- Для охорони чого?

- Всьо, більше нічого не питайте! - похмуро мовив Геґрід. - Це найвища таємниця, отак-то.

- Але ж Снейп намагається те вкрасти!

- Дурниці! - повторив Геґрід. - Снейп - учитель у Гоґвортсі, він такого ніколи б си не зробив!

- Чому ж тоді він намагався вбити Гаррі?! - вигукнула Герміона. Події цього дня, безперечно, змінили її думку про Снейпа.

- Геґріде, я знаю, що таке закляття, я все про це читала! Треба ні на мить не спускати очей, а Снейп, до речі, навіть не кліпав, я бачила!..

- А я кажу, що ти си помиляєш! - із запалом сказав Геґрід. - Не знаю, чого Гарріна мітла так си поводила, але Снейп ніколи б си не намагав убити учня! Слухайте мене, ви всі троє: ви встряли в таке, що вас си не стосує. Це небезпечно. Забудьте того пса й забудьте те, що він стереже, бо це справа професора Дамблдора й Ніколаса Фламеля!

- Ага! - сказав Гаррі. - Тут ще замішаний і якийсь Ніколас Фламель, так?..

Геґрід був сердитий сам на себе.

- РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -

Дзеркало Яцрес

Наближалося Різдво. Одного грудневого ранку Гоґвортс прокинувся вкритий пишною сніговою ковдрою. Озеро замерзло, а близнюків Візлі покарали за те, що вони зачарували кілька грудок снігу, і ті носилися всюди за Квірелом, цілячись у його тюрбан. Сови, які зуміли подолати завірюху, щоб доставити пошту, мусили якийсь час відпочивати й лікуватися у Геґріда, щоб набратися сил на зворотну дорогу.

Ніхто вже не міг дочекатися канікул. Ґрифіндорська вітальня й Велика зала хоч огрівалися камінами, а от у коридорах стояв лютий холод, шибки у класах шарпав несамовитий вітер. Найгіршими були уроки професора Снейпа в підвалі, де в учнів аж пара йшла з рота, і вони тулилися якнайближче до своїх гарячих казанців.

- Мені, в натурі, шкода тих учнів, - казав на уроці заклинань Драко Мелфой, - які лишаться на Різдво у Гоґвортсі, бо їх ніхто не чекає вдома.

Кажучи це, він поглядав на Гаррі. Креб і Ґойл хихотіли. Гаррі, що саме зважував мелений хребет лев'ячої рибки, вдав, ніби не чує їх. Після матчу з квідичу Мелфой став ще нестерпнішим. Роздратований поразкою Слизерину, він спочатку намагався розсмішити всіх байкою про те, що, мовляв, наступного разу ловцем замість Гаррі стане жаба з великою пелькою. Але Мелфой побачив, що ніхто не сміється, бо всі були вражені тим, як Гаррі вдалося втриматися на мітлі, що намагалася його скинути. Саме тому заздрісний і сердитий Мелфой знову почав глузувати з того, що Гаррі не мав справжньої родини.

Гаррі не збирався їхати на Різдво на Прівіт-драйв. Професорка Макґонеґел минулого тижня складала список учнів, які лишаться в школі на свята, й Гаррі відразу записався туди. Він не бачив причини, чому має себе жаліти: адже, мабуть, це буде найкраще його Різдво. Рон з братами теж лишалися, бо містер і місіс Візлі мали їхати до Румунії провідати Чарлі.

Вийшовши з підвалу після уроку зілля й настійок, учні побачили в коридорі велику ялинку, що загородила увесь прохід. Дві величезні ноги й гучне сопіння свідчили, що за ялинкою був Геґрід.

- Гей, Геґріде! Допомогти? - запитав Рон, просунувши голову між гілля.

- Нє! Всьо файно, дєкую, Роне.

- Звільни прохід! - почувся з-за Ронової спини зневажливий голос Мелфоя. - Що, Візлі, вирішив, тіпа, заробити трохи грошенят? Мабуть, теж хочеш стати ключником після Ґогвортсу, бо Геґрідова халупа - справжній палац проти барлогу твоєї родини.

Рон кинувся на Мелфоя, але сходами якраз спускався Снейп.

- ВІЗЛІ!

Рон, що схопив Мелфоя за груди, відпустив його.

- Його си спровокували, професоре Снейпе, - пояснив Геґрід, вистромивши крізь гілля своє волохате обличчя. - Мелфой почав си ображати його родину.

- Це не має значення. Бійка, Геґріде, це порушення правил Гоґвортсу, - сказав солоденьким голосом Снейп. - Візлі, знімаю з Ґрифіндору п'ять очок, і подякуй, що не більше. А тепер - розходьтеся!

Мелфой, Креб і Ґойл стали незграбно продиратися повз ялинку, обтрушуючи голки і самовдоволено шкірячись.

- Я йому покажу! - скреготів зубами Рон. - Колись я дістануся до нього!

- Я їх обох ненавиджу! - додав Гаррі. - І Мелфоя, і Снейпа.

- Гай-гай, нема чого си журити, скоро Різдво, - втішав їх Геґрід. - Знаєте що? Ходіт зі мною до Великої зали, там тепер так файно!

Отож усі троє пішли слідом за Геґрідом з ялинкою до Великої зали, яку оздоблювали до Різдва професорка Макґонеґел і професор Флитвік.

- О, Геґріде! Остання ялинка! Постав її, будь ласка, в тому далекому кутку.

Зала стала напрочуд гарною. З усіх стін звисали гірлянди з омели та гостролисту, а на підлозі стояло не менше дванадцяти різдвяних ялинок; деякі з них іскрилися малесенькими бурульками, а деякі виблискували сотнями свічок.

- Скільки днів вам си лишило до канікул? - запитав Геґрід.

- Один, - сказала Герміона. - До речі... хлопці, у нас ще півгодини до обіду, ходімо до бібліотеки.

- Авжеж, справді, - погодився Рон, неохоче відвівши очі з професора Флитвіка, що випускав зі своєї палички золотаві бульбашки, спрямовуючи їх на гілля нової ялинки.

- До бібліотеки? - здивувався Геґрід, проводжаючи їх із зали. - Перед самими канікулами? Чи не занадто, га?

- Е, це так, не для уроків, - недбало пояснив Гаррі. - Просто відколи ви згадали Ніколаса Фламеля, ми все хочемо з'ясувати, хто це.

- Що?! - Геґрід був приголомшений. - Слухайте мене. Я вже вам казав: киньте цю справу. Вас не стосується, що там си стереже той пес!

- Ми тільки хочемо знати, хто такий Ніколас Фламель, більше нічого, - сказала Герміона.

- Ну... хіба ви самі розкажете, щоб ми даремно не морочилися, - схитрував Гаррі. - Ми вже переглянули сотні книжок і ніяк не можемо його розшукати. Ви хоч натякніть нам... Я пам'ятаю, що вже десь бачив це ім'я.

- Я вам нічого не скажу! - рішуче заперечив Геґрід.

- Тоді ми спробуємо знайти його самі, - сказав Рон, і вони рушили до бібліотеки, залишивши невдоволеного Геґріда.

Відколи Геґрід проговорився про Фламеля, вони й справді шукали в книжках згадки про нього, бо як інакше можна було дізнатися, що саме хоче вкрасти Снейп? Але в яких книжках його шукати? Чим так уславився Фламель, щоб потрапити до книжок? Його не було серед «Великих чарівників XX сторіччя» і «Видатних магів сьогодення»; не згадували про нього і в «Найважливіших магічних відкриттях сучасності» і «Дослідженні останніх тенденцій чарівництва». До того ж, звичайно, треба було ще враховувати розміри самої бібліотеки: десятки тисяч книжок, тисячі поличок, сотні вузеньких проходів між стелажами.

Герміона дістала список тем і заголовків, які вирішила перевірити, а Рон пішов уздовж рядів, навмання витягаючи книжки з поличок. Гаррі попрямував до відділу літератури для службового користування. Він уже давно підозрював, що прізвище Фламеля могло бути десь там. На жаль, щоб зазирнути до будь-якої книжки з цього спецфонду, треба було отримати дозвіл, підписаний кимось з учителів, але хто б йому таке підписав? Це були книжки з описами ритуалів могутньої чорної магії, яку у Гоґвортсі ніколи не вивчали, й читати їх могли лише ті старшокласники, які досліджували найвищі рівні захисту від темних мистецтв.

- Чого ти шукаєш тут, хлопче?

- Нічого, - відповів Гаррі.

Бібліотекарка мадам Пінс помахала на нього щіточкою від пилу.

- Тоді краще вимітайся звідси. Іди!..

Шкодуючи, що не встиг чогось вигадати, Гаррі вийшов з бібліотеки. Він уже заздалегідь домовився з Роном і Герміоною, що не варто питати мадам Пінс, де можна знайти якісь згадки про Фламеля. Вона, звичайно, могла б їм допомогти, але існував завеликий ризик, що їх може підслухати Снейп.

Гаррі зачекав у коридорі, щоб довідатися, чи не знайшли чогось Рон і Герміона, хоч і не мав на те великої надії. Зрештою, вони шукали вже два тижні, але мали для цього лише кілька хвилин на перерві, тож не дивно, що й досі нічого не знайшли, їм би дуже хотілося мати більше часу для спокійних пошуків і не чути за плечима нервового сопіння мадам Пінс.