, витягай намет...

- Намет?

- Там, у торбинці!

- А-а, в торбинці... справді, - дійшло до Гаррі.

Тепер він не нишпорив навмання, а відразу скористався замовлянням-викликанням. Намет вискочив грудкуватим згортком полотна, мотузок і жердин. Гаррі впізнав - частково через котячий запах, - що це той самий намет, у якому вони спали на Кубку світу з квідичу.

- Я думав, це намет того типа з міністерства, Перкінса, - зауважив Гаррі, виплутуючи зі шворок кілочки.

- Йому він непотрібний, у нього розгулявся ревматизм, - Герміона виконала чарівною паличкою складну фігуру з восьми рухів, - тож Ронів тато сказав, що я можу його позичити. Еректо! - вона спрямувала чарівну паличку на безформне полотно, й те одним плавним рухом піднялося вгору, розклалося в повітрі в намет і опустилося прямо перед Гаррі; кілочок вислизнув з його рук, встромився в землю й обмотався шнуром, що підтримував центральну стійку намета.

- Каве інімікум, - завершила захисні процедури Герміона помахом палички до неба. - Зробила все, що могла. Як мінімум, довідаємось, якщо вони наближатимуться, хоч я не гарантую, що це врятує від Вол...

- Не називай це ім’я! - грубо урвав її Рон.

Гаррі й Герміона перезирнулися.

- Вибач, - Рон зі стогоном спробував трохи піднятися, щоб їх бачити, - але це звучить наче... заклинання чи щось таке там. Чи не можна казати на нього «Відомо-Хто»?.. Будь ласка.

- Дамблдор казав, що боятися імені... - почав було Гаррі.

- Якщо ти не звернув уваги, то мушу нагадати, що називання Відомо-Кого на ім’я Дамблдорові не дуже допомогло, - огризнувся Рон. - Просто... просто майте до Відомо-Кого хоч трохи пошани, чуєте?

- Пошани? - перепитав Гаррі, але Герміона застережливо на нього зиркнула. Справді, не варто було сперечатися з Роном, коли він ще такий ослаблений.

Гаррі з Герміоною затягли Рона в намет. Інтер’єр був точнісінько такий, як його запам’ятав Гаррі: невеличка квартира з ванною і крихітною кухонькою. Він відсунув старе крісло й поклав Рона на нижнє місце двоповерхового залізного ліжка. Навіть від цього коротенького переміщення Рон ще дужче поблід, тож коли вони його вклали на матрац, він знову заплющив очі й деякий час мовчав.

- Я зварю чаю, - сказала, відсапуючись, Герміона, вийняла з глибин своєї сумочки чайника з кухлями й пішла на кухню.

Гаррі гарячий чай допоміг не менше, ніж вогневіскі тієї ночі, коли загинув Дикозор. Він ніби випік рештки страху, що тріпотіли в грудях. Минула хвилина-дві, і Рон порушив тишу.

- Як думаєте, що сталося з Катермолами?

- Вони мали б утекти, - відповіла Герміона, для впевненості стискаючи гарячий кухоль. - Якщо в містера Катермола хоч трохи варить голова, він забрав місіс Катермол «Явленням-пліч-о-пліч» і зараз вони тікають з країни разом з дітьми. Їй так порадив Гаррі.

- Чорт, надіюся, вони втекли, - сказав Рон, спираючись на подушки. Чай йому допоміг, обличчя трохи порожевіло. - Хоч у мене було таке відчуття, ніби той Реґ Катермол доволі тупуватий, судячи з того, як усі зі мною розмовляли, коли я під нього маскувався. Боже, хоч би вони встигли... якщо вони через нас потраплять в Азкабан...

Гаррі подивився на Герміону й питання, яке він їй хотів задати - чи відсутність у місіс Катермол чарівної палички не завадила б їй явитися пліч-о-пліч з чоловіком - так і не зірвалося в нього з язика. Герміона дивилася, як переймається Рон долею Катермолів, і в її очах було стільки ніжності, що Гаррі аж ніяково стало, наче він застав їх за поцілунком.

- То він у тебе? - запитав Гаррі, частково для того, щоб нагадати про свою присутність.

- У мене... що в мене? - розгубилася дівчина.

- Те, заради чого ми заварили всю цю кашу! Медальйон! Де медальйон?

- То ви його маєте?! - вигукнув Рон, піднімаючись трохи вище на подушках. - І мовчите! Нічого собі, могли б хоч натякнути!

- Та ми ж рятувалися від смертежерів, - сказала Герміона. - Ось.

Вона вийняла з кишені мантії медальйон і передала Ронові.

Медальйон був завбільшки з куряче яйце. Декоративна літера «С», інкрустована маленькими зеленими камінчиками, тьмяно поблискувала в розсіяному світлі, що сочилося крізь тканину намету.

- А не міг його хтось знищити після крадіжки у Крічера? - з надією запитав Рон. - Тобто, чи це й досі горокракс?

- Думаю, що так, - сказала Герміона, забираючи медальйон у Рона й уважно оглядаючи. - Якби його хтось нищив чарами, то залишилися б сліди втручання.

Вона подала медальйон Гаррі, і він покрутив його в пальцях. Прикраса була ціла й неушкоджена. Йому пригадалися подерті рештки щоденника і те, як тріснув камінь у персні-горокраксі, коли його знищував Дамблдор.

- Думаю, Крічер не помилявся, - сказав Гаррі. - Треба вирішити, як відкрити цю штуку, перш ніж її знищити.

Несподівано Гаррі вразило усвідомлення, що саме він тримає і що ховається за цими золотими дверцятками. Навіть після всіх зусиль, потрачених на пошуки, він відчував шалене бажання викинути медальйон якнайдалі. Знову себе опанував і спробував підняти кришечку пальцями, потім вдався до чарів, якими Герміона відчинила двері Реґулусової спальні. Не допомогло. Знову віддав медальйон Ронові й Герміоні, і ті теж перепробували все, що знали - і теж безуспішно.

- А ви це відчуваєте? - запитав приглушеним голосом Рон, стискаючи медальйон у кулаці.

- Що?

Рон передав горокракс Гаррі.

Минуло кілька секунд, і Гаррі зрозумів, що мав на увазі Рон. Це пульсувала в жилах його власна кров чи все ж таки билося щось у самому медальйоні, неначе крихітне металеве серце?

- І що нам з ним робити? - запитала Герміона.

- Тримати в надійному місці, поки не придумаємо, як його знищити, - відповів Гаррі і, хоч дуже й не хотів, повісив ланцюжок з медальйоном на шию, заховавши на грудях під мантією, де той собі й похитувався поряд з капшучком, подарованим Геґрідом.

- Думаю, треба по черзі вартувати біля намету, - звернувся він до Герміони, а тоді встав і потягся. - І ще треба буде подумати про їжу. А ти лежи, - звелів він Ронові, коли той спробував сісти й бридкувато позеленів.

Гаррі й Герміона обережно встановили на столику стервоскоп, подарований Герміоною на Гаррін день народження, і до вечора почергово стояли на варті. Стервоскоп, одначе, цілісінький день перебував у мовчазному й нерухомому стані, і взагалі, можливо, завдяки закляттям-оберегам та маґлонепроникним чарам, що їх Герміона встановила навколо намету, а може, просто тому, що люди рідко заходили в цей ліс аж так далеко, але їх ніхто не турбував, окрім випадкових птахів та білок. Увечері також нічого не змінилося. Гаррі запалив чарівну паличку, заступивши на варту замість Герміони о десятій вечора, й споглядав ліс, де не було нікого й нічого, крім кажанів, що тріпотіли крильцями високо над ним, перетинаючи клаптик зоряного неба, видимий з їхньої захищеної галявини.

Хотілося їсти, аж трохи паморочилось у голові. Герміона не поклала в свою чарівну сумочку харчів, бо думала, що ночувати вони повернуться на площу Ґримо. Крім грибів, назбираних Герміоною під сусідніми деревами і зварених в похідному казанку, вони нічого не їли. Рон ковтнув кілька ложок тієї бурди і його трохи не знудило, а от Гаррі мужньо тримався - щоб не псувати Герміоні настрій.