Для того, щоб створити плавальний басейн, потрібно мати три речі: воду, яму та власне чашу басейну (керамічну чи хоча б пластикову). На щастя, з водою у Пантаналі проблем нема. А от з ямою все виявилося зовсім непросто. Найближчий екскаватор знаходився за тридев’ять земель від володінь Фабіо. Бразилець підрахував. що йому б дешевше обійшлося запустити одну зі своїх корів у космос, аніж притягти цю велетенську гідравлічну машинерію в самісіньке серце Пантаналу. Через це молодому скотареві довелося копати яму власноруч…

Не розказуватимемо, як намучився і скільки натерпівся бідолашний фазендейро, але за кілька тижнів яма розмірами 3?5 метрів та глибиною 2 метри була готова. Потому Фабіо замовив з Куйяби готову пластикову чашу. Її доставляли спочатку на джипах по Транспантанейрі, а потім тягли кіньми через саванну.

Зрештою, чаша опинилась на подвір’ї біля фазенди. Подивитись на це чудо прогресу зібрались заледве не всі пантанальські фазендейро, сусіди Фабіо, і навіть бички з довколишніх стад. Спільними зусиллями бразильці заштовхали чашу в яму, закріпили її і наповнили водою. Після урочистого відкриття першого плавального басейну Пантаналу, Фабіо влаштував шикарну гулянку, якої до сьогодні ще не бачили в штаті Мату-Гросу.

А потім сталося щось неймовірне…

Через кілька днів невідь-звідки прийшов Петя. Петя, як ви знаєте, — це кайман. Правда, тоді, коли Петя припхався на фазенду, його ще не звали Петею. Його тоді взагалі ніяк не звали. Кажу ж, сам прийшов. Схоже, кайман просто чалапав поряд, можливо, поспішаючи кудись у своїх справах, а може, він лиш гуляв, мугикаючи під ніс якусь бразильську пісеньку. Аж раптом — глип! — там, де раніше росла сама трава, тепер заманливо зблискує дзеркальне плесо найчистішого у світі басейну. Здивований плазун підібрався ближче, ретельно обнюхав усе навкруг, спробував водичку лапкою. Все було чисто, охайно і красиво. «Ну, нормально», — подумав Петя. Після чого приволік до заповненої водою блакитної чаші купу гілляччя, натягав травички і… почав там жити.

Враховуючи те, що каймани охороняються бразильськими законами, а також невимовну душевність та доброзичливість Фабіо, ніхто не став «мочити» чи виганяти геть крокодильчика. Так він там і живе, нікого не чіпаючи, але щоразу лякаючи кожного нового шибайголову, якого непосидюча натура завела в таку глушину.

Ось так зазнало повного фіаско будівництво першого (і на даний момент єдиного) плавального басейну на території Пантаналу. Як і у випадку з Транспантанейрою, природа взяла гору.

Додаток В

Дикі кабани ведуть переважно нічний спосіб життя. Відповідно, і полювати на них краще вночі.

Вистежити стадо кабанів не так уже й важко. Одначе, якщо ви просто підете по сліду за стадом, то навряд чи вполюєте якесь порося. Хіба що вам дуже поталанить. Річ у тім, що дикі свині напрочуд рухливі. Крім того, у них прекрасно розвинутий нюх і вони не підпустять мисливця на відстань, достатню для ретельно підготовленого прицільного пострілу. Та навіть коли й підпустять, ви навряд чи встигнете прицілитись і пальнути настільки влучно, аби одним пострілом завалити кабана.

Саме тому на диких свиней полюють із засідки. І роблять це за допомогою дешевого китайського будильника.

Найкращим місцем для того, щоб пантрувати дикого кабана, є водопій. Місциною, облюбованою кнуром для водопою, може слугувати зарослий кущами й трохи підтоплений берег річки або озера, проте найчастіше це якась калюжа в затишному потайному куточку посеред лісу, котра не просихає протягом тривалого часу і захована від непрошених очей густезними хащами. Калюжі вепрам більше до вподоби, оскільки довкола них можна досхочу побрьохатися в багнюці.

Відомо, що кабани мають звичку приходити на водопій в один і той самий час — зазвичай у другій половині ночі, за кілька годин до світанку. Проблема полягає в тому, щоби якось дізнатися цей конкретний час. Ось тут у дію вступає китайський будильник.

Мисливець, розшукавши багновище, в якому по ночах імовірно вилежується кабан, повинен взяти з собою найдешевший пластиковий будильник, що працює на «пальчиковій» батарейці, трохи риболовної лески, і завидна влаштувати кабанові невелику пастку. Для цього на стежці, якою кнур зазвичай підходить до водопою, встановлюється спеціальна розтяжка. Один кінець лески обкручується навколо батарейки, а інший — зав’язується вузлом навколо найближчого дерева, куща чи великого каменя. Потому батарейка вставляється у будильник, а сам годинник закріплюється і ретельно маскується на протилежному боці стежки, так, аби леска перетнула шлях тварині. Причому китайський будильник мусить бути зафіксований надійно.

Далі — все просто. Вночі кабан пройде улюбленою стежкою, зачепить розтяжку і висмикне батарейку з будильника. Годинник миттєво зупиниться, а стрілки на циферблаті показуватимуть точний час, коли кнур припхався на водопій. Після цього лишається тільки облюбувати гарненьке місце для засідки і наступної ночі чекати на кабана у призначений час.