- Думав, що знав, - пробурмотів він.

- Ти ж сам знаєш, як мало правди було в тому, що Ріта писала про тебе! Додж має рацію - як можна дозволяти таким людям паплюжити твою пам’ять про Дамблдора?

Він відвернувся, намагаючись нічим не виказати образу, яку відчував. Знову те саме: вибирай, кому вірити. А він хотів правди. Чому ж усі ставали йому на заваді?

- Може, підемо на кухню? - запропонувала після короткої паузи Герміона. - Пошукаємо щось на сніданок?

Гаррі неохоче погодився, й вийшов за нею на сходовий майданчик, де були ще одні двері. На них виднілися глибокі подряпини під маленькою табличкою, якої він не помітив у темряві. Зупинився прочитати напис. Це було невеличке, однак претензійне оголошення, каліграфічно написане від руки. Таке міг повісити на дверях своєї кімнати Персі Візлі.

Хвилювання охопило Гаррі, та не відразу він збагнув, чому. Ще раз перечитав напис. Герміона була вже далеко внизу.

- Герміоно, - покликав, сам дивуючись, що голос звучить так спокійно. - Вернися сюди.

- А що там таке?

- Р.А.Б. Здається, ми його знайшли.

Герміона зойкнула й вибігла сходами назад.

- У маминому листі? А я не бачила...

Гаррі захитав головою й показав на Реґулусову табличку. Герміона прочитала й так міцно вчепилася Гаррі в руку, що він аж скривився.

- Сіріусів брат? - прошепотіла вона.

- Він був смертежер, - повідомив Гаррі. - Сіріус мені про нього розповідав. Вступив у смертежери ще замолоду, а потім йому стало страшно, й він хотів їх покинути... а вони його вбили.

- Усе збігається! - вигукнула Герміона. - Якщо він був смертежер, то мав доступ до Волдеморта, а коли розчарувався, то, можливо, захотів Волдеморта знищити!

Вона відпустила Гарріну руку, перехилилася через бильця й крикнула:

- Роне! РОНЕ! Іди сюди, бігом!

Захеканий Рон прибіг за секунду, з чарівною паличкою напоготові.

- Що таке? Якщо знову велетенські павуки, то я хотів би спершу поснідати...

Він насупився на табличку на Реґулусових дверях, яку йому мовчки показувала Герміона.

- Що? Це ж Сіріусів брат? Реґулус Арктур... Реґулус... Р.А.Б.! Медальйон... ви не думаєте?..

- Зараз побачимо, - відповів Гаррі. Штовхнув двері, але вони були замкнені. Герміона націлилася чарівною паличкою на замок і промовила:

- Алогомора.

Щось клацнуло, і двері відчинилися.

Вони переступили поріг разом, оглядаючись на всі боки. Кімната Реґулуса була трохи менша, ніж Сіріусова, але теж зберігала дух колишньої величі. І якщо Сіріус намагався всіляко підкреслити свою відмінність від решти родини, то Реґулус акцентував на цілком протилежному. Слизеринські смарагдово-срібні кольори були скрізь - прикрашали ліжко, стіни, вікна. Над ліжком був ретельно вималюваний родинний герб Блеків з їхнім гаслом «Toujours Pur». Нижче висіла ціла колекція пожовклих газетних вирізок, зчеплених докупи в клаптиковий колаж. Герміона перетнула кімнату, щоб їх роздивитися.

- Усі про Волдеморта, - сказала вона. - Реґулус, мабуть, не один рік був його фанатом, перш ніж пристав до смертежерів...

З покривала на ліжку здійнялася хмарка пилу, коли вона сіла, щоб перечитати вирізки. Гаррі тим часом помітив ще одну фотографію. На ній усміхалися й махали руками гравці гоґвортської квідичної команди. Підійшов ближче й побачив, що в кожного на грудях був герб зі змією - то були слизеринці. Реґулуса одразу можна було впізнати в хлопцеві, що сидів посередині першого ряду. Він був чорнявий і теж мав дещо зарозумілий вигляд, як і брат, хоч був нижчий, худіший і не такий вродливий, як Сіріус.

- Він був ловцем, - зауважив Гаррі.

- Що? - неуважно перепитала Герміона, занурена у вирізки про Волдеморта.

- Він сидить у першому ряду, посередині, а там завжди сидять ловці... але то таке, - урвав сам себе Гаррі, помітивши, що його ніхто не слухає.

Рон стояв рачки, шукаючи щось під шафою. Гаррі роззирнувся по кімнаті, шукаючи ймовірних сховків, і підійшов до письмового стола. І тут уже хтось понишпорив. Усе в шухлядах було розкидане, порох, здавалося, тільки недавно осів, але цінного не було нічого: старі пера, застарілі обшарпані підручники, розбитий зовсім недавно каламар, чорнило з якого залило всю шухляду.

- Є простіший спосіб, - сказала Герміона, поки Гаррі витирав об джинси липкі від чорнила пальці. Вона підняла чарівну паличку й промовила: - Акціо медальйон!

Нічого не сталося. Рон, який обмацував складки вилинялих штор, був розчарований.

- Оце й усе? Його тут нема?

- Він може й досі тут бути, але зачаклований протизакляттями, - пояснила Герміона. - Тобто чарами, що перешкоджають викликати його магічним шляхом.

- Волдеморт наклав подібні чари на кам’яну чашу в печері, - пригадав Гаррі, що теж не зміг викликати фальшивий медальйон.

- То як же нам його знайти? - запитав Рон.

- Пошукаємо вручну, - відповіла Герміона.

- Чудова ідея, - закотив очі Рон й поновив обмацування штор.

Понад годину вони обшукували кімнату, та врешті-решт були змушені визнати, що медальйона в ній нема.

Сонце вже зійшло; його проміння сліпило їх навіть крізь запорошені вікна сходового майданчика.

- Він може бути захований деінде в будинку, - підбадьорливим тоном сказала Герміона, коли вони спускалися по сходах. У ній наростала рішучість, тоді як Гаррі з Роном помалу занепадали духом. - Зумів Реґулус знищити медальйон чи ні, але йому треба було ховати його від Волдеморта, правда? Пам’ятаєте всі ті жахливі штуки, яких нам доводилося позбуватись, коли ми тут були минулого разу? Годинник, що шпурлявся шурупами, або старі мантії, що намагалися задушити Рона? Можливо, Реґулус поставив їх для захисту схованки з медальйоном, хоч ми того не усвідомили в... в...

Гаррі й Рон подивилися на неї. Вона завмерла з піднятою ногою і з таким безглуздим виглядом, наче її щойно обробили забуттятусом; навіть очі розфокусувалися.

- ...в той час, - закінчила вона пошепки фразу.

- Щось не так? - стривожився Рон.

- Ми знайшли медальйон.

- Що? - вигукнули разом Гаррі й Рон.

- У вітальні в шафі. Ніхто не міг його відкрити. А ми... ми...

Гаррі наче хто бухнув цеглиною. Він пригадав: він навіть тримав ту штуку в руках, коли вони по черзі намагалися її відкрити. Її ще потім кинули в мішок з непотребом разом з тютюнницею, де був порошок для бородавок, та з катеринкою, від музики якої всі засинали...

- Крічер тоді багато чого від нас заникав, - пригадав Гаррі. Це був єдиний шанс, їхня єдина слабка надія, і він збирався до останнього чіплятися за цю соломинку. - У нього там був цілий склад різного мотлоху в комірчині біля кухні. Ходімо.

Перестрибуючи через дві сходинки, він побіг сходами вниз, друзі кинулися за ним. У коридорі вони наробили такого галасу, що розбудили портрет Сіріусової матері.

- Нечисть! Бруднокровці! Мерзота! - верещала вона, та вони вже влетіли в розташовану в підвалі кухню й захряснули за собою двері.

Гаррі перебіг приміщення, зупинився біля Крічерового буфета й шарпнув дверцята. Там було кубло зі старих брудних ковдр, у якому колись спав ельф-домовик, проте блискучих дрібничок, що їх любив збирати Крічер, вони не виявили. Там узагалі нічого не було, крім старої книжки під назвою «Шляхетність природи: чаклунська генеалогія». Не вірячи власним очам, Гаррі схопив ковдри й почав їх трусити. Дохла миша випала й зловісно покотилася по підлозі. Рон застогнав і впав на кухонний стілець, а Герміона заплющила очі.

- Це ще не все, - буркнув Гаррі і голосно покликав: - Крічере!

Щось гучно ляснуло, і ельф-домовик, якого Гаррі так неохоче перебрав як спадщину від Сіріуса, виник хтозна-звідки перед холодним і порожнім каміном: крихітний, пів-людського зросту заввишки, з обвислою складками блідою шкірою і білим волоссям, що густо стирчало з кажанячих вух. Він і досі носив на стегнах ту саму брудну ганчірку, що й у день їхньої першої зустрічі, а зневажливий погляд, яким він зміряв Гаррі, свідчив, що його ставлення до нового власника змінилося не більше, ніж його костюм.